Справа № 369/4364/16-ц

Провадження № 2/369/994/17

РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Водала А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання та визнання права власності на майно, -

в с т а н о в и в :

У червні 2013 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що приблизно з 1975 року вона почала проживати разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Це була справжня сімя, вони разом вели домашнє господарство, турбувались одне про одного, в тому числі коли хворіли, проводили вільний час удвох, допомагали одне одному у придбанні ліків. Коли ОСОБА_3 хворів саме вона забезпечувала його харчуванням та доглядом. На початок проживання загальна площа житлового приміщення складала приблизно 20 кв.м та було недобудоване. За час спільного проживання, спільними зусиллями, за спільні кошти вони добудували будинок, внаслідок чого його площа збільшилась приблизно до 90 кв.м для власного проживання там як родини. Тому дане майно є їх спільною власністю, оскільки за час спільного проживання воно істотно збільшилось у вартості внаслідок спільних трудових, грошових затрат, та її частка становить ? частини квартири АДРЕСА_1.

Також вказала, що через похилий вік ОСОБА_3 потребував постійної опіки та догляду, який надавала йому лише вона. Увесь свій час вона проводила разом з ним, допомагала та доглядала під час хвороби, забезпечувала хворого харчуванням, прибирала у його помешканні, слідкувала за вчасним прийняттям ліків, оплачувала медичні процедури, постійно знаходилась поруч та надавала іншого роду допомогу до його смерті. У ОСОБА_3 був цукровий діабет, мав інвалідність ІІ групи, переніс 2 інфаркти, 2 інсульти у 2002-2008 роках, тому потребував постійного догляду. Навесні 2015 року стан його здоровя значно погіршився, він був госпіталізований до лікарні. З початку листопада 2015 року ОСОБА_3 був в критичному стані і знов був госпіталізований до лікарні, прооперований та ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер.

Просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1975 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; надати ОСОБА_1 спадкоємцю за законом четвертої черги, право на спадкування після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, разом із спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_2.

При розгляді справи ОСОБА_1 позовні вимоги збільшила. Додатково позовні вимоги мотивувала тим, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 увійшла також інша ? частина квартири АДРЕСА_1. Оскільки вона постійно турбувалась та доглядала хворого, тому має право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2

Остаточно просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1975 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; надати ОСОБА_1 спадкоємцю за законом четвертої черги, право на спадкування після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, разом із спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири в порядку спадкування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивачка та її представники позовні вимоги підтримали. Суду пояснили, що з 1975 року позивачка та ОСОБА_3 почали проживати разом. Через кілька років вони прийняли спільне рішення щодо проведення будівництва. Вони значно поліпшили умови проживання, площа квартири збільшилась з 20 кв.м до 90 кв.м. І на даний час будівництво є фактично не закінченим. Всі будови вони проводили разом, за спільні кошти, спільною працею, разом приймали всі рішення. Між відповідачем та ОСОБА_3 були нормальні взаємовідносини як у батька і сина, але відповідач не дуже гарно ставився до батька. Коли ОСОБА_3 хворів лише вона турбувалось про нього. ОСОБА_3 потребував сторонньої допомоги, але не просив цю допомогу у свого сина. Тому вона має право на 1\2 частини квартири як спільне майно подружжя, а ? частини цієї квартири - як спадкоємець. Просила позов задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач проти позову заперечував. Суду пояснив, що дійсно позивачка та його батько знайомі з 1975 року, в них були нормальні відносини, певний час вона переїхала до нього, але ще на початку 80-х років поїхала, на його весіллі позивачки не було. Наприкінці 90-х років ОСОБА_3 дуже посварився з позивачкою, навіть скасував заповіт на її користь. Десь з 2009 року вони почали знов спілкуватись та були на весіллі його доньки, але не як чоловік та жінка, а просто як гарні знайомі. Будинок по вул. Єрмоленка, 36 будувався десь в 60-х роках його батьком та його матір'ю та при розлученні був поділений між ними. Свою частку батько добудував, починаючи з 70-х року, закінчив добудови приблизно до 1999 року. Всі будови батько робив сам за власні кошти. У нього з батьком були гарні відносини, вони працювали разом. Дійсно його батько переніс інсульт, інфаркт, але він як син турбувався про батька, забезпечував його лікування, допомагав матеріально. Час від часу він бачив позивачку, вона приїздила до батька в його будинок, була в лікарні, а десь у вересні 2015 року переїхала до батька, оскільки він ще допомагав ОСОБА_1 перевозити речі в будинок. Просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, виходячи з наступного.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Покази допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 суд оцінює критично. Дані свідки повідомили суду лише суб'єктивне сприйняття обставин. Разом з тим свідки не навели об'єктивних даних, подій щодо спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8, не конкретизували як вони проживали, який був розподіл прав та обов'язків в даній родині, який вони мали бюджет та як вони планували свої видатки, тощо.

Тому суд приходить до висновку, що позивачем та її представниками не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 1975 року по вересень 2015 року. Подані суду фото та покази свідків щодо спільного проводження часу, святкування подій не підтверджують факту ведення спільного господарства, виникнення усталених відносин, притаманних подружжю.

Також з матеріалів справи, пояснень сторін судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були знайомі з 1975 року, у вересні 2015 року відповідач ОСОБА_2 допомагав ОСОБА_1 перевозити речі до квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_1 постійно була зареєстрована в м. Києві, де має на праві власності квартиру. Дані обставини визнавалась відповідачем та не заперечувалась позивачем при розгляді справи.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачкою надано достатньо доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю з відповідачем з вересня 2015 року по 23листопада 2015 року.

При ухваленні рішенні суд враховує також те, що у судовому засіданні позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1975 року та поділити придбане майно. Разом з тим можливість встановлення даного юридичного факту передбачена Цивільним процесуальним кодексом України, який набрав чинності з 1 січня 2005 року. Положення ст. 273 ЦПК України 1963 року передбачали можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя. В інших випадках заяви про встановлення такого факту судовому розгляду не підлягали.

Відповідно до ст. 74 СК України визначено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Крім того, положення ст. 74 СК України, які передбачають, що майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, набрали чинності з 1 січня 2004 року.

У судовому засіданні позивачка стверджувала, що за час спільного проживання ними був значно поліпшена частина житлового будинку по вул. Єрмоленка, 36 та фактично будівництво не завершено і на сьогоднішній день.

Доказів не підтвердження вищевказаних тверджень суду не надала, не заявила клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як вказувалось вище, згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

Отже, якщо сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, незалежно від причин, положення статті 74 СК України на ці правовідносини не поширюється.

Так, на підтвердження своїх позовних вимоги ОСОБА_1 надала суду зведений акт, поетажний план будинку станом на 1986 рік, експлікація, план газопроводу, договори про надання послуг з газопостачання за 1998 рік та за 2004 рік, укладений з ОСОБА_3, договір про користування місцевим телефонним зв'язком за 1996 ріук, укладений з ОСОБА_3, договір про користування електроенергією за 2009 рік, укладений з ОСОБА_3 Разом з тим, дані докази не підтверджують факту поліпшення житлового будинку. Позивач не надала суду належних та допустимих доказів який будинок був станом на 1975 рік, який стан будинку станом на 2015 рік, коли і які роботи були проведені, чи отримувались дозволи на проведення даних робіт, чи введений будинок в експлуатацію чи реєстрував ОСОБА_3 право власності на будинок, якщо будинок незавершений будівництвом, то не вказала який відсоток готовності, тощо.

При цьому суд також враховує положення ст.. 17 Закону України «Про власність», чинного на час придбання спірного майна та до 01 січня 2004 року, а саме те що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Оскільки доказів проживання однією сім'єю до 01 січня 2004 року ОСОБА_1 суду не надано, не надано також доказів існування угоди між нею та ОСОБА_3 щодо спільного будівництва, вкладення нею особистих коштів, праці тощо у будівництво житлового будинку, тому позовні вимоги про визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1259 ЦК черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину. Фізична особа, яка є спадкоємцем наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом з спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

В зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга отримує право спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

У першу чергу право на спадкування за законом мають право діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

З матеріалів спадкової справи встановлено, що до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувсь син спадкодавця ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, - ОСОБА_2, а також ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

У п.21 постанови вказано, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Оскільки судом встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу позивачки та ОСОБА_3 з вересня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто менше ніж п'ять років до часу відкриття спадщини, тому ОСОБА_1 не є спадкоємцем четвертої черги.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факт тяжкої хвороби та неможливості самостійного самообслуговування, ведення господарства, безпорадності стану ОСОБА_3. Наявність у особи хвороби не може автоматично підтверджувати факту безпорадності цієї особи.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання та визнання права власності на майно задоволити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з вересня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич