ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа № 922/1907/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Кладько А.С.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 - на підставі договору про надання правової допомоги, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.07.2017р.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вх.№2518 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017р. у справі №922/1907/17,

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, смт. Пісочин, Харківська область,

про стягнення 60000,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 60000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.07.2017р. у справі №922/1907/17 (суддя Чистякові І.О.) відмовлено в задоволенні позову повністю.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне дослідження судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017р. у справі № 922/1907/11; позов ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на положення ст.ст. 205, 525-526, 629, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 181, 193, 712 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та вказує, що з огляду на те, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, пред'явлення вимоги відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, яку понад 30-ти денний термін виконано не було, свідчить про відмову останнього від виконання взятих на себе зобов'язань та порушення прав позивача, на захист яких і було подано позовну заяву ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.09.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Бородіної Л.І. та судді Камишевої Л.І. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Плахова О.В., судді Здоровко Л.М.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 для долучення до матеріалів справи надано додаткові документи (вх.№ 9703 від 19.09.2017р.).

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017р. у справі № 922/1907/11 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Підпунктом 3.9.1 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено: якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідача у справі належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи за його юридичною адресою, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, проте останній не скористався правом бути присутніми у судовому засіданні, представника для участі в судовому засіданні не направив, не повідомив про причини його неявки суд.

Відповідно до пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

На підставі усної домовленості про закупівлю будівельних матеріалів відповідач 12.01.2015р. виставив позивачу рахунки на оплату товару: № 01 на загальну суму 92131,11 грн. з ПДВ, №02 на загальну суму 136211,88 грн. з ПДВ та №03 на загальну суму 9630,00 грн. з ПДВ.

Позивач 15.01.2015р. оплатив виставлені відповідачем рахунки на загальну суму 60000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2015р. №9.

Відповідач не поставив позивачу товар, визначений в рахунках №№ 01, 02, 03 від 12.01.2015р., попередню оплату позивачу в сумі 60000,00 грн. не повернув, що і стало підставою останнього для звернення до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимогах, місцевий господарський суд з огляду на укладення між сторонами усного договору поставки товару та положення ст.ст. 693, 610 ,612, 693 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів, якими підтверджується пред'явлення відповідачу вимоги про виконання зобов'язання щодо поставки товару в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, визначеного у рахунках-фактури та сплаченого позивачем в сумі 60000,00, а також погодженого сторонами строків поставки товару позивачу, що свідчить про відсутність порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо передачі товару.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Право чин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Водночас, положеннями ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судами встановлено, що між сторонами укладено усний договір поставки будівельних матеріалів, шляхом виставлення рахунку та оплати коштів платіжним дорученням.

Таким чином, між сторонами існували правовідносини, які за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (частина 2 статті 206 Цивільного кодексу України).

Позивач виконав зобов'язання належним чином, перерахувавши за рахунками на оплату відповідача № 01 від 12.01.2015р., № 2 від 12.01.2015р. № 02, № 03 від 12.01.2015р. кошти в сумі 60000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2015р. № 9.

Як вбачається з матеріалів справи договір поставки укладено сторонами у спрощений спосіб та його зміст не дає змоги визначити строк, в який відповідач зобов'язаний був передати товар покупцеві (позивачу), а тому продавець (відповідач) зобов'язаний передати товар відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у листі від 02.02.2017 р. просив відповідача на виконання взяти на себе зобов'язань поставити будівельні матеріали або повернути сплачені кошти за рахунком від 15.01.2015р. № 9 на його розрахунковий рахунок (а.с. 66, 67).

Вказаний лист судом направлено відповідачу за його юридичною адресою 02.02.2017р., що підтверджується наданими до матеріалів справи засвідченими копіями повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскального чеку (а.с. 79), який вручено останньому 22.02.2017р.

Як зазначається у п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.10.2004 р. 1644 у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області до Одеської залізниці про стягнення 329674 грн. 18 коп. неправомірно отриманої виручки і 659348 грн. 36 коп. штрафу за завищення абонентської плати за користування міжміським телефонним зв'язком при розрахунках з третіми підприємствами і організаціями, підключеними до окремої лінії, зазначається, що апеляційний господарський суд не має права відмовляти у позові лише з тієї підстави, що зібрані та оцінені судом першої інстанції докази є недостатніми для прийняття рішення про задоволення позову, а наведені в апеляційній скарзі посилання не дають можливості суду надати правову оцінку наявності чи відсутності порушень чинного законодавства відповідачем, оскільки ці посилання суперечать повноваженням суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на те, що докази, на які посилається позивач, були подані до суду апеляційної інстанції за наслідками допущеної помилки при оформленні матеріалів позовної заяви, до якої було додано лист-відповідь від 27.02.2015р. № 02 (а.с. 15), посилання на який матеріали справи не містять, судова колегія з метою позовного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, вважає за можливо прийняти надані до матеріалів справи документів в якості належних доказів у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду доказів того, що протягом семи місяців після перерахування позивачем на його рахунок коштів, він у відповідності до вимог статті 662 Цивільного кодексу України намагався передати спірний товар позивачу.

Відповідно до частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Прострочення відповідачем виконання зобов'язання по поставці товару позивачу призвело до втрати інтересу для позивача, тому він листом від 02.02.2017р. надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав виконання визначених сторонами зобов'язань або повернення коштів у сумі 60000,00 грн.

Доказів на підтвердження того, що станом на день подання позову відповідач поставив позивачу товар матеріали справи не містять, кошти у сумі 60000,00 грн. не повернув.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено право чин.

Враховуючи викладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення перерахованого авансу, у зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017р. у справі № 922/1907/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішенням, яким позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-35, 43, 99, 101, п.2 ч.1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2017р. у справі №922/1907/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_2) 60000,00 грн. попередньої оплати, 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_2) 1760,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Повний текст постанови складений 25.09.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.В. Плахов