2-1780/2009
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 жовтня 2009 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Канурної О.Д.
при секретарі Черкасової О.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
21 травня 2009 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також ОСОБА_2 в своїх інтересах, а також в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 звернулись до Добропільського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обгрунтування своїх позовних вимог, які підтримала в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що в провадженні Добропільського міськрайонного суду Донецької області знаходилась кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України. За даною справою вона з ОСОБА_2 були визнані потерпілими. Рішенням Добропільського міськрайонного суду з ОСОБА_7 було стягнуто на їх користь відшкодування шкоди на загальну суму 90 900 грн.
20 жовтня 2005 року СВ Добропільського МРО УМВС України в Донецькій області була порушена кримінальна справа за фактом ДТП, в результаті якої загинув співробітник ДАІ Добропільського МРО ОСОБА_8
Вищевказана кримінальна справа знаходилась в проваджені відповідача ОСОБА_3 В ході досудового слідства, ОСОБА_3, в порушення вимог ст.ст. 125,126 КПК України, виніс постанову про накладання арешту на майно ОСОБА_7, який був визнаний цивільним відповідачем по справі ДТП, не направив вказану постанову у відповідні органи для унеможливування відчудження ОСОБА_7 арештованого майна. Таким чином, відповідач фактично не наклав арешт на майно ОСОБА_7, тобто допустив неналежне виконання службовою особою своїх обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки, оскільки ОСОБА_7 користуючись відсутністю у відповідних органах відомостей про накладання арешту на майно, здійснив його відчуження. В результаті вказаних обставин рішення суду про відшкодування шкоди на суму 126705 грн. залишилось невиконаним.
В результаті незаконних дій відповідача вона та ОСОБА_9 були вимушені звертатись в судові органи з позовами про визнання угод про відчуження ОСОБА_7 майна недійсним, нести судові витрати, витрачати свій час на слухання справ у судах першої та апеляційної інстанції, залишати без належного догляду малолітніх дітей, що змусило її і дітей прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Моральну шкоду, завдану незаконними діями відповідача вона оцінює у 25 000 грн. виходячи з тривалості і глибини моральних страждань, а також принципу достатності і справедливості.
Постановою Добропільського міськрайонного суда Донецької області від 14 травня 2009 року ОСОБА_3 був визнаний винним в скоєні злочину, передбаченого ст. 367 ч.2 КК України і звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. ?” ст. 1 ЗУ ?ро амністію”.
Просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 15 000 грн., моральну шкоду в розмірі 25 000 грн., а всього – 40 000 грн.
Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні, позовні вимоги підттримала в повному обсязі, дала аналогічні пояснення, просить суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 75 900 грн., моральну шкоду в розмірі 25 000 грн., а всього – 100 900 грн.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 не визнав, та суду пояснив, що дійсно згідно постанови Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14.05.2009 року по кримінальній справі №1-141/09 його було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 367 ч.2 КК України на підставі ст. 1 п. ?” ЗУ ?ро амністію” від 19.04.2007 року, а кримінальна справа відносно нього закрита. За вказаній вище кримінальній справі ОСОБА_1, ОСОБА_2 визнані потерпілими та цивільними позивачами. Цивільний позов, наданий ними по кримінальній справі був залишений без розгляду.
Також пояснив, що дійсно в його проваджені знаходилась кримінальна справа за фактом ДТП, яке було скоєне 17.10.2005 року за участю водія ОСОБА_10 та водія ОСОБА_8, у результаті якого був смертельно травмований ОСОБА_8 По даній кримінальній справі ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_2 були визнані потерпілими та цивільними позивачами. З метою забезпечення заявлених цивільних позовів, ним було винесено постанову про визнання ОСОБА_7 цивільним відповідачем, та винесено постанову про накладання арешту на майно ОСОБА_7, складено протокол опису майна. За вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_10 був визнаний винним в скоєні злочину за ст. 286 ч.2 КК України. Цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7, як з особи, яка володіє транспортним засобом шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, заявлений ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_2 судом не розглядався.
Згідно ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,
відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом та відшкодовується особою яка його завдала, тобто повинно бути стягнуто з ОСОБА_7
Керуючись ст. 1176 ЦК України, а також згідно ЗУ №267/94-ВР ?ро порядок стягнення шкоди, спричиненої громадянину незаконними діями дізнання, органів попереднього слідства, прокуратури та суду” від 01.12.1994 року, наказу Міністерства Юстиції, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №106/1131 ?ро затвердження положення про застосування ЗУ ?ро порядок стягнення шкоди, спричиненої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суда” від 06.03.1996 року, шкода, спричинена фізичній особі у результаті незаконних дій та бездіяльності органів досудового слідства, стягується за рахунок коштів державного бюджету.
Просить суд в позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивачів, відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що згідно рішення Добропільського міськрайонного суду від 06.09.2006 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 стягнуто моральну шкоду в розмірі 15000 грн. (а.с. 5-6).
Згідно рішення рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2006 року із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 в зв’язку з втратою годувальника стягнута заборгованість по щомісячному відшкодуванню шкоди за період з 17 жовтня 2005 року по 01 серпня 2006 року в розмірі 7218 грн.83 коп., в зв’язку з втратою годувальника щомісячне відшкодування шкоди, починаючи з 1 серпня 2006 року до 1 червня 2008 року в розмірі 380 грн. 58 коп., з проведенням перерахунку в разі збільшення мінімальної заробітної плати; на утримання неповнолітнього ОСОБА_6 в зв’язку з втратою годувальника щомісячне відшкодування шкоди, починаючи з 1 серпня 2006 року до 31 жовтня 2018 року в розмірі 380 грн. 58 коп., з проведенням перерахунку в разі збільшення мінімальної заробітної плати; в відшкодування моральної шкоди – 30000 грн.; в відшкодування моральної шкоди, заподіяної неповнолітньому ОСОБА_6 у розмірі 30000 грн., вартість автомобіля в розмірі 8705 грн. (а.с. 3-4).
Як вибачається із постанови Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14.05.2009 року, кримінальна справа відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК України закрита. ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України згідно п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року (а.с. 7-9).
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В позовній заяві позивачі посилаються на ст. 1187 ЦК України, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної безпеки.
Частиною 1 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Як вибачається із частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Як вибачається із вищевказаних рішень Добропільського міськрайонного суду, ОСОБА_10 керував автомобілем марки «АУДІ 100», державний номер 49724 ЄН, який належить ОСОБА_7 (а.с. 3, 5).
В судовому засіданні не надано сторонами доказів і не знайшло свого підтвердження, що шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, яке належало ОСОБА_3
В позовній заяві також йде посилання на ст. 1195 ЦК України, яка передбачає відповідальність за відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Частиною 1 ст. 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
В судовому засіданні не знайшло підтвердження, що ОСОБА_3 завдав позивачам шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди із змінами і доповненнями, внесеними постановою ПВСУ від 25.05.2001 року № 5 передбачено, що суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Пунктом 4 вищевказаної Постанови передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи, що в судовому засіданні не надано доказів заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди позивачам, в задоволенні позовних вимог позивачів про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 209-212, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 1187, 1195 ЦК України, суд
В И Р І Ш И В:
В позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Надруковано власноручно в одному примірнику в нарадчій кімнаті.
Головуючий суддя О.Д.Канурна