Справа №487/1375/17 20.09.2017 20092017 20.09.2017

Провадження №22-ц/784/1854/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/1375/17 Головуючий І інстанції – Агєєва Л.І.

Провадження № 22-ц/784/1854/17 Доповідач – Темнікова В.І.

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання – Шагай О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування заподіяної майнової шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що з 01 жовтня 2002 року йому було призначено пенсійне забезпечення за вислугу років, на підставі статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виплату пенсійного забезпечення йому було припинено на підставі Закону України від 02 березня 2015 року № 213 - VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та від 24 грудня 2015 року № 911 - VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тимчасово в період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, в зв'язку з тим, що він працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій та статус суддів». 29 грудня 2016 року він звернувся з відповідною заявою до пенсійного фонду з проханням нарахувати та виплатити йому невиплачене пенсійне забезпечення за період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, а також поновити виплату пенсії з 01 січня 2017 року, в зв'язку з офіційним оприлюдненням Конституційним Судом України прийнятого 20 грудня 2016 року Рішення №7-рп/2016 у справі №1-38/2016. На його звернення, він був повідомлений про те, що йому буде проведено нарахування доплати пенсійного забезпечення за період з дня ухвалення Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, тобто з 20 грудня по 31 грудня 2016 року у загальній сумі 864 грн. 90 коп., виплату якої буде проведено у січні 2017 року за додатковою відомостю. Вважає, що внаслідок невиплати йому пенсійного забезпечення за період з 01 квітня 2015 року по 20 грудня 2016 року, на підставі Закону, що був визнаний неконституційним, йому була спричинена матеріальна шкода на загальну суму: 45394 гривні, тобто : 19880 гривень за 2015 рік + 25514 гривень за 2016 рік. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з Державної Казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на його користь спричинену матеріальну шкоду, внаслідок невиплати йому пенсійного забезпечення в період з 01 квітня 2015 року по 20 грудня 2016 року в розмірі 45394 гривні, а також зобов’язати Державну Казначейську службу України перерахувати до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області грошові кошти в сумі 45394грн. на відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди внаслідок невиплати пенсійного забезпечення за період з 01 квітня 2015р. по 20 грудня 2016р., а Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області – після отримання грошових коштів від Державної Казначейської служби України перерахувати на його рахунок в Вознесенській філії Ощадбанку України грошові кошти в сумі 45394 гривні на відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди внаслідок невиплати пенсійного забезпечення за період з 01 квітня 2015р. по 20 грудня 2016р.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь спричинену матеріальну шкоду внаслідок невиплати пенсійного забезпечення за період з 01.04.2015 року по 20.12.2016 року в розмірі 45 394 грн. шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди. В іншій частині вимог до Державної казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області позов залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, Державна казначейська служба Україна звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення шкоди і судових витрат та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, або закрити провадження у справі, оскільки дана категорія справ підлягає розгляду в адміністративному порядку, посилаючись на недотримання судом норм процесуального права щодо підвідомчості даної категорії справи цивільному судочинству, а також на порушення судом норм матеріального права.

Позивач звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник відповідача Державної Казначейської служби України підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники процесу до судового засідання не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що позивачу з 01.10.2002 року було призначено пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На теперішній час позивач обіймає посаду судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

За Законом України від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» статтю 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено в редакції, згідно якої тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії поновлюється. З 1 січня 2016 року пенсії, що призначаються відповідно до вказаного Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку).

24.12.2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за яким: тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України, «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

На підставі зазначених Законів України позивачу було припинено виплату пенсійного забезпечення з 01.04.2015 року.

Також суд послався на те, що в подальшому Рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України та не підлягає застосуванню як такий, що втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, Закон України від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення», а положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У зв’язку з цим, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою щодо поновлення виплати пенсії, на що листом від 13.01.2017 року його повідомлено про нарахування доплати пенсії за період з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року, тобто з 20 грудня по 31 грудня 2016 року у загальній сумі 864,90 грн., виплату якої буде проведено у січні 2017 року за додатковою відомостю. Копія вказаної відповіді міститься в матеріалах пенсійної справи позивача.

Крім того, судом було встановлено, що згідно розрахунку, який здійснено особисто позивачем розмір спричиненої матеріальної шкоди, внаслідок невиплати йому пенсійного забезпечення за період з 01.04.2015 року по 20.12.2016 року становить 45394 грн. За розрахунком Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області ця сума складає 46056,03 грн.

Приймаючи рішення по справі суд виходив з того, що відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відповідальність держави за зобов’язаннями визначена ст.1175 ЦК України, якою встановлено що, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Згідно з ст.ст.170,176 ЦК України держава здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом, а тому в деліктних правовідносинах зобов’язання держави виконує Державне Казначейство України, на яке покладено функцію по здійсненню управління наявними коштами Державного бюджету України, а не юридичні особи, створенні державною або територіальними громадянами, виходячи з принципу самостійної майнової відповідності усіх органів.

З урахуванням наведеного, суд вважав, що вимоги позивача в частині стягнення з Державної Казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню та на користь позивача необхідно стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України спричинену матеріальну шкоду в розмірі 45 394,00 грн. шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, тобто в межах заявлених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України.

Також, суд вважав, що позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області підлягають залишенню без задоволення виходячи з того, що предметом позову є стягнення не суми нарахованого, але не виплаченого пенсійного забезпечення, а матеріальної шкоди, що була спричинена внаслідок прийняття законодавчих актів, які в подальшому були визнанні неконституційними, за приписами ч. 3 ст. 152 Конституції України відшкодовується державою, а не органами пенсійного забезпечення.

Крім того, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов’язання Державної Казначейської служби України перерахувати до Головного управління Пенсійного фону України грошові кошти в сумі 45394 грн., на відшкодування спричиненої матеріальної шкоди, внаслідок невиплати пенсійного забезпечення в період з 01.04.2015 року по 20.12.2016 року не підлягають задоволенню виходячи з того, що відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року № 45.

Згідно з п.3 зазначеного Порядку рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Таким чином, органи Державної Казначейської служби України виконують судові рішення про стягнення коштів, а не судові рішення зобов’язального характеру.

Проте з висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можна, оскільки суд не дав належної правової оцінки тому, чи є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Державна казначейська служба України належними відповідачами по спору, який є предметом розгляду по даній справі.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.Положення даної статті кореспондується наряду з іншим також у те, що позови повинні заявлятися до належних відповідачів.

Згідно ст.30 ЦПК України сторонами в справі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред’явленими позовними вимогами.

Як убачається із системного аналізу заявлених позивачем вимог, він просить відшкодувати йому матеріальну шкоду, завдану виконанням нормативного акту, що визнаний неконституційним, посилаючись на ч.3 ст. 152 Конституції України та ст. 1175 ЦК України.

Частиною 3 ст. 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідальність держави за зобов'язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст.ст. 1173-1175 ЦК України. Зокрема, ст. 1175 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Шкода завдана незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду також підлягає відшкодуванню державою у повному обсязі незалежно від вини посадових або службових осіб цих органів (ст. 1176 ЦК України). Відповідальність держави встановлено також і деякими іншими законами.

Ст.170 ЦК України передбачено, що держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Зобов'язання держави в деліктних правовідносинах виконує Державна казначейська служба України, на яку постановою Кабінету Міністрів України покладена функція по здійсненню управління наявними коштами Державного бюджету України. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, оскільки згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду ( підпункт 5 пункту 4 цього Полождення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03 серпня 2011р. № 845. Згідно з п. 3 цього Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Таким чином, із системного аналізу заявлених позивачем вимог вбачається, що належним відповідачем за заявленим позивачем спором повинна бути держава в особі відповідного органу державної влади, а не сам орган державної влади як юридична особа, оскільки згідно ч.2 ст.176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Опосерковано про такий підхід до визначення відповідача у справах цієї категорії йде мова і у постанові Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.1995 р. « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди », де у п.10-1, зокрема, зазначено, що у випадках, коли шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Аналіз зазначених вище обставин по справі свідчить про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Державна казначейська служби України, як юридичні особи, не є належними відповідачами по справі в межах заявлених позовних вимог. Суд даним обставинам не дав належної правової оцінки і частково задовольнив вимог до даних відповідачів, тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав.

Крім того, приймаючи остаточне рішення по справі, колегія суддів вважає необхіднимзгідно ч.3 ст. 303 ЦПК України вийти за межі апеляційної скарги, оскільки під час розгляду даної справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

При скасуванні рішення з цих підстав, колегія суддів вважає недоречним робити аналіз доводам апеляційної скарги Державної казначейської служби України, так як вони можуть стати предметом розгляду суду першої інстанції при зверненні позивачем з позовом до належних відповідачів.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За подачу апеляційної скарги Державною казначейською службою України було сплачено судовий збір у розмірі 704 грн., тому з позивача на користь Державної казначейської служби України у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню понесені даним відповідачем та документально підтверджені судові витрати у сумі 704 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про стягнення на його користь спричиненої матеріальної шкоди, внаслідок невиплати йому пенсійного забезпечення в період з 01 квітня 2015 року по 20 грудня 2016 року в розмірі 45394 гривні, а також про зобов’язання Державну Казначейську службу України перерахувати до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області грошові кошти в сумі 45394грн. на відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди внаслідок невиплати пенсійного забезпечення за період з 01 квітня 2015р. по 20 грудня 2016р., та зобов’язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області – після отримання грошових коштів від Державної Казначейської служби України перерахувати на його рахунок в Вознесенській філії Ощадбанку України грошові кошти в сумі 45394 гривні на відшкодування спричиненої йому матеріальної шкоди внаслідок невиплати пенсійного забезпечення за період з 01 квітня 2015р. по 20 грудня 2016р.відмовити через їх необгрунтованість.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної Казначейської служби України 704 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді