Справа № 466/6705/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі :головуючого - судді Зими І.Є.

при секретарі с/з - Губач Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя , -

в с т а н о в и в :

22.09.14р. позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача про поділ майна подружжя. В процесі розгляду справи вимоги уточнювались та остаточно позивач просила визнати об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок під літ. 2А-1 на АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, провести поділ майна визнавши за нею та Сокульським - ОСОБА_3 право власності по 1/2 частині вищевказаного незавершеного будівництва.

Свої вимоги мотивує тим, що 28.02.1987 року вона одружилась з відповідачем .Після одруження вони проживали у АДРЕСА_1. Оскілки їх сім'я збільшувалась, народились діти, тому вони вирішили збудувати будинок поруч на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1.

Вказану земельну, площею 600 кв.м. ОСОБА_3 отримав у довічне успадковане володіння, згідно Рішення виконкому Львівської міської ради (далі ЛМР) від 24.10.1991 р. №446 для спорудження індивідуального житлового будинку за рахунок території міськземфонду. Згідно Рішення виконкому ЛМР ¹ 387 від 20.06.1996р. було затверджено наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста ЛМР № 79 від 26.09.1996 р. про передачу у приватну власність ОСОБА_3 вищевказаної земельної ділянки. На підставі чого останньому був виданий Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 03.03.1998 р.

Позивач вказує, що хоча вищезгадані рішення органів місцевого самоврядування та Державний акт були скасовані рішенням суду 27.06.2007 року, однак до того вони були чинними, в тому числі під час спорудження спірного будинку, який є незакінчений та не зданий в експлуатацію по сьогоднішній день.

Усі документи щодо спорудження вищезгаданого будинку знаходяться у ОСОБА_3 та він відмовлявся надавати їх копії позивачеві.

Шлюб між ними розірвано за рішенням суду 09.04.2014р. На даний час між ними не врегульовано відносин, пов'язаних з правом власності на спірний будинок. Позивач зверталась до ОСОБА_3 з вимогою вирішити це питання добровільному порядку , однак останній відмовився, вважає, що усе спільно нажите майно, в тому числі і недобудований будинок є лише його власністю. У зв'язку з наведеним, змушена звернутись до суду.

В судовому засіданні представники позивача уточнені позовні вимоги підтримали, зіславшись на викладені в них обставини та факти. Просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник проти позову заперечили. ОСОБА_3 вважає, що позивач неправильно виклала фактичні обставини справи. Позивач протягом подружнього життя не брала участі в будуванні спірного будинку. Єдине, що було нею зроблено під час шлюбу, це закладено фундамент для будівництва та збудовано частину коробки для будинку для першого поверху. Крім того, з 2005 року він жив окремо від дружини, оскільки подружні відносини були припинені. Вказує, що будинок будувався виключно за його кошти після 2006 року, але він не зміг його добудувати. Також зазначив, що об'єкт спору є самочинним будівництвом, за що у 2009 році його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.02.1987 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у відділ РАГСу Львівського обласного управління юстиції.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 24.10.1991 р. №446 ОСОБА_3 було надано у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 600 кв. м. для спорудження індивідуального житлового будинку за рахунок території міськземфоенду по АДРЕСА_1

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №387 від 20.06.1996 р. було затверджено наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста Львівської міської ради №79 від 26.09.1996 р. про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1, на підставі цього йому був виданий Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 03.03.1998 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27.06.2007 року у справі 2-71/2007 вищезгадані рішення органів місцевого самоврядування та Державний акт на право власності на земельну ділянку були скасовані.

Цим же судовим рішенням встановлено, що на підставі рішення виконкому ЛМР від 24.10.1991 р. №446, головним управлінням архітектури і містобудування Львівського міськвиконкому у листопаді 1991 року було виготовлено план відводу земельної ділянки, з якого вбачається, що фактично ОСОБА_3 було відведено земельну ділянку, яка прилегла до будинку АДРЕСА_1 в м. Львові і розташована з північної сторони від цього будинку, а також що в період 1991-1996 років відповідач ОСОБА_3 на виділеній йому земельній ділянці спорудив житловий будинок, який на час розгляду справи в суді будівництвом не закінчений та в установленому порядку в експлуатацію не зданий.

Про встановлення цих обставин зазначено і в мотивувальній частині рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 березня 2016 року у справі №466/2254/15-ц. Вказане рішення набрало законної сили. А згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09.04.2014 р.

В процесі розгляду даної справи, позивач зверталась до суду з клопотанням про витребування доказів, у якому просила доручити ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» провести технічну інвентаризацію об'єкту незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 та скласти технічний паспорт на цей об'єкт, а також зобов'язати відповідача не чинити перешкод працівникам ОКП ЛОР « БТІ та ЕО» у проведенні вказаних робіт. Своє клопотання мотивувала тим, що представник позивача подав заяву у БТІ з метою виготовлення техпаспорту на спірний будинок, проте відповідачем у працівника БТІ було викрадено матеріали інвентаризаційної справи, про що подана заява в поліцію та в подальшому працівники БТІ не допускалися на територію будинку відповідачем.

Ухвалою суду від 15.01.2015р. позивачу відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, оскільки зважаючи на зміст позовної заяви та вимоги ст.137 ЦПК України, яка регламентує процедуру отримання наявних доказів, заявлені в клопотанні вимоги є фактично окремим судовим спором, який не належить розглядати в даному провадженні.

В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25.03.2016р. у справі №466/2254/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про зобов'язання до вчинення дій, та зобов'язано ОКП ЛРО «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» поновити інвентаризаційну справу будинковолодіння за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1 в частині незавершеного будівництвом житлового будинку з північної сторони будинковолодіння за цією адресою шляхом проведення технічної інвентаризації незавершеного будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_1 та складення технічного паспорту на цей об'єкт нерухомого майна, зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод працівникам ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» у проведенні технічної інвентаризації незавершеного будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_1 у м.Львові з північної сторони будинковолодіння за цією адресою, надавши працівникам ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», якими буде проводиться обстеження об'єкту інвентаризації, доступ до об'єкту інвентаризації.

Вказаним рішенням суду було також встановлено, що ОСОБА_3 була незаконно вилучена інвентаризаційна справа та останній не допускає відповідних фахівців до обстеження спірного будинку. Про даний факт викладено у листах ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №3/3023 від 03.03.2014 р. та №1540 від 25.04.2014 р.

На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25.03.2016 року №466/2254/15-ц, 05.10.2016 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» був виготовлений технічний паспорт на об'єкт незавершеного будівництва житловий будинок під літерою 2А-1 на АДРЕСА_1, згідно з яким цей об'єкт незавершеного будівництва розташований на фундаменті, який становлять бетонні блоки (100% відсотків готовності), має цегляні стіни та перегородки (100% відсотків готовності), перекриття із залізобетонних плит та дерев'яного перекриття з підшивкою гіпсокартоном (100% відсотків готовності), підлоги із бетонної підготовки (35% відсотків готовності), покрівлі із оцинкованого заліза (100% відсотків готовності), подвійних дерев'яних вікон (100% відсотків готовності), вхідних щитових дерев'яних дверей (100% відсотків готовності), інженерного обладнання - електрики (17% відсотків готовності), оздоблення зовнішнього (0% відсотків готовності), оздоблення внутрішнього - штукатурки (41% відсотків готовності).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічні поняття визначені і у ч.3,4 ст. 368 ЦК України.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили, що подружжя ОСОБА_3 у період 1992-93 рр. розпочали будівництво спірного будинку та всі роботи, проведені на даний час, виконані у період перебування сторін у шлюбі. Показання допитаних в ході судового розгляду в якості свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які зазначили, що на момент припинення шлюбних відносин між сторонами було збудовано лише фундамент спірного будинку та придбано частину матеріалів , суд до уваги не бере, оскільки вони суперечать даним, встановленим судовим рішенням, що набрало законної сили.

Частиною 1 ст. 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 вирішуючи спори між подружжям про майно» необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Незавершений будівництвом спірний житловий будинок не належить до майна, виключеного з обороту, тому може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2012 р., який за наслідками перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, погодився з рішенням Ірпінського міського суду від 12 липня 2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2011 р. та залишеними без змін ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.01.2012 р. щодо правомірності задоволення позовних вимог про визнання незакінченого будівництвом житлового будинку ступінню готовності 60% спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічна правова позиція зазначена у рішенні апеляційного суду Львівської області у справі №1312/758/12, провадження №22-ц/783/2215/13.

Окрім того Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 16 грудня 2015 року, розглянувши справу №6-2017 цс 15, предметом якої був спір про поділ майна подружжя, зробив правовий висновок, відповідно до якого споруджений подружжям в період шлюбу житловий будинок до його прийняття до експлуатації та реєстрації права власності на нього не набуває юридичного статусу житлового будинку, однак, будучи сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, є майном, набутим подружжям за час шлюбу, відтак, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке може підлягати поділу між ними.

Відповідно до ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу. Згідно з ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Згідно з ч.1 ст.368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ч.1 ст.369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ними спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1, ч.2 ст.370 Цивільного кодексу України, співвласники мають право на виділ у натурі частки їх майна, що є у спільній сумісній власності. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. Згідно з ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.5 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» при відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно з ч.3 ст.212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.17 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»: розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім'ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI "Про засади запобігання і протидії корупції"; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду"); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV "Про особисте селянське господарство"); спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 ЦК), тобто діє презумпція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

З наведеного випливає, що якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна; частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Разом з цим, пунктами 68-70 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) передбачано державну реєстрацію права власності на об'єкти незавершеного будівництва.

Як вбачається із технічного паспорту об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинок під літерою 2А-1 по АДРЕСА_1, виготовленим ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 05.10.2016р., цей об'єкт незавершеного будівництва розташований на фундаменті, який становлять бетонні блоки (100% відсотків готовності), має цегляні стіни та перегородки (100% відсотків готовності), перекриття із залізобетонних плит та дерев'яного перекриття з підшивкою гіпсокартоном (100% відсотків готовності), підлоги із бетонної підготовки (35% відсотків готовності), покрівлі із оцинкованого заліза (100% відсотків готовності), подвійних дерев'яних вікон (100% відсотків готовності), вхідних щитових дерев'яних дверей (100% відсотків готовності), інженерного обладнання - електрики (17% відсотків готовності), оздоблення зовнішнього (0% відсотків готовності), оздоблення внутрішнього - штукатурки (41% відсотків готовності).

При розгляді справи судом оглянуто оригінал технічного паспорту, в якому вбачається відсутність штампу «Самочинне будівництво».

Відтак, доведено що об'єкт незавершеного будівництва, а саме спірний будинок під літерою 2А-1 по АДРЕСА_1 був побудований в період перебування сторін у шлюбі, на підставі рішення виконкому ЛМР від 24.10.1991 р. №446 та виготовленого головним управлінням архітектури і містобудування Львівського міськвиконкому на підставі цього рішення у листопаді 1991 року плану відводу земельної ділянки, що стверджується вищезгаданими рішеннями судів та іншими матеріалами справи, та не є самочинним будівництвом.

Натомість відповідачем не було доведено суду, що об'єкт спору є самочинним будівництвом. А згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Що стосується наданої відповідачем копії квитанції про сплату штрафу за самочинне будівництво 04.03.2008 р., з такої не вбачається, що будівництво було здійснене на АДРЕСА_1. При цьому, сплата штрафу за самочинне будівництво є похідною юридичною дією після притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво, а відповідачем не подано суду постанови уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування про притягнення його до адміністративної відповідальності за скоєне, яка би мала передувати сплаті штрафу за самочинне будівництво.

Суд не бере до уваги наданої представником відповідача в якості судового прецеденту копії ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2016 р. у справі №414/982/15, оскільки, як вбачається з тексту цього судового рішення, позовною вимогою позивача була вимога визнати право власності на частину будинку, право власності на який до того було зареєстровано та який після реєстрації права власності був реконструйований. Натомість позивач при у даній справі просить визнати новоспоруджений об'єкт незавершеного будівництва об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічно інші долучені відповідачем до заперечення на позов копії судових рішень, подані в якості судових прецедентів, стосуються інших справ з іншими обставинами та іншими позовними вимогами.

Зважаючи на викладене, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов є підставний та підлягає до задоволення. Тому слід визнати об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок під літ. 2А-1 на АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, провівши поділ майна подружжя, та визнати за сторонами право власності по 1/ 2 частці спірного об'єкту незавершеного будівництва.

В силу дії ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_3 слід стягнути в користь ОСОБА_2 243 грн. 60 коп. судового збору, та 1600 грн. судового збору в дохід держави.

Керуючись ст.4, 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.15, 16, 316, 317, 331, 358, 368, 369, 370, 372, 392 ЦК України, ст.61, 70 Сімейного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 р. №20, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11, постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд ,-

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати об»єкт незавершеного будівництва - житловий будинок під літ. 2А-1 на АДРЕСА_1 , який згідно з технічним паспортом від 05.10.16 р. розташований на фундаменті з бетонних блоків ( 100 % готовності), має цегляні стіни та перегородки ( 100 % готовності ) , перекриття із залізобетонних плат та дерев»яного перекриття з підшивкою гіпсокартоном ( 100 % готовності ), підлоги із бетонної підготовки ( 35 % готовності ) , покрівлі із оцинкованого заліза ( 100 % готовності ) , подвійні дерев»яні вікна ( 100 % готовності ), вхідні щитові дерев»яні двері ( 100 % готовності ), інженерне обладнання - електрику ( 17 % готовності ) , оздоблення зовнішнє ( 0 % готовності ), оздоблення внутрішнє - штукатурка ( 41 % готовності ), - об»єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 до ОСОБА_3.

Провести поділ майна подружжя .

Визнати за ОСОБА_2 до Сокульським - ОСОБА_3 право власності по 1 / 2 частці об»єкту незавершеного будівництва - житлового будинку під літ. 2А-1 на АДРЕСА_1 , який згідно з технічним паспортом від 05.10.16 р. розташований на фундаменті з бетонних блоків ( 100 % готовності), має цегляні стіни та перегородки ( 100 % готовності ) , перекриття із залізобетонних плат та дерев»яного перекриття з підшивкою гіпсокартоном ( 100 % готовності ), підлоги із бетонної підготовки ( 35 % готовності ) , покрівлі із оцинкованого заліза ( 100 % готовності ) , подвійні дерев»яні вікна ( 100 % готовності ), вхідні щитові дерев»яні двері ( 100 % готовності ), інженерне обладнання - електрика ( 17 % готовності ) , оздоблення зовнішнє ( 0 % готовності ), оздоблення внутрішнє - штукатурки ( 41 % готовності ) .

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 243 грн. 60 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави 1600 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з моменту оголошення через Шевченківський районний суд м. Львова

Суддя І. Є. Зима