АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1618/17Головуючий по 1 інстанції

Категорія : на ухвалу Ребрина К. Г.

Доповідач в апеляційній інстанції

Пономаренко В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПономаренка В. В.

суддівСіренка Ю. В., Ювшина В. І.

при секретаріАнкудінові О. І.

за участю:

апелянта ОСОБА_6

представника апелянта ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 вересня 2012 року у справі за поданням Уманського міського відділу Державної виконавчої служби України Уманського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України, -

в с т а н о в и л а :

24 вересня 2012 року державний виконавець Уманського міського відділу Державної виконавчої служби України Уманського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_8 звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 20.10.2011 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 29369787 за виконавчим листом Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 2-2347/09, виданим 01.10.2009 року.

Станом на 12.09.2012 року рішення суду не виконане. Державним виконавцем проведено перевірку майнового стану боржника шляхом направлення запитів у відповідні установи.

Посилаючись на ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 377-1 ЦПК України, ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України», державний виконавець просив суд тимчасово обмежити громадянина України ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання, покладених на нього судовим рішенням зобов'язань.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 вересня 2012 року тимчасово обмежено боржника ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання покладених на нього судовим рішенням зобов'язань.

20 червня 2017 року ОСОБА_6 подав апеляційну на вказану ухвалу суду та посилаючись на її невідповідність нормам матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції і відмовити в задоволенні подання державного виконавця.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 вересня 2009 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь УЦВЧФ АБ «Київська Русь» у м. Умань 75245,59 грн. кредиту, 3375,21 грн. штрафу за несвоєчасне погашення відсотків та кредиту, а всього коштів в сумі 78 620,80 грн. (а.с. 22).

Постановою державного виконавця відділу ДВС Уманського міськрайонного управління юстиції від 20.10.2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду.

Задовольняючи подання державного виконавця та тимчасово обмежуючи ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» якщо боржник має невиконані зобов'язання, покладені на нього судовим рішенням, суд виносить ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Однак, такий висновок суду не ґрунтується на відповідних нормах матеріального та процесуального права. Судом при вирішенні питання про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України за поданням Уманського міського відділу Державної виконавчої служби України Уманського міськрайонного управління юстиції, порушений порядок, встановлений для його вирішення.

Так, відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Пунктом 2 ст. 6 цього Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або забезпечення заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язання за рішенням.

Відповідно до ст.377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Згідно роз'яснень, які містяться у п. 7 абз. 2. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема, за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 377-1 ЦПК, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у Листі від 01.02.2013 року, "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону N 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону N 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

В порушення зазначених вимог, судом першої інстанції не перевірявся факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до не обгрунтованого висновку про задоволення подання державного виконавця та тимчасового обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України до виконання покладених на нього судовим рішенням зобов'язань, не встановивши факту ухилення боржника від виконання вказаних зобов'язань.

Крім того, у резолютивній частині ухвали суду не зазначено, до якого моменту діють обмеження, тобто до виконання якого зобов'язання, покладеного на боржника рішенням суду, і що є підставою для їх припинення.

Колегія суддів також звертає увагу суду першої інстанції, що ЦПК України не містить норм про віднесення до юрисдикції відповідних судів розгляду питань про тимчасове затримання або вилучення паспорта та не передбачають процедуру розгляду таких питань судом.

Статтею 8 Закону N 3857-XII встановлено порядок вирішення спорів і передбачено, що відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання в порядку адміністративного судочинства.

На суд покладено функцію вирішення питання про обмеження виїзду, а право вибору способу виконання такого обмеження належить органу, до компетенції якого входить питання забезпечення виїзду з України (Лист Верховного Суду України від 01.02.2013 року, "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").

Таким чином, зазначення у резолютивній частині ухвали суду про обмеження права виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, є помилковим, оскільки вирішення даних питань не відноситься до компетенції суду.

Судом першої інстанції також допущено порушення норм процесуального права під час розгляду подання.

Так, відповідно до ст. 197, 198 ЦПК України суд під час розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання.

Судом першої інстанції всупереч вказаним положенням не проводилось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувальних технічних засобів та був складений протокол судового засідання, що не було передбачено чинним на час постановлення ухвали цивільним процесуальним законодавством.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції постановлено ухвалу з порушенням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_6 необхідно задовольнити частково, оскаржувану ухвалу по даній справі скасувати, питання про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України за поданням Уманського міського відділу Державної виконавчої служби України Уманського міськрайонного управління юстиції передати на новий розгляд до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 вересня 2012 року у справі за поданням Уманського міського відділу Державної виконавчої служби України Уманського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України - скасувати, питання про тимчасове обмеження ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України за поданням Уманського міського відділу Державної виконавчої служби України Уманського міськрайонного управління юстиції передати на новий розгляд до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :