Справа № 761/11059/16-ц

Провадження № 2/761/638/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Волошина В.О.

при секретарі: Гончар Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики; інфляційних втрат; неустойки; 5% річних та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, -

в с т а н о в и в :

В березні 2016р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив суд: стягнути солідарно з відповідачів на свою користь грошові кошти у розмірі 41187227,89 грн., які складаються із 23845000,0 грн. - сума основного боргу; інфляційна сума - 4705031,18 грн.; 5% річних - 1123654,79 грн.; неустойка - 11513541,92 грн., а також понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13 лютого 2015р. між ним та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до якого він передав позичальниці грошові кошти, а остання прийняла їх у позику у розмірі 31375000,0 грн., що на момент передачі позики за офіційним курсом НБУ становить еквівалент 1250000,0 дол. США, при цьому сторони домовились, що граничний термін повернення позики 12 квітня 2015р. Однак отримані грошові кошти по теперішній час в добровільному порядку та у повному обсязі не повернуті, оскільки відповідачкою було повернуто лише 6314040,0 грн.

Оскільки на час отримання грошових коштів у борг відповідачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який не заперечував щодо укладення нею договору позики, і як стало відомо позивачу отримані кошти були витрачені в інтересах сім'ї, то відповідачі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями за укладеним договором позики.

У зв'язку з недобросовісною поведінкою відповідачів та тривалим ухиленням їх від обов'язку повернути грошові кошти, він вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

Судом до участі у справі, в якості третьої особи за первісним позовом було притягнуто ОСОБА_4

Не погоджуючись з первісним позовом, ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва, в порядку ст. 123 ЦПК України з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

Свої зустрічні вимоги позивачка за зустрічним позовом обгрунтовувала тим, що грошові кошти за укладеним між сторонами договором позики вона не утримувала, і зазначений договір є фіктивним, без наміру створення правових наслідків, оскільки насправді позивачка за зустрічним позовом уклала договір позики не з ОСОБА_1, а з ОСОБА_4

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 первісний позов підтримала, з підстав, зазначених в ньому, просила суд його задовольнити, наголошуючи, що зустрічний позов є безпідставним та необґрунтованим, оскільки на його виконання відповідачкою за первісним позовом було сплачено частину суми боргу, доказів того, що зобов'язання, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за договором позики і зобов'язання, які існують між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є одними і тими самими зобов'язаннями.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні зустрічний позов підтримала в повному обсязі, зазначаючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебувають у родинних відносинах, а укладений договір позики від 13 лютого 2015р. є фіктивним, просила суд первісний позов залишити без задоволення, а зустрічний позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, в судові засідання не з'являлись, поважності причин неявки суду не повідомили, своїх представників до суду не направили, заперечення на позови не подавались.

Суд, заслухавши пояснення представників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 13 лютого 2015р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстровано в реєстрі за № 114 (а.с. 10, 11 т.1).

Відповідно до п. 1-3 договору позики, в порядку та на умовах, визначених цим договором, ОСОБА_1, як позикодавець передає ОСОБА_2, як позичальнику, а позичальник приймає у позику грошові кошти в сумі 31375000,0 грн., що на момент передачі позики за офіційним курсом НБУ становить еквівалент 1250000,0 дол. США. Позика передана позикодавцем позичальнику готівкою до укладення цього договору, до його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Підписанням цього договору позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Підписаний та нотаріально посвідчений договір є доказом передання грошей позикодавцем позичальнику.

Сторони домовились, що граничний термін повернення позики - 12 квітня 2015р. (п. 6 договору позики).

В п. 20 договору позики, сторони зазначили, що підтверджують, що цей правочин відповідає їх дійсним намірам та інтересам і не носить характеру фіктивного, удаваного, не є зловмисним, а також будь - які обставини помилки, обману, насильства, тяжких обставин для вчинення цього правочину відсутні; волевиявлення є вільним й усвідомленим; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним укладений договір позики від 13 лютого 2015р. з підстав передбачених ст. 234 ЦК України, оскільки насправді позивачкою за зустрічним позовом укладався договір позики у вигляді боргової розписки з ОСОБА_4, а не з ОСОБА_1

За змістом ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 р., для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В порушення положень ст. ст. 57-60 ЦПК України, п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених зустрічних вимог. Так, наявна в матеріалах справи боргова розписка від 09 лютого 2015р. (а.с. 151 т.1), меморандум про взаєморозуміння (а.с. 152, т. 1), іпотечний договір (а.с. 153-158 т.1) не свідчать про фіктивність укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 13 лютого 2015р., при цьому судом враховано правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах по справам № 6-116цс14 від 24 вересня 2014р., № 6-197цс14 від 21 січня 2015р., № 6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р., зокрема: фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України). Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним ( ст. 235 ЦК України).

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Більше того, ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Судом встановлено, і це не оспорювалося, представниками сторін: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що в позасудовому порядку відповідачка за первісним позовом повернула 30 квітня 2015р. позикодавцю частину суми позики у розмірі 6314040,0 грн.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача за зустрічним позовом не було доведено заявлені зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору позики, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ст. 65 СК України, при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.

Судом встановлено, що 13 лютого 2015р., в порядку ст. 65 СК України відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 було складено заяву про надання ним згоди, на отримання позики його дружиною, з якою він перебуває у зареєстрованому шлюбі - відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_2 у ОСОБА_1 у сумі 31375000,0 грн., що на момент передачі грошових коштів за офіційним курсом НБУ становить 1250000,0 дол. США (а.с. 12 т.1). Зазначена заява була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрована в реєстрі за № 113, при цьому у вказаній заяві відповідач за первісним позовом зазначив, що договір позики, який укладається його дружиною, в інтересах сім'ї.

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом України, в постанові від 20 лютого 2013р. по справі № 6-163цс12, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом суми основного боргу у розмірі 23845000,0 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи вищенаведені положення п. 6 договору позики, щодо терміну повернення позики, а також положення п. 12, 13 цього договору позики, суд приходить до висновку, що час, з якого починається перебіг невиконання зобов'язань є 13 квітня 2015р., а не 12 квітня 2015р., як зазначено стороною позивача за первісним позовом у розрахунку, наведеному в тексті первісного позову, а тому з відповідачів за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом також підлягає стягненню солідарно інфляційні втрати, неустойка та 5% річних за період часу з 13 квітня 2015р. по 21 березня 2016р., а саме: інфляційні втрати у розмірі - 4705031,18 грн.; неустойка (п. 13 договору позики) - 11474344,66 грн.; 5,0 % річних (п. 12 договору позики) - 1120388,36 грн., а всього підлягає стягненню 41144764,2 грн., з урахуванням основної суми боргу (23485000,0 грн.).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з кожного із відповідачів за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір по 3445,0 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 549, 610 - 612, 625, 627, 638, 1046, 1048, 1050 ЦК України, ст. 65, 73 СК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики; інфляційних втрат; неустойки; 5% річних - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 13 лютого 2015р. у розмірі 41144764 /сорок один мільйон сто сорок чотири тисячі сімсот шістдесят чотири/ грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 3445,0 /три тисячі чотириста сорок п'ять/ грн. з кожного.

В решті первісного позову відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скаргипротягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: