ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2009 року № 22-а-15546/08/ 9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Обрізко І.М.,
Багрія В.М., Улицького В.З.,
Золотому Я.В .,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 на постанову господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2008 року по справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Чернівецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання неправомірними дій заступника директора, заступника начальника відділу соціальних виплат та оздоровчих заходів, головного спеціаліста та визнання нечинним рішення,
В С Т А Н О В И Л А :
ПП ОСОБА_1. звернулася 20.05.2004 року в суд з позовом до Чернівецького обласного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Фонд) про визнання неправомірними дій заступника директора, заступника начальника відділу соціальних виплат та оздоровчих заходів, головного спеціаліста виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення зазначеного фонду та недійсним рішення № 61 від 17 березня 2004 року. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що зазначені вище особи не прийняли до уваги подане нею заперечення на складений відповідачем акт перевірки від 05.03.2004 року, зокрема, що вона як платник фіксованого податку звільнена від сплати нарахувань на фонд оплати праці. Крім цього, у визначений законом термін посадовими особами сторони відповідача не прийнято та не надіслано їй рішення з приводу звернень, що суперечить законодавству.
Постановою господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2008 року в задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», який є спеціальним законом, встановлює обов'язок роботодавця, у тому числі і фізичної особи, котра має статус підприємця, з режимом оподаткування за фіксованим податком, сплачувати внески до Фонду за найманих працівників, працю яких вони використовують у своїй підприємницькій діяльності. В частині позовних вимог стосовно визнання неправомірними дій осіб сторони відповідача, провадження у справі закрито, оскільки ці вимоги ані в господарському судочинстві (ст. 12 ГПК України), ані в адміністративному судочинстві (ч. 3 ст. 18 КАС України) розгляду не підлягають.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням сторона позивача подала апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та позов задоволити. В обґрунтування апеляційної скарги в основному покликається на те, що жодних доказів того, що позивач приховував чи занижував суму заробітної плати відповідачем суду не надано. Стаття 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» передбачає відповідальність страхувальника - роботодавця у разі приховування, або заниження заробітної плати. Ні актом ревізії від 05.03.2003 року, ні рішенням Фонду за № 61 від 17.03.2003 року фактів заниження, або приховування заробітної плати позивачем не виявлено, а акт перевірки засвідчує лише факт подачі звітів позивачем до Фонду.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 05.03.2004 року за результатами проведення планової ревізія з питань правильності нарахувань, сплати, витрат та обліку коштів Фонду ПП ОСОБА_1., складений акт, з якого в період за 01.08.2001 по 01.01.2004 роки позивачка використовувала працю найманих працівників, однак як страхувальник в Чернівецькій міській виконавчій дирекції обласного відділення Фонду зареєструвалася лише 19.03.2002 року, також нарахування страхових внесків на фонд оплати працівників у встановлених розмірах не проводила, допомоги по зазначеному виду соціального страхування не нарахувала та не сплачувала. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято рішення від 17.03.2004 року № 61 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, яким ПП ОСОБА_1. нараховано 4272,90 грн.
Відповідно до Закону Україна «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 року (який набрав чинність 22.02.2001 року) та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року (який набрав чинність 28.02.2001 року), суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які використовували працю найманих працівників (у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів шляхом сплати фіксованого податку, та які були звільнені від нарахування збору на обов’язкове державне соціальне страхування ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 року), зобов’язані сплачувати внески до цільових фондів за найманих працівників в терміни і в розмірах, встановленими даними законами. Донарахування страхових внесків, застосування пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків, порушення строку реєстрації як платника страхових внесків та за інші порушення здійсненні на підставі виявлених порушень та відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно виходив з п. 3 розділу IX «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», який відповідає мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року № 4-зп, в якому зазначено, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Щодо частини позовних вимог визнання неправомірними дій осіб, то з огляду на статтю 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена компетенція адміністративних судів, зокрема, п. 1 ч. 1 зазначеної статті встановлено, що адміністративним судам підвідомчі спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відтак, посадові особи відповідача в даному випадку не є суб’єктом владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки саме виконавча дирекція Фонду, його робочі органи виступають як суб'єкти владних повноважень у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, які здійснюють владні управлінські функції на основі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і виконують делеговані їм повноваження.
Слід звернути увагу, що доводи апелянта в апеляційній скарзі не в повній мірі відповідають ст. 195 КАС України, а саме, суд апеляційної інстанції переглядає справу та судове рішення суду першої інстанції в межах: 1) апеляційної скарги, тобто він повинен з'ясовувати ті обставини чи порушення закону, у яких, на думку особи, що подала скаргу, суд першої інстанції допустив помилки; 2) позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції, тобто суд апеляційної інстанції не може розглядати будь-яких нових позовних вимог чи ті самі вимоги, але у зміненому розмірі чи за змінених підстав.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2008 року по справі №3/102, без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
І.М. Обрізко
В.М. Багрій
В.З. Улицький.
Головуючий суддя
судді
Повний текст виготовлено 17.11.2009 року.