Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
Іменем України
10 листопада 2009 року справа № 2а-1148/08/0570
зал судового засідання № 10 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Ханової Р.Ф.
суддів: Арабей Т.Г.
Старосуда М.І.
при секретарі судового засідання Чуріковій Я.О.
за участю представників:
прокурор:
Вартанова О.М. – за посв. №2970
від позивача: Отрощенко І.М. – за дов. від 21 липня 2009 року
Смірнова Г.І. – за дов. 27 липня 2009 року
від відповідача: Кочкаров В.В. – за дов. від 16 липня 2009 року
Чефанов Є.В. – за дов. від 13 листопада 2008 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Донецьку
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 15 вересня 2009 року (у повному обсязі складена 21 вересня 2009 року)
по адміністративній справі № 2а-1148/08/0570 (суддя Кониченко О.М.)
за позовом Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»
до
Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Донецьку
про
визнання недійсними податкових повідомлень - рішень
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року у справі №2а-1148/08/0570 (том 13 арк. справи 75-82) задоволений адміністративний позов державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (позивача по справі) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Донецьку (надалі податковий орган, відповідач, апелянт) внаслідок чого з мотивів протиправності прийняття визнанні недійсними податкові повідомлення - рішення зазначеного органу :
- частково недійсним податкове повідомлення – рішення від 24 жовтня 2007року № 0002591312/0/36069/10/15-16-23/3 предметом якого визначений податок на додану вартість щодо загальної суми податкового зобов’язання 82087,50 грн. в тому числі 54725 грн. – основного платежу, 27362,50 грн. – штрафних (фінансових) санкцій (том 1 арк. справи 20);
- недійсним податкове повідомлення – рішення від 24 жовтня 2007року № 0002601312/0/36065/10/15-16-23/3 предметом якого визначений податок на прибуток у сумі 1956552,50 грн. в тому числі 906040 грн. – основного платежу, 1050512,50 грн. – штрафних (фінансових) санкцій (том 1 арк. справи 19).
В апеляційній скарзі Спеціалізована Державна податкова інспекція у м. Донецьку (том 13 арк. справи 86-92) просить скасувати постанову суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу та під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляє і просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи представника відповідача встановила наступне.
Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія ” (надалі по тексту підприємство, позивач, платник податків) є юридичною особою, включене до ЕДРПОУ за номером 33161769 (том 1 арк. справи 21-22). Перебуває на податковому обліку з 10 вересня 2004 року, є платником податку на додану вартість (свідоцтво № 40378750 від 23 вересня 2004 року), платником консолідованого податку на прибуток.
Податковим органом була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02 вересня 2004року по 31 березня 2007року за результатами якої складено акт перевірки № 672/15-16-23/3-33161769 від 11 жовтня 2007року (надалі акт перевірки).
На підставі висновків акту перевірки згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-3 «Про порядок зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заступником керівника податкового органу прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, за двома різновидами податку, на прибуток та додану вартість. З урахуванням принципу процесуальної економії, та меж апеляційного перегляду колегія суддів вважає доцільним здійснювати розгляд справи у розрізі податків.
По податку на прибуток.
Податковим повідомленням-рішенням від 24 жовтня 2007року № 0002601312/0/36065/10/15-16-23/3(том 1 арк. справи 19) визначена сума податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 1956552,50 грн. у тому числі 906040 грн. – основного платежу, 1050512,50 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.
Правовими підставами визначення податку спірним податковим повідомленням – рішенням наведені порушення норм підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.2.5, 5.2.10 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.5, 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.4.4, 5.4.8 пункту 5.4, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.6.1 пункту 8.6, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.1, абзацу другого підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11, пункту 22.2 статті 22 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94 –ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі Закон України 334).
По відокремленому підрозділу «Шахта Путилівська».
Актом перевірки встановлено завищення позивачем валових витрат у сумі 172292 грн., у т.ч. 2006р на 114277грн., 1кв.2007р. на 58017грн., в порушення підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”, внаслідок віднесення до складу валових витрат сплаченої позивачем комісійної винагороди за прострочені кредити по угодах №15-93/02-8090/05 від 30 вересня 2005року, № 15-093/02-6923/06 від 30 серпня 2006року, №15-93/02-8155/06 від 02 жовтня 2006року,№15-93/02-9814/06 від 23 листопада 2006року.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, підтверджено експертними дослідженнями, та не заперечується відповідачем позивачем за всіма наведеними угодами позивачем здійснена плата за кредит (комісійна винагорода) від суми заборгованості за кредит.
У межах спірних відносин має місце плата за кредит в розумінні пункту 1.10 та 1.11.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», жодних підстав віднесення зазначених сум до штрафів та /або неустойки чи пені за рішенням сторін які унеможливлюють віднесення зазначених сум до валових витрат відповідно до приписів підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не існує.
Колегія суддів погоджує правову позицію суду першої інстанції основану на аналізі норм статті 549 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на викладене, з урахуванням положень пункту 2.3 кредитних договорів колегія суддів вважає, що сплата комісійної винагороди за управління фінансовим кредитом не є штрафом, пенею, неустойкою, а є платою позивача за послуги банку.
Як правильно встановив суд першої інстанції доказів того, що зазначені платежі є платою за прострочені кредити (доказів того, що кредити є простроченими також не підтверджується матеріалами справи - у акті перевірки взагалі не визначено кількість днів прострочення по визначеним договорам, суми заборгованості, день сплати) не підтверджується матеріалами справи. Зазначене не спростовано податковим органом під час апеляційного перегляду.
Колегія суддів з огляду на правомірність включення позивачем до складу валових витрат суми комісійної винагороди банку по договорам кредитування відповідно до норм підпункту 5.2.1 пункту 5.2 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”, не приймає доводи апелянта щодо завищення позивачем валових витрат за 2006рік, перший квартал 2007 року у сумі 172292 грн.
По відокремленому підрозділу «Шахта Жовтневий рудник».
Податковий орган виключив зі складу валових витрат позивача за перше півріччя 2006 року суму 163311 грн., що є вартістю газу внаслідок відсутності доказів його використання у виробничому процесі, що на його думку є порушенням приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ”.
Факт укладення договорів, отримання газу та його оплата не є спірними між сторонами обставинами, які встановлені повно судом першої інстанції, спірним є витрачання газу у виробничому процесі.
Долученими до матеріалів справи документами наведеними у експертному досліджені підтверджується, що відокремленим підрозділом «Шахта «Жовтневий рудник» зазначений газ використаний на підігрів стволу, обігрів приміщень адміністративно побутового комбінату, баню, мийку шахтарів, що спростовує доводи апелянта.
По відокремленому підрозділу «шахта ім. Калініна».
Актом перевірки встановлено заниження валового доходу за півріччя 2005року, та три квартали 2005року у сумі 646213 грн., в порушення підпунктів 1.22.1 пункту 1.22 статті першої , підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст.4 закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств ” внаслідок не віднесення до складу валових доходів прострочена кредиторська заборгованість у зазначеній сумі, яка була передана підприємству згідно акту приймання - передачі активів та пасивів станом на 31 травня 2005року, та в бухгалтерському обліку рахувалася по рахунку 642/1 “Розрахунки з позабюджетних платежів».
Зазначена заборгованість була списана позивачем у червні 2005 року згідно до протоколу засідання комісії по невиробничим витратам.
Як вбачається із матеріалів справи за відокремленим підрозділом “Шахта ім. Калініна” обліковувався податковий борг по платежам за забруднення навколишнього середовища до екологічних фондів усіх рівнів. Заборгованість склалась до державного, обласного,міського бюджетів за періоди 1994-2000 роки.
Зазначена заборгованість була передана позивачу відповідно до передавального балансу станом на 31 травня 2005 року складеного між державним підприємством «Донецька вугільна коксівна компанія» та позивачем.
Судом першої інстанції встановлено, що податкові декларації (розрахунки) щодо підтвердження податкового боргу відсутні як у відповідача так і у позивача, відсутність боргу підтверджується також зворотним боком облікової картки станом на 31 грудня 2000 року із якого вбачається, що станом на початок року (у картці зазначено дата 24 лютого) обліковується виключно пеня у сумі 77243 грн.
Підпунктом 18.1.1 пункту 18.1 статті 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено що списанню з платників податків підлягає податковий бор (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.
З огляду на зазначене відсутність підтвердження податкового боргу (а саме за цією ознакою кваліфікує його відповідач), унеможливлює кваліфікувати списані за станом бухгалтерського обліку на невиробничі потреби суми які безпідставно рахувались у складі кредиторської заборгованості що унеможливлює віднесення зазначених сум за своїм характером відповідно до підпункту 1.22.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” до безповоротної фінансової допомоги – як заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася не стягнутою після закінчення строку позовної давності.
Колегія суддів з огляду на аналіз норм пункту 4.1 статті 4, приписи підпункту 4.1.6 зазначеного пункту, пункту 7.11 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» заборгованість по платежам за забруднення навколишнього середовища до місцевого,обласного,державного бюджетів обліковується станом на 01 січня 2001року у сумі 754464,22грн., у тому числі за періоди 1994-1999 років – 646213,76грн. не доведена певними засобами доказування.
Крім того колегія суддів приймає висновок суду першої інстанції що списання суми податкового боргу з платника податку на прибуток відповідно до законодавства не призводить до збільшення його валового доходу, оскільки до складових безповоротної фінансової допомоги, визначених пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», не входить сума податкового боргу, що підлягає списанню з платників податків відповідно до законодавства, і тому валовий дохід згідно з підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті наведеного закону не збільшується на такі суми.
Зазначений висновок наведений у спільному листі Державної податкової адміністрації України та Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності від 29 травня 2001 року №7004/7/24-2117 та від 24 травня 2001 року №06-10/288). Зазначена позиція викладена у Податковому роз’яснені яке затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 2 серпня 2001 року №310 «Щодо відображення в податковому обліку платників податку на прибуток сум податкового боргу, списаних відповідно до статті 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Зазначене податкове роз’яснення застосовується у межах розгляду даної справи відповідно до приписів частини третьої статті 9 КАС України.
З огляду на зазначене погодити доводи податкового органу щодо заниження валового доходу у сумі 646212 грн. 52 коп. не передбачається можливим.
Щодо корегування валових витрат на загальну 324115 грн. по зазначеному структурному підрозділу.
Як встановлено актом перевірки підприємством не зменшені валові витрати: за півріччя 2005 року на 36586,35 грн.; за 3 квартали 2008року на суму 146615грн.; за 2005рік на суму 269025грн; за 1квартал 2006 року на суму 1819грн.; за півріччя 2006 року на суму 9183 грн.; за 3 квартали 2006року на суму 13563 грн.; за 2006 рік на суму 13563грн.; за перший квартал 2007 року на суму 30956 грн. на суму кредиторської заборгованості за товари (роботи,послуги), яка залишилася не стягнутої після закінчення терміну позовної давності. Зазначені суми були включені до складу валового доходу, але на думку податкового органу одночасно на їх думку необхідно відкоригувати валові витрати.
Податковий орган доводить правомірність своїх вимог приписами підпунктів 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” , підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 вищезазначеного Закону.
Колегія суддів зазначає що вищенаведені суми правомірно віднесені до складу валових доходів певних податкових періодів, що підтверджено дослідженнями акту перевірки, експертними дослідженнями, не є обставинами спірними між сторонами, та узгоджується з приписами пункту 1.22 статті 1 та підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Жодних підстав для зменшення суми валових витрат у звітному податковому періоді, на який припадає збільшення валових доходів приписи вищезазначеного закону не передбачають. Помилковість висновків суду доводиться аналізом норм пункту 3.1 статті 3, пунктів 5.1, 5.3-5.8, 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також правилами ведення податкового обліку передбаченими приписами статті 11 зазначеного закону.
З огляду на зазначене доводи податкового органу не узгоджуються з нормами податкового законодавства.
Щодо інших порушень встановлених перевіркою.
На думку податкового органу підприємством у першому кварталі 2005 року до складу валових витрат віднесені витрати на рекламу у сумі 2 489, 63 грн., яка є кольоровою рекламою в газеті «Донбас - неділя» за період з 17 березня та 31 березня 2005 року щодо вільних робочих місць на підприємстві, послуги по розміщенню реклами були надані закритим акціонерним товариством «Редакція газети «Донбас».
Колегія суддів вважає, що податковий орган безпідставно розповсюдив приписи зазначеної норми щодо використання не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку на спірні відносини з огляду на те що зазначене обмеження стосується витрат на органiзацiю прийомiв, презентацiй i свят, придбання i розповсюдження подарункiв, включаючи безоплатну роздачу зразкiв товарiв або безоплатне надання послуг (виконання робiт) з рекламними цiлями. Як вбачається з вищенаведеного зазначених витрат позивач не здійснював, що унеможливлює прийняття доводів податкового органу.
Колегія суддів зазначає, що підстави для визначення податку спірним податковим повідомленням-рішенням відсутні, відсутність підстав для визначення податку унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.
По податку на додану вартість.
П одатковим повідомленням – рішенням від 24 жовтня 2007року № 0002591312/0/36069/10/15-16-23/3 визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 168676,50 грн. у тому числі 112451 грн. – основний платіж, 56225,50 грн. – штрафні (фінансові) санкції. Зазначене податкове повідомлення-рішення визнане судом недійсним частково, щодо визначення податку у сумі 54725 грн., та 27362 грн. 50 коп. штрафних фінансових санкцій.
Правовою підставою визначення податку спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пунктів 4.1,4.5 статті 4, підпунктів 7.2.1,7.2.3,7.2.4,7.2.6, пункту 7.2. підпунктів 7.4.1,7.4.2, 7.4.3,7.4.4,7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій наведені норми підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України 2181.
Податковий орган доводить, що відокремленим підрозділом позивача «Управлінням матеріально-технічного постачання» порушена база оподаткування, внаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість при реалізації металобрухту. Склад правопорушення податковий орган доводить приписами пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
На думку податкового органу позивач при визначені бази оподаткування операції з поставки товарів здійснював поставку товарів (металобрухту) юридичним особам за цінами, які є нижче звичайних на загальну суму 54725грн.
Пунктом 4.1 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів(послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості,визначеної за вільними цінами,але не нижче за звичайні ціни.
Відповідно до пункту 1.18 статті 1 наведеного вище закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Пунктом 11.44 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону від 30 листопада 2006 року №398-5) тимчасово до 1 січня 2008 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування. Перелік таких товарів із зазначенням кодів згідно з УКТ ЗЕД затверджує Кабінет Міністрів України.
Таким чином визначення податкового зобов’язання за операціями з реалізації металобрухту за період дії зазначеного закону є хибним.
Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” встановлено якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Підпунктом 1.20.2 пунктом 1.20 ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.
Підпунктом 1.20.6 пункту 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” передбачено, що у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.
Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.
Як правильно встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи між позивачем в особі відокремленого підрозділу та покупцем були укладені договори купівлі-продажу, за умовами яких Постачальник (позивач по справі) передає у власність Покупця товар, зазначений в асортименті, кількості, за цінами та у термін, які зазначені у специфікаціях, що додаються договорів і є їх невід’ємною частиною, на умовах, зазначених у специфікаціях.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, та апеляційному проваджені податковий орган з питання визначення цін на металобрухт посилається на направлення ним запиту до Головного Управління статистики у Донецькій області, на який була отримана відповідь від 23 серпня 2007року №08-86/2/157 (том 8 арк. справи 107), де визначені оптові ціни продажу металобрухту за 2005, 2006 роки (з розбивкою цін по квартально) та 1 квартал 2007року із зазначенням цін у Донецькій області та м. Донецьку.
Аналіз цін реалізації металобрухту за період з 01 січня 2006 року по 31 березня 2007року наведений податковим органом у додатках до акту № 14, 16.2, 16.3.
У акті перевірки відсутні посилання на визначення наведених цін у відповідності до приписів пункту 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ”, а саме не наведено: чи наведені ціни є по однорідних та ідентичних товарах, не наведено інформації про укладені на момент продажу товару договорів у співставних умовах, не наведено обсяги партії проданого товару за марками та видами, строки виконання зобов’язань, умови платежів та інші об’єктивні умови.
Як правильно встановив суд першої інстанції податковий орган припустився застосування непрямого методу визначення цін при цьому не дотримався порядку їх застосування встановленого підпунктом 4.2.3 пункту 4.2, та пункту 4.3 Закону України № 2181.
Стосовно застосування податковими органами положень про звичайні ціни при визначені зобов’язань з урахуванням пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме за непрямими методами, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1.20 передбачені положення щодо звичайних цін, як одної з головних економічних категорій, яка безпосередньо впливає на визначення об’єкту оподаткування, а саме всіх його складових: валових доходів, валових витрат, та амортизаційних відрахувань. Серед інших положень приписами зазначеного пункту передбачений порядок визначення звичайних цін за непрямими методами.
Згідно з абзацом другим підпункту 1.20.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.
Відповідно до абзацу першого підпункту 1.20.10 Закону та підпункту 4.3.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі - Закон 2181) донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник податкового органу (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, а рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.
З метою забезпечення дотримання вказаної процедури керівник (заступник керівника) податкового органу, керуючись зазначеними нормами, під час перевірки приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, що складається за довільною формою, із зазначенням: дати його прийняття, номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування "звичайної ціни", передбачених законом з питань оподаткування, тощо.
За наслідками перевірки платника податків податковий орган має право з урахуванням підпункту 4.3.5 Закону 2181 подати позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням "звичайних цін" сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) до адміністративну суду в порядку пункту 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Норми підпункту 1.20.5-1, передбачають, у випадку якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.
З метою оподаткування, терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом (в редакції Закону України № 1957-4 від 1 липня 2004 року).
З огляду на належність та допустимість доказів податковий орган не застосував обчислення податку за непрямими методами.
З огляду на зазначене визначення податку у сумі 54725 грн., податковим органом є безпідставним. Безпідставність визначення податку обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій у частині що припадає на неправомірно визначену суму податку.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року у справі № 2а-1148/08/0570 – залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року у справі № 2а-1148/08/0570 – залишити без змін.
Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 10 листопада 2009 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Р.Ф. Ханова
Судді: Т.Г. Арабей
М.І. Старосуд