Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
Іменем України
12 листопада 2009 року справа № 2а-11373/09/0570
зал судового засідання № 10 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Ханової Р.Ф.
суддів: Василенко Л.А.
Старосуда М.І.
при секретарі судового засідання
Дегтярьовій А.М.
за участю представників:
від позивача: Кузьмішкин Д.В.– за дов. від 30 грудня 2008 року
Перевоз Н.Ю.- за дов. від 11 листопада 2009 року
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від 18 вересня 2009 року (у повному обсязі складена 23 вересня 2009 року)
по адміністративній справі № 2а-11373/09/0570 (суддя Буряк І.В.)
за позовом Державного підприємства «Мариупольський морський торгівельний порт»
до
Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області
про
визнання вимоги частково недійсною, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року у справі № 2а-11373/09/0570 (том 5 арк. справи 116-123), задоволені позовні вимоги Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області, внаслідок чого з мотивів протиправності прийняття визнана частково недійсною вимога, зазначеного управління від 19 червня 2009 року №05-05.1-10.14/5319, щодо:
- виставлення рахунків та отримання від товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф-Шиппінг» і закритого акціонерного товариства «Азовзовніштранс» та з інших підприємств плату за зберігання вантажів понад 6 місяців;
- утримати з працівників зайво перераховану та виплачену премію;
- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Пілігрим-плюс» зайво перераховані кошти;
- відкоригувати в обліку суми понесених витрат на оплату додаткових відпусток;
- відкоригувати в обліку в обліку суми зайво нарахованої амортизації.
В апеляційній скарзі Контрольно-ревізійне управління в Донецькій області (том 5 арк. справи 126-130) просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по справі.
Представники відповідача у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правової основи діяльності визначені Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-12, (надалі Закон України №2939).
Вимога про усунення порушень (том 1 арк. справи 12-13) прийнята за результатами ревізії, фінансово-господарської діяльності позивача, за період 2007,2008 роки та завершений звітний період 2009 року, результати якої викладені актом перевірки від 20 травня 2009 року № 05.1-16/08 (том 1 арк. справи 14-119).
Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби окреслені статтею 2 Закону України № 2939, права передбачені статтею 10 зазначеного Закону. Спірною вимогою зобов’язано здійснити заходи щодо усунення порушень на загальну суму.
Вимога є способом реалізації владних управлінських функцій відповідачем, як суб’єктом владних повноважень.
Пункт 7 статті 10 Закону України 2939 передбачає право контрольно - ревізійному управлінню пред’являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, зокрема вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.
Під час апеляційного провадження встановлено, що саме за наведеною ознакою пред’явлена спірна вимога.
В основу спірної частини вимоги покладено факт виявлення фінансових порушень та втрат фінансових і матеріальних ресурсів внаслідок проведення неефективних управлінських дій.
Колегія суддів виходячи з меж апеляційного перегляду вважає за доцільне здійснити розгляд справи в розрізі спірних господарських операцій, які покладені відповідачем в основу прийняття спірної вимоги, та є доводами апеляційної скарги.
Стосовно виставлення рахунків та отримання від товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф-Шиппінг» і закритого акціонерного товариства «Азовзовніштранс» та з інших підприємств плати за зберігання вантажів понад 6 місяців.
Апелянт доводить що висновками ревізії встановлено, що позивачем не проводилось нарахування та пред’явлення експедиторам плати за зберігання вантажів на не вживались заходи, передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових станціях понад установлені граничні терміни зберігання» від 8 квітня 1993 року №33-93, в частині вилучення та реалізації залежаних вантажів, з метою покриття понесених витрат, пов’язаних з їх перевалкою та зберіганням.
Як встановлено актом перевірки, підтверджено під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного провадження, йдеться про перевалку та зберігання товарів які накопичуються та готуються до відправки, плата за послуги по зберіганню яких здійснюється за весь період зберігання.
Жодного факту того, що зазначені вантажі підлягають вилученню та реалізації відповідно до пункту першого Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» від 8 квітня 1993 року №33-93 у межах спірних відносин не існує, вони не визнані безхазяйним майном, подальше відправлення їх неможливе з вини вантажовласника (вантажовідправника), терміни зберігання яких під митним контролем закінчилися і митницею не вжито заходів до їх реалізації.
Зазначене доводить те, що доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, внаслідок чого вимога у цій частині є необґрунтованою.
Стосовно доводів апелянта пов’язаних з механізмом виконання вимоги, колегія суддів зазначає, що вона не приймається, з огляду на те, що відсутність правомірності вимоги спростовує будь який механізм її виконання.
Щодо утримання з працівників зайво перерахованої та виплаченої премії.
Апелянт спростовує висновки суду першої інстанції щодо правомірності виплати премії в листопаді 2007 року на суму 131377 грн. (страхові внески до державних цільових фондів на суму 44 865 грн. 26 коп.) позивачем згідно наказу від 30 листопада 2007 року №628 з посиланням на пункти 1.2.1, 1.2.2 додатку №14 колективного договору на 2007-2009 роки. Доводить що премія виплачена безпідставно за ознаками якості їх виконання.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо безпідставності висновків контролюючого органу та зазначає, що позивач використовуючи належну йому господарську компетенцію як суб’єкт господарювання кваліфікував певні роботи за ознаками виконання великого обсягу додаткових робіт з підбору документів, складання довідок і таблиць, підготовку пояснень та заперечень для перевірок контролюючих органів, проведеним у 2007 році, як одноразові виробничі завдання, які передбачені пунктом 6.21 Колективного договору, до яких віднесені роботи наведені підпунктом 1.2.2 Додатку №14 до Колективного договору.
Недоведеність порушення доводить безпідставність вимоги у зазначеній частині.
Стосовно стягнення коштів з товариства з обмеженою відповідальністю «Пілігрим-плюс» зайво перерахованих коштів у сумі 712,03 тис. грн. за додатковою угодою від 6 грудня 2007 року, на виконання умов якого позивач придбав 120 метричних тон бензину за ціною вищою від встановленої основним договором, колегія суддів зазначає що зазначені кошти не є зайво перерахованими оскільки їх перерахування здійснене відповідно до умов договору, недійсність (нечинність) якого відповідно до закону, або рішенню суду не доведена.
Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції стосовно наявності у межах спірних відносин наявності обставин які не підлягають доказуванню відповідно до частини 4 статті 72 КАС України, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 липня 2009 року, щодо відсутності порушень посадових осіб позивача при здійснені закупівель за спірною господарською операцією.
Стосовно відкоригування в обліку суми понесених витрат на оплату додаткових відпусток на загальну суму 4 197.33 тис. грн., внаслідок порушення джерела виплати.
Апелянт доводить що внаслідок відображення витрат з оплати додаткових відпусток наданих працівникам порту, які не передбачені Законом України «Про відпустки», не за рахунок прибутку, завищено валові витрати.
Колегія суддів не приймає правову позицію суду першої інстанції щодо оцінки зазначеної операції з точки зору податкового обліку, оскільки валові витрати в межах закону «Про оподаткування прибутку підприємств» які здійснюються за правилами податкового законодавства не впливає на правомірність висновків відповідача покладених в основу спірної вимоги.
Разом з тим колегія суддів не приймає правову позицію відповідача з огляду на доведення факту порушення неправильним віднесенням (відображенням в бухгалтерському обліку), з огляду на те що таке відображення за правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є наслідками (похідними) від дій або (подій) які посвідчують факт здійснення господарських операцій.
З огляду на системний аналіз норм статей 1, 5, 15, 21,Закону України «Про оплату праці», статтю 9-1,94,97 Кодексу законів України про працю, приписи пункту 3.6 Галузевої угоди, приписів пункту 6.21 Колективного договору позивача, колегія суддів не приймає доводи відповідача.
Наголошуючи на даній вимозі відповідач не надав належних доказів, щодо формування позивачем фонду оплати праці, та інших фондів підприємства, положень про ці фонди, не довів аналіз планових та фактичних даних. Зазначене доводить невідповідність висновків відповідача фактичним обставинам справи, а саме недоведеність складу правопорушення внаслідок неповноти дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства, невміння ревізорів контролюючого органу співставити локальні правові акти, а саме їх дію з правилами господарювання суб’єкта основаного на державній формі власності.
Стосовно порушення правил нарахування амортизації, по об’єктам виведеним з експлуатації.
Спірною вимогою встановлено заниження в обліку вартості основних засобів внаслідок нарахування амортизації на майно, яке не експлуатується в порушення Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за номером 288/4509), (надалі Положення).
Як правильно встановив суд першої інстанції, в акті ревізії дане порушення обґрунтовується тим, що в ході інвентаризації встановлено факт нарахування амортизації на основні засоби які перебували у ремонті, а саме на портальні крани, плавзасоби та автотранспортні засоби.
На думку відповідача в порушення пункту 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Мінфіну України від 27.04.2000р. № 92, яким передбачено, що нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об'єкту, при визначені його активом, зайво нарахована амортизація в сумі 2 510 грн. 76 коп., що призвело до порушення пункту 1 статті З, статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та вимог вищевказаного П(С)БО № 7 у вигляді заниження в обліку вартості активів та зменшення додаткового капіталу на вказану вище суму.
Оцінюючи спірну операцію необхідно виходити з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Вищезазначене Положення належить до нормативних документів який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.
Пунктом 23 цього Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
На думку позивача, відсутність фактів реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації вищевказаних основних засобів (активів) доводить відсутність підстав вважати, що нарахування амортизації в цьому разі призупиняється.
Амортизація в податковому та бухгалтерського обліках нараховується за різними правилами внаслідок чого норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовані безпідставно.
Амортизація відповідно до пункту першого Положення – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Приписи пункту 23 Положення регулюють здійснення нарахування амортизації та підстави зупинення такого нарахування. Колегія суддів приймає правову позицію позивача, що підстави для призупинення її нарахування у межах спірних відносин відсутні.
Колегія суддів зазначає наявними підстави щодо нарахування амортизації, оскільки факт перебування майна на балансі доводить використання (експлуатацію) основних засобів.
З огляду на наведене, виключення відповідачем зі складу амортизаційних нарахувань здійснених на спірне майно за період з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 22, 24, 184, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року у справі № 2а-11373/09/0570 – без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року у справі № 2а-11373/09/0570 – без змін.
Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 12 листопада 2009 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Р.Ф. Ханова
Судді: Л.А. Василенко
М.І. Старосуд