Справа № 2-а-381/09  
П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

10 листопада  2009р.                       м. Сімферополь  

Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:  

Головуючого -  судді Малухіна В.В.,  

при секретарі – Левченко Д.С.,С`янової Т.С.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні  адміністративну справу за позовом Прокурора Центрального району м.Сімферополя в інтересах ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення  Центральної  районої ради м. Сімферополя про  стягнення щорічної  недоотриманої допомоги відповідно  до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», -                                                                        

В С Т А Н О В И В:  

13.04.2009 р. Прокурор Центрального району м.Сімферополя в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення  Центральної  районої ради м. Сімферополя (надалі УПСЗН), мотивуючи тим, що ОСОБА_2 має статус – «інвалід війни 2-ї групи» і відповідно до  ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. із змінами від 25.12.1998  року, йому відповідач повинен був сплатити  разову державну допомогу за 2007 р. у розмірі 2920 грн., за 2008 р. у розмірі 3448 грн. з урахуванням проведених виплат  у відповідності зі ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  

У судовому засіданні прокурор Єрьоменко А.М. та Литвиненко Г.О. заявлені вимоги підтримали,  просили  позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.  

Представник відповідача – УПСЗН у Центральному районі м. Сімферополя за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що грошова допомога, яку просить стягнути позивач відноситься до соціальних гарантій держави а не районного управління УПСЗН, державою вказані гроши не перераховани до управління у повному обсязі і тому  позивачу виплачено у 2007 та 2008 роках 360 грн. та 400 грн. відповідно, які надійшли із держбюджету, крім того просила застосувати строк позовної давності для звернення до суду із адміністративним позовом, якій пропущено і не надано обгрунтування поважності пропуску цього строку.  

За клопотанням представника відповідача, УПСЗН у Центральному районі м. Сімферополя, до участі у справі притягнуто в якості співвідповідачив Міністерство праці та соціальної політики АР Крим, представник якого у судове засідання не з’явився, про день, місце і час слухання справи був своєчасно та належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив, тому суд, на підставі вимог ч.4 ст.128 КАС України, розглянув справу на підставі наявних доказів.  

Представник третьої особи- Міністерства фінансів АР Крим, до суду не з’явився, про день, місце і час слухання справи був своєчасно та належним чином повідомлений.  

Представник ГУ Держказначейства України в АР Крим за довіреністю ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.  

Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Посвідчення №019857 є інвалідом 2-ї групи і має право на пільги встановлені для ветеранів та інвалідів війни. Відповідно до ст.13  ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. із змінами від 25.12.1998  року,  щорічно  до 5 травня , позивачу повинна виплачуватися  разова державна допомога у розмірі вісьми мінімальних пенсій за віком.  

Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64,68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. із змінами від 25.12.1998  року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”.  

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, ЗО, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України» інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено ст.46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.  

Ч2.ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.  

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).  

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).  

Відповідно до ч.3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.  

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.  

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.  

Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.  

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є чинними, тобто не скасовані, не змінені,  позивач має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.  

Право на отримання разової грошової допомоги  у розмірі 8 мінімальних пенсії за віком, встановленої ст.13 Закону, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.  

Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру вказаної допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.  

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-УІ від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).  

Згідно з частиною першою ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-І/ від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з  01.04.2008 - 481,00грн.  

Таким чином, щорічна грошова допомога у 2008 році, яка підлягає виплаті позивачу, складає 3848 грн. ( 481х8=3848 грн.) а з урахуванням того, що позивач отримав 400 грн., до виплати підлягає допомога у розмірі 3448 грн.  

Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої разової грошової допомоги за  2007р.  позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду 13.04.2009 р., тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, посилання позивача, що він дізнався про порушення свого права лише у  2009 р. не підкріплено ніякими доказами і суд позбавлено можливості визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною. Відповідачем заявлено про застосування позовної давності, яка на підставі ч.4 ст.267 ЦК України застосовується судом до спірних правовідносин.  

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.  

Згідно із ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребує названі документи та матеріали. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.  

У відповідності до ч.3 ст.162 КАС України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.  

Таким чином, на підставі вище вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача частково мотивовані та обґрунтовані, оскільки зворотного відповідачем, в порушення вимог ст.71 КАС України, не доведено та не представлено належних і беззаперечних доказів обґрунтованості своїх дій, і відповідно даний адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом стягнення  з УПСЗН  Центральної  районної ради м. Сімферополя  на користь ОСОБА_1   щорічної недоотриманої допомоги в сумі 3448 грн.  

Відповідно ст.94 КАС України судові витрати віднести на рахунок держави.  

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64,68, 75, 92, 95, 96, 152  Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік», Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008, ст. ст. 9-12, 17, 23, 71, 72, 86,  94, 158-163, 167, 186 КАС України, суд,-  

П О С Т А Н О В И В:  

Адміністративний позов ОСОБА_1   задовольнити частково   .  

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення  Центральної  районої ради м. Сімферополя  на користь ОСОБА_1    щорічну недоотриману допомогу за 2008 рік в сумі 3448 ( Три тисяча чотириста сорок вісім грн.)  

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.  

Судові витрати віднести на рахунок держави.  

Постанову може бути оскаржено до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Центральний районний суд м. Сімферополя заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення та апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.  

    С   уддя: