Ухвала

                                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

           11 листопада  2009 року  судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді                           - Міненкової Н.О.

        – суддів:     - Ларенка В.І.     , Гальянової І.Г.,

при секретарі:             - Григоренко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова  від 04 серпня 2009  року   по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: 12-а Харківська Державна нотаріальна контора та КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про поновлення строку звернення до суду, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, -

                                                       ВСТАНОВИЛА:

          У лютому 2009 року  позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_2

          В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з червня 1961 року проживає у будинку, побудованому його батьками, за адресою: АДРЕСА_1, де до 1976 року проживала також його сестра – відповідач ОСОБА_2.

           В 1993 році помер їх батько ОСОБА_3. Після його смерті, разом зі своєю матір’ю – ОСОБА_4, вони фактично вступили у володіння і управління спадковим майном, тобто прийняли спадщину, так як на той час мешкали разом зі спадкодавцем. Сестра разом з ними не проживала і не подавала до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1, він також прийняв спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. З 13 червня 1997 року по 29 квітня 2005 року відбував покарання в місцях позбавлення волі і за цей час будівля прийшла в непридатний для проживання стан. А після звільнення 29.04.2005 року він постійно проживає в будинку, де провів роботу по відновленню будинку за власні кошти.

           Знаходячись в місцях позбавлення волі, він 14.08.1997 року підписав заяву про відмову від спадщини після смерті матері та 13.11.1997 року заяву про відмову від спадщини після смерті батька. Вважає, що ці заяви суд не повинен брати до уваги, так як заяви про відмову від спадщини подаються протягом шести місяців після відкриття спадщини, а не після цього строку. Заяви були підписані їм. Сестра ввела його в оману, він вважав, що після звільнення з місця позбавлення волі спадщина буде переоформлена і він буде мати власне житло. Крім того, його заява від 14.08.1997 року була на адресу 3-ої нотаріальної контори, тому 12-а Харківська нотаріальна контора не мала право її приймати та видавати свідоцтво про право на спадщину за законом відповідачці, яке видано 02.04.1998 року. Вказане свідоцтво було видано в порушення закону і тому він просить визнати його недійсним. Після витребування усіх документів для розгляду справи у суді, він дізнався про отримання відповідачкою оскаржуваного свідоцтва, тому просить поновити строк звернення до суду на його оскарження, визнати  недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 02.04.1998 року, яке видано Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2 на жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на цій будинок з надвірними будівлями у порядку спадкування за законом після смерті батьків.

              Відповідач ОСОБА_2   позов не визнала, пояснивши, що посилання позивача на ст. 549 ЦК України є без підставне, так як спадкоємець повинен прийняти спадщину, але ОСОБА_1 цього не зробив. Їх батька ОСОБА_3 помер у 1993 році, після його смерті позивач ОСОБА_1 не приймав участі в утриманні будинку, не сплачував необхідні платежі, це робила покійна мати. Позивач зловживав спиртними напоями і фактично за вказаною адресою не проживав, а був тільки зареєстрований. Протягом шести місяців він не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_4 і вона (відповідач ОСОБА_2)  своєчасно звернулася з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини. На день смерті матері позивач був в СІЗО і тому на час відкриття спадщини не проживав з матір’ю.  Під час відбування покарання  14.08.1997 року та 13.11.1997 року ОСОБА_1 на адресу нотаріальної контори надіслав заяви про відмову від спадщини на її користь. 02.04.1998 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Про те, що вона оформляє спадщину позивач знав особисто. Звільнився він 29.04.2005 року, але у строк позовної давності не звертався до суду .

           Треті особи про день і час слухання справи були повідомлені належним чином, в судове засідання не з’явились.

           Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Суд визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 02.04.1998 року,  яке видано Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2 на жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнав за ОСОБА_1 право власності на 1\4 частину жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_3 В інший частині вимог відмовлено.  

           В апеляційний скарзі ОСОБА_1    просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції матеріального права та прийняти нове рішення яким задовольнити його позов у повному обсязі. Вважає, що порушення норм матеріального права полягає у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до Закону України від 02.09.1993 року «Про нотаріат» нотаріально засвідчувати справжність підпису на документах можуть лише державні нотаріуси, приватні нотаріуси, уповноважені на це посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів та за кордоном консульські установи України. Начальники місць позбавлення волі відповідно до ст. 40 вказаного закону можуть посвідчувати лише заповіти і доручення, які прирівняні до нотаріальних посвідчених. Однак у даному випадку державний нотаріус неправомірно прийняв його заяву про відмову від спадщини і видав свідоцтво про право на спадщину за законом, тому зазначене свідоцтво має бути визнане недійсним. Крім того судом не надано належної оцінки факту відсутності на заяві про відмову від спадщини реєстраційного штампу передбаченого Правилами ведення нотаріального діловодства, відповідно до ст. 14 Закону. Даний факт унеможливлює встановлення дати надходження заяви до державного нотаріуса. А тому вважає, що державний нотаріус неправомірно прийняв заяву про відмову від спадщини і видав свідоцтво про право на спадщину за законом.

            Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

           Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, визнавая за ОСОБА_1 право власності на 1\4 частину будинку у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 та відмовивши в позові іншій частині,  суд першої інстанції виходив із того, що після смерті батька позивача - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично спадщину прийняли позивач та його маті – ОСОБА_4, які були зареєстровані і проживали в спірному будинку. Відповідач ОСОБА_2 спадщину не прийняла. Будинок був побудований батьками позивача в період зареєстрованого шлюбу, батька мав право на 1\2 частину будинку, а тому спадщина складалась з 1\2 частині будинку, тому за позивачем ОСОБА_1 визнав право власності на 1\4 частину будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька, а за матір’ю - ОСОБА_4 залишилося 3\4 частини будинку. Після смерті матері  - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилося спадщина, тобто 3\4 частини будинку. Відповідач ОСОБА_2 своєчасно звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак позивач ОСОБА_1 24.09.1997 року звернувся  до нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_2. У зв’язку з чим відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину своєчасно та за нею залишається спадщина після смерті матері. У розмірі 3\4 частини будинку.

          Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст.529, 553,  ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст.10, 60, 212, 213 ЦПК України.

          Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 був побудований батьками позивача та відповідача в період зареєстрованого шлюбу. (а.с. 7,8).

          Згідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю, кожний з подружжя  ІНФОРМАЦІЯ_3 має право на 1\2 частину вказаного будинку.

           Після смерті батька позивача - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично спадщину прийняли позивач та його маті – ОСОБА_4, які були зареєстровані і проживали в спірному будинку, що підтверджується записами у будинкової книги (а.с. 38-46).

           Відповідач ОСОБА_2 у спірному будинку не проживала та з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька не зверталась.

           Відповідно до ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року) у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки.

           Згідно з ч.2 ст. 529 ЦК України(в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальної конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

           А тому судова колегія вважає правильними висновки суду про те, що позивач має право власності на 1\4 частину будинку з надвірними будівлями у порядку спадкування за законом після смерті батька.

           З матеріалів справи вбачається, що мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.  Спадкоємцями першої черги були позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2. Відповідач ОСОБА_2 своєчасно звернулася  до 12 Державної нотаріальної контори м. Харкова з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, про що свідчить відповідь нотаріальної контори.

          Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява на ім’я 3-ї Державної нотаріальної контори м. Харкова від 24.08.1997 року, тобто у шестимісячний термін з дня відкриття спадщини,  ,  (а.с. 79) про відмову від спадщини після смерті матері  на користь сестри ОСОБА_2.

          А тому суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом про відмову від спадщини після смерті матері.

           Посилання ОСОБА_1 на те, що  заява про відмову від спадщини  ним була адресована на іншу нотаріальну контору,  не є підставою вважати відмову від спадщини незаконною. Вказана заява про відмову від спадщини адресована на адресу нотаріальної контори і в ній чітко вказана воля спадкоємця відносно спадщини, яка залишилася після смерті матері.

           Посилання ОСОБА_1 на те, що начальник установи, де він відбивав покарання,  не мав права засвідчити його підпис на вказаної заяві про відмову від спадщини, а справжність його підпису  повинна бути  нотаріально засвідчена, - є безпідставним та також не є підставою вважати, що ОСОБА_1 не звертався з заявою про відмову від спадщини після смерті матері.  

             ОСОБА_1 скористався своїм правом, встановленим статтею 553 ЦК України, про відмову від спадщини після смерті матері.

             Всім доказам, які були досліджені в судовому засіданні, суд першої інстанції надав належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

             У зв’язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

             Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, та їм дана належна оцінка.

              Висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

              Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

              Підстав для скасування рішення суду судова колегія не вбачає.

              Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

                                                                        ухвалила:

                       апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

                Рішення  Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2009 року  - залишити без змін.

               Ухвала набирає  законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

               Головуючий:

               Судді: