АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 760/22698/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Коробенко С.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/8585/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рубан С.М., Іванченко М.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного економіко-технологічного університету транспорту про стягнення коштів, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного економіко-технологічного університету транспорту та просив стягнути з відповідача 8730 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на те, що 01.10.2014 року між сторонами було укладено Договір про навчання (поновлення і переведення) № 22-ТТ, відповідно до якого Відповідач зобов'язувався здійснити навчання ОСОБА_2 за заочною формою, освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за спеціальністю «Транспортні технології (залізничний транспорт) протягом трьох років.

Зазаначив, що загальна вартість навчання згідно з п.2.2 Договору була погоджена сторонами на рівні 21170,00 грн. При цьому, вартість навчання за перший курс згідно з п.2.3 Договору складає 6 570,00 грн.

Натомість, як зазначає Позивач, за навчання ним було сплачено:

- за 2014-2015 навчальний рік - 7 300,00 грн., замість 6570 грн.;

- за 2015-2016 навчальний рік - 8 000,00 грн.

Вказував, що він навчався тільки перший рік, оскільки з другого курсу був вимушений здійснювати догляд за своєю хворою бабусею на тимчасово окупованій території України, внаслідок чого був відрахований з Державного економіко-технологічного університету транспорту у зв'язку з невиконанням навчального плану.

Тому позивач вважає, що відповідач повинен повернути йому сплачені ним кошти за другий навчальний рік у розмірі 8 000,00 грн., оскільки послуги з навчання йому не надавались, а також переплачену ним суму за перший навчальний рік у розмірі 730 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29.05.2017 року в задоволені позову ОСОБА_2 до Державного економіко-технологічного університету транспорту про стягнення коштів - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В скарзі посилався на те, що при розгляді справи суд не дотримався наведених роз'яснень Верховного Суду України «Про судове рішення» та не виконав вимог ст.ст.128, 208, 212, 213, 214, 215, 216, 218 ЦПК України. Суд зробив помилковий висновок, що незмінною є лише загальна вартість послуги на весь термін навчання, а переплата за перший та другий рік навчання не перевищують загальної вартості навчання за договором, а тому не є завищеними. Суд зробив помилковий висновок, що підстави для повернення сплачених у якості попередньої плати коштів за навчання за 2015/2016 навчальний рік, відсутні, оскільки наказ відповідача від 24.06.2016 №249-ос/с (а.с.4) свідчить про відрахування позивача з університету не за прогули, а за невиконання навчального плану. Суд не звернув увагу й на те, що діюче законодавство, як і Типовий договір про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою (форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 634), не передбачає припинення договору. Суд не звернув увагу на наявність письмових свідчень сусідів позивача про те, що він на протязі 2015-2016 рр. (що припало на другий рік навчання) був змушений, доглядати за тяжко хворою бабусею, ОСОБА_3 (до моменту її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1), за місцем постійного проживання на тимчасово окупованій території у м. Феодосії АР Крим. Також вказував на те, що відповідач не довів виконання зобов'язань по забезпеченню прав позивача, як учасника навчального процесу, що є порушенням п.4.1.2. Договору, а тому є всі підстави для застосування п.4.1.5. Договору та повернення зайво сплачених коштів.

До апеляційного суду позивач та його представник не з'явились, про розгляд справи повідомлені.

Представник відповідача доводи скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, й замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену, послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.10.2014 року між сторонами було укладено Договір про навчання (поновлення і переведення) № 22-ТТ, відповідно до якого Державний економіко-технологічний університет транспорту зобов'язався за рахунок коштів ОСОБА_2 здійснити його (надати освітню послугу), а саме: форма навчання - заочна; освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр; напрям підготовки (спеціальність) - «Транспортні технології (залізничний транспорт)»; факультет - «Управління залізничним транспортом»; початок навчання - 01.10.2014; термін навчання - 3 роки.

Згідно з Розділом 2 Договору загальна вартість освітньої послуги встановлюється на весь термін надання освітньої послуги і не може змінюватись. Вартість освітньої послуги за перший курс становить 6570 гривень.

Так протягом першого року навчання в університеті позивачем було добровільно сплачено 7300 гривень, а протягом другого року навчання, також добровільно , було сплачено за навчання 8000 гривень (а.с. 5).

Зазначені суми не перевищують загальної вартості навчання згідно з договором №22-ТТ від 01.10.2014 року

Безспірно встановлено, що протягом 2015-2016 навчального року позивач не з'являвся на сесії, не був присутнім на лекційних та семінарських заняттях, не виконував інші роботи, обумовлені навчальним планом, у зв'язку з чим наказом №249-ос/с від 24 червня 2016 року його було відраховано з університету з 30 червня 2016 року. (а.с. 4)

Поважність причин неотримання позивачем освітніх послуг згідно з укладеним договором №22-ТТ від 01.10.2014 жодним чином не підтверджується, в той час як належна організація навчального процесу відповідачем обґрунтована належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.6.2.6 Договору № 22-ТТ від 01.10.2014 року, у разі систематичних прогулів студентом занять, дія Договору достроково припиняється.

Згідно з п.6.5 Договору, у разі припинення дії Договору з мотивів, викладених у п.6.2.6 Договору, кошти, що були внесені студентом як попередня оплата за надання освітньої послуги, не повертаються.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підстави для повернення Позивачу сплачених ним в якості попередньої плати коштів за навчання за 2015/2016 навчальний рік, відсутні. А пункт 4.1.5 Договору, на який посилається Позивач, визначає випадки повернення сплачених за навчання коштів у випадку ненадання студенту освітніх послуг, тобто у випадку невиконання саме Університетом своїх зобов'язань за договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивачем пред'явлено позов, метою якого є повернення коштів сплачених ним за навчання у відповідача, у зв'язку з тим, що останнім не було виконано обов'язків по наданню освітньої послуги за 2015-2016 роки.

Згідно ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть бути відраховані з вищого навчального закладу у разі невиконання навчального плану, за порушення умов контракту та в інших випадках передбачених законом.

Посилання в скарзі на помилковість висновків суду про відсутність переплати за навчання, колегія суддів не приймає так, як позивач не довів , що він не отримував освітні послуги через винну поведінку вузу, а не самого студента. Суд вірно застосував умови договору, відповідно до яких оплата не повертається в разі відрахування студента, через вчинення ним прогулів.

Позивач не довів в суді належними та допустимими доказами, що не виконання ним навчального плану за перші два курси навчання мало місце з поважних причин. Крім того позивач не довів, що він повідомляв відповідача про наявність таких поважних причин з метою врегулювання вказаного питання шляхом отримання академічної відпустки, чи іншим можливим шляхом.

Посилання в скарзі на письмові пояснення свідків, колегія суддів не може прийняти, так як вказані свідки позивачем до суду не запрошувались і відповідно за його клопотанням допитані не були, не заявлялось також клопотання позивачем про допит таких свідків в порядку передбаченому ЦПК України, шляхом окремого доручення, чи в порядку відео конференції в іншому наближеному до їх місця проживання суді.

Доводи про те, що відповідач відрахував позивача з вузу за порушення навчального плану, а не за прогули, на правильність постановленого рішення не впливають, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач у зв'язку з невідвідуванням занять з незалежних від відповідача обставин не виконав начальний план, що і стало підставою для його відрахування з університету.

Посилання на те, що Типовим договором про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою (форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 634), не передбачено припинення договору за встановлених вище обставин не впливає на законність рішення суду, з урахуванням положень Закону та договору, укладеного між сторонами, які вірно застосував суд.

Посилання в скарзі на те, що відповідач не довів виконання зобов'язань по забезпеченню прав позивача, як учасника навчального процесу, що є порушенням п.4.1.2. Договору, а тому є всі підстави для застосування п.4.1.5. Договору та повернення зайво сплачених коштів, є надуманими, недоведеними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому застосування п.4.1.5. Договору, відсутні так як, невиконання (неналежного виконання) відповідачем умов укладеного договору судом не встановлено.

Доводи скарги про порушення процесуальних норм, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в апеляційному суді.

Суд дотримався вимог закону під час розгляду даної справи та складання судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд повно встановив обставини які мали значення для її вирішення та належно оцінив, надані позивачем докази.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді: