Ухвала

іменем україни

13 вересня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Гримич М.К., Іваненко Ю.Г.,

Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибкоп» до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування майном, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибкоп» на рішення апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибкоп» (далі - ТОВ «Рибкоп») звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи змінило, та остаточно просило встановити порядок користування нерухомим майном, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2015 року ТОВ «Рибкоп» є власником 3/5 частини нежитлових будівель кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Інші 2/5 частини зазначеного нерухомого майна належать відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 23 червня 2015 року. Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування нерухомим майном, то позивач просив установити такий порядок судом.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 08 червня 2016 року позов задоволено.

Передано ТОВ «Рибкоп» в особисте користування частину нежитлової будівлі кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованої за адресою: АДРЕСА_2, а саме: літ. «Д» нежитлові будівлі - зал кафе площею 24,0 кв. м; літ. «д» прибудова - торговельний зал площею 73,9 кв. м; літ. «Т» вбиральні - І приміщення площею 1,32 кв. м; І приміщення площею 1,32 кв. м, на схемі технічної експертизи від 20 квітня 2016 року № 8 виділено синім кольором, загальною площею 100,54 кв. м, що становить 3/5 ідеальної частки зазначеної нежитлової будівлі.

Передано ОСОБА_3 в особисте користування частину нежитлової будівлі кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованої за адресою: АДРЕСА_2, а саме: літ. «Д» нежитлові будівлі - зал кафе площею 31,4 кв. м; літ. «Є» склад площею 30,7 кв. м, на схемі технічної експертизи від 20 квітня 2016 року № 8 виділено зеленим кольором, загальною площею 62,1 кв. м, що становить 2/5 ідеальної частки зазначеної нежитлової будівлі.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ «Рибкоп» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Проте рішення суду апеляційної інстанції зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із того, що позов доведено й обґрунтовано належним чином, на підставі висновку проведеної у справі експертизи від 20 квітня 2016 року № 8 суд визначив вищевказаний порядок користування нерухомим майном, що перебуває у спільній частковій власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що об'єкти, які ТОВ «Рибкоп» просило виділити йому в натурі, пізніше змінивши позовні вимоги про визначення порядку користування ними, не є його власністю, оскільки зазначене майно було відчужене позивачем за договором купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року ОСОБА_4, крім того, у наступному вони були виділені в натурі його власнику за рішенням господарського суду Херсонської області від 05 березня 2015 року. При цьому апеляційний суд вважав, що про всі ці обставини ОСОБА_5 як директору ТОВ «Рибкоп» було відомо. Таких висновків апеляційний суд дійшов унаслідок дослідження матеріалів інвентаризаційної справи, які, як зазначив апеляційний суд, згідно з поясненнями судового експерта не досліджувалися останнім під час проведення вищевказаної експертизи у справі.

Однак із вказаними висновками апеляційного суду не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Однак усупереч вищевказаним положенням норм процесуального права апеляційний суд, дійшовши висновків, що позивач не є власником спірних об'єктів, не перевірив у достатньому обсязі матеріалів справи та не зазначив обставин і фактів на спростування всіх висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, при цьому залишив поза увагою вищевказані положення ст. ст. 58, 59 ЦПК України щодо належних та допустимих доказів на підтвердження обставини щодо права власності позивача.

Зокрема, апеляційний суд залишив поза увагою й належною правовою оцінкою ту обставину, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2015 року серії НОМЕР_1, виданим Реєстраційною службою Генічеського районного управління юстиції Херсонської області, індексний № 36760617, ТОВ «Рибкоп» є власником 3/5 частини нерухомого майна, що складається з нежитлової будівлі кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» літ. «Д» загальною площею 60 кв. м, прибудови літ. «д» загальною площею 73,9 кв. м, складу літ. «Є» загальною площею 30,7 кв. м, вбиральні літ. «Т», що розташовано за адресою: АДРЕСА_2.

На обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Рибкоп» додало до позовної заяви інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9-10).

Однак вказаних вище доказів апеляційний суд не дослідив, що призвело до невстановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, усупереч вимогам ст. ст. 11, 179, 303 ЦПК України, вийшов за межі доводів указаної апеляційної скарги, не зазначивши при цьому відповідних висновків та мотивів такої необхідності, адже згідно зі змістом апеляційної скарги вона не містить доводів стосовно заперечення права власності позивача на спірні об'єкти нерухомості, а зводиться лише до незгоди із визначеним судом порядком користування майном (а. с. 137).

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 316 ЦПК України не дотримався норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибкоп» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 05 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Ступак

Судді: М.К. Гримич

Ю.Г.Іваненко

А.О.Леванчук

А.В.Маляренко