ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р. Справа № 917/712/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Фоміна В. О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, за довіреністю від 04.01.2017 року №3/01/2017;

відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю від 01.04.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-промислова компанія “Полтавазернопродукт” (вх.№2334П/1-18)

на ухвалу господарського суду Полтавської області від 04.07.2017 року

у справі №917/712/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-промислова компанія “Полтавазернопродукт”, м. Глобине Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гадячсир”, м. Гадяч Полтавської області

про стягнення 6 783 361,41 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.07.2017 року (суддя Бунякіна Г.І.) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" та відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року по справі №917/712/16 до 01.09.2018 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-промислова компанія “Полтавазернопродукт” з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 04.07.2017р. у справі №917/712/16 та відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" у задоволенні заяви.

Апелянт, в обґрунтування доводів апеляційної скарги, зокрема, зазначає про те, що у даній справі відсутні особливі та непереборні обставини, які б виправдовували затримку виконання рішення суду, а місцевий господарський суд, розглядаючи заяву ТОВ «Гадячсир» про відстрочення виконання рішення суду не з’ясував всіх обставин справи, не надав належну оцінку доказам у справі, а також не врахував інтереси позивача, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у державі, що призвело до прийняття необґрунтованої ухвали.

На думку апелянта, боржником не доведено належними та допустимими доказами факту відсутності у нього коштів для виконання рішення суду.

Окрім того, апелянт вказує на те, що місцевим господарським судом не взято до уваги те, що позивач є безпосереднім товаровиробником молока, виробництво молока є малоприбутковою сільськогосподарською галуззю, рентабельність тваринництва у 2015 році склала всього 10%, а 90% - витрати, понесені підприємством на утримання великої рогатої худоби (закупівля кормів, обслуговування техніки та приміщень ферми).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2017 року суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Ільїна О.В. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.08.2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.08.2017 року, у зв’язку з відпусткою судді Россолова В.В. та судді Сіверіна В.І., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

15.08.2017 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№8517), який долучений до матеріалів справи.

Відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію у справі вказує на те, що одномоментне виконання рішення суду у короткий строк може погіршити і так тяжкий фінансовий стан підприємства, призвести до значних негативних наслідків, невчасної виплати заробітної плати працівникам, невчасної сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.) розгляд справи відкладено на 29.08.2017 року, у зв’язку зі зміною складу колегії суддів.

У зв’язку з необхідністю витребування матеріалів справи в оригіналі, листом від 18.08.2017 року №0/12930 на адресу господарського суду Полтавської області вказано про термінове надіслання справи №917/712/16 до Харківського апеляційного господарського суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2017 року, у зв’язку з відпусткою судді – доповідача Ільїна О.В., суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про судове рішення” від 23.03.2012р. №6 передбачено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 року розгляд справи відкладено на 13.09.2017 року, у зв’язку зі зміною складу колегії суддів, з господарського суду Полтавської області витребувані матеріали справи №917/712/16 (в оригіналі).

07.09.2017 року від господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/712/16 у 14-ти томах (вх.№9359).

У судовому засіданні 13.09.2017 року представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 04.07.2017р. та відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року у справі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства – зокрема, в межах встановленого ч.2 ст.102 Господарського процесуального кодексу України строку апеляційного перегляду ухвали господарського суду, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожною стороною своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

          Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року по справі №917/712/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" 5 537 946,74 грн. - заборгованість відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (молоко коров’яче незбиране) за умовами Договору № 193-П постачання молока коров’ячого незбираного від 12.01.2015 р. в період січня - жовтня 2015 року, 456 476,81 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 40 965,01 грн. - 3 % річних, 546 131,06 грн. - пеня за порушення договірних зобов’язань щодо оплати за придбане молоко, 152 678,15 грн. - інфляційні нарахування та 83 844,81 грн. судового збору; відмовлено у позові в частині стягнення 392,87 грн. 3 % річних та 4 701,55 грн. пені.

Постановами Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 року та Вищого господарського суду України від 14.12.2016 року рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року залишено без змін.

28.12.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до господарського суду Полтавської області з заявою про відстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.01.2017 року (суддя Бунякіна Г.І.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року задоволено заяву ТОВ "Гадячсир" та відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року у справі № 917/712/16 до 10.01.2018 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року ухвалу господарського суду Полтавської області від 10 січня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року у справі № 917/712/16 скасовано; в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 21 липня 2016 року у справі № 917/712/16 відмовлено.

06.06.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вдруге, звернулося до господарського суду Полтавської області з заявою про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року у справі №917/712/16.

04.07.2017 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржувану ухвалу, з підстав наведених вище.

          Колегія суддів зазначає наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до частини 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п.7.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 вказаної постанови передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи з наведеного вище, законодавець у будь-якому випадку пов’язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об’єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк встановлений судом, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства України, відстрочення виконання судового рішення може бути встановлена судом лише у виняткових випадках, тобто за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Із змісту заяви про відстрочення виконання судового рішення вбачається, що заявник посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом в даній справі у найближчий час, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до значних негативних наслідків для підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами. Негайне та примусове виконання рішення суду заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем в даній справі, так і перед іншими контрагентами.

Також, вказує на те, що він є переробним підприємством харчової промисловості України, основним видом продукції якого є твердий сир, з метою ведення господарської діяльності проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб-сільськогосподарських виробників та посередників. Основним ринком збуту виготовленої продукції був ринок Російської Федерації, однак починаючи з 2014 року, Російська Федерація ввела продуктове ембарго для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення та інше призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством-заявником. Вказані чинники призвели до скрутного фінансового стану боржника, що мало наслідком несвоєчасне здійснення розрахунків із постачальниками за отриману молочну сировину, виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати перед працівниками, простроченої заборгованості перед банками за кредитними договорами, боргу за податковими зобов'язаннями.

Так, з матеріалів справи вбачається, що даний спір виник з вини відповідача за неналежне виконання ним зобов’язання з поставки товару.

Місцевий господарський суд, задовольняючи заяву про відстрочення рішення суду зважив на посилання боржника про його тяжкий фінансовий стан, що спричинено відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго, однак залишив поза увагою той факт, що зазначена обставина має місце з 2014 року, в той час як заборгованість відповідача за неналежне виконання ним зобов’язань виникла за договором поставки від 12.01.2015 року №193-П та угоди від 22.10.2015 року.

Тобто, на момент укладення сторонами договору поставки від 12.01.2015 року №193-П вже існувало продуктове ембарго Російської Федерації для продукції українського виробництва.

Разом з тим, Вищий господарський суд України, скасовуючи ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року та відмовляючи в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду, також, вказав на те, що укладаючи договір 12.01.2015 року з позивачем, відповідач знав про ситуацію, яка склалася на міжнародному ринку з 2014 року і що у випадку неналежного виконання своїх зобов’язань за цим договором мав нести ризики такого невиконання.

Крім того, приписами статті 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Надані відповідачем до господарського суду першої інстанції договори постачання продукції від 17.01.2017 року №1701-1, від 24.01.2017 року №2401-1, від 21.12.2016 року №2112-7 свідчать про те, що відповідач зобов’язався здійснювати поставку власної продукції контрагентам в Монголію, Туніс, Республіку Казахстан.

Вказані договори укладені на умовах попередньої оплати на загальну суму 26 млн. доларів США, починаючи з липня 2017 року.

Також, з повідомлення прес-служби Мінагрополітики України (http://minagro.gov.ua/node/19947), розміщеного на офіційному сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України, вбачається, що відповідач став одним з 10 підприємств, який отримав дозвіл на експорт молочної продукції до ЄС починаючи з 10.01.2016 року.

Таким чином, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 21.07.2016 року.

Окрім того, на підтвердження тяжкого фінансового стану відповідачем до матеріалів справи надано копії балансів (звіти про фінансовий стан) та звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід) за 2015 -2016 р.р. і перший квартал 2017р.

Однак, вказані документи не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду.

А отже, надання відстрочення виконання рішення господарського суду на підставі тяжкого фінансового стану не може вважатися підставою для застосування положень ст.121 Господарського процесуального кодексу України, адже за змістом ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, за невиконання грошового зобов’язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а й внаслідок дії непереборної сили або простого випадку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 121 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України факту відсутності у нього коштів для виконання рішення господарського суду.

А отже, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Колегія суддів зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов’язання.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з’ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 року у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 року у справі №922/1671/14, від 04.03.2015р. у справі №917/1228/14.

Також колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п.1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід’ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 року «Чижов проти України» вказано на те, що на державі лежить позитивне зобов’язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

За певних обставин, затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «ОСОБА_3 проти Італії», N 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду           України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі «Comingersoll S. A. проти Португалії», заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду від 21.07.2016 року у даній справі не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення у справі «Яременко проти України», no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-промислова компанія “Полтавазернопродукт” підлягає до задоволення.

Отже, ухвала господарського суду Полтавської області від 04.07.2017р. у справі №917/712/16 підлягає скасуванню, в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року у справі №917/712/16 слід відмовити повністю.

          Керуючись ст.ст. 99, 101, п.4 ч.1 ст. 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-промислова компанія “Полтавазернопродукт” задовольнити.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 04.07.2017р. у справі №917/712/16 скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 року у справі №917/712/16 відмовити повністю.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

          Повний текст постанови складений 15.09.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Фоміна В. О.

Суддя Шевель О. В.