ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2017 р. Справа № 917/1/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Кладько А.С.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 21.07.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 05.01.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (стягувача) (вх. №2479 П/2) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.07.2017 у справі № 917/1/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро 2", с.Шевченко Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м.Гадяч Полтавської області,

про відстрочку виконання рішення

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.07.2017 (суддя Гетя Н.Г.) заяву ТОВ "Лозівський молочний завод" задоволено частково. Відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 у справі №917/1/16 на 12 місяців.

Позивач (стягувач), ТОВ "Приват-Агро 2", із ухвалою не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин справи, неправильне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, у задоволенні заяви ТОВ "Лозівський молочний завод" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 у справі №917/1/16 відмовити.

Апелянт посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зазначаючи, що ухвалою суду від 17.07.2017 розгляд заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду було призначено на 21.07.2017. У зв’язку з цим ТОВ "Приват-Агро 2" зазначає, що не мало достатньо часу для підготовки мотивованих заперечень, оскільки копію ухвали від 17.07.2017 ним отримано лише 21.07.2017, тобто в день судового засідання. Позивач також заперечує проти доводів, якими відповідач обґрунтовував заяву про відстрочення виконання судового рішення, та вказує, що заявник ще із 2014 року був обізнаний про наявність економічних труднощів щодо реалізації його продукції на ринки збуту Російської Федерації, Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, однак не повідомив позивача при укладенні договору про наявні ризики щодо неможливості подальшого збуту виготовленої ним продукції та, відповідно, про можливі ризики ускладнення в подальшому грошових розрахунків з позивачем; аудиторський звіт за період з 01.01.2016 по 30.06.2016, на думку позивача, не є належним доказом неплатоспроможності відповідача станом на дату звернення до суду; до заяви про відстрочку виконання рішення ТОВ "Лозівський молочний завод" додало лише фінансову звітність за 1 півріччя 2016 року, а не за 1 півріччя 2017 року; відповідач і суд посилаються лише на фінансовий стан ТОВ "Лозівський молочний завод" і жодним чином не враховують не менш тяжкий фінансовий стан ТОВ "Приват-Агро 2", який є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває під пріоритетним захистом держави як суб’єкт найменш захищеного аграрного сектору економіки; посилання відповідача на кризові процеси в державі в цілому позивач також не вважає належною підставою для розстрочення виконання рішення, оскільки вказані процеси носять загальний характер; позивач і відповідач є комерційними підприємствами, тому в силу приписів ст.42 ГК України несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики; апелянт вказує на відсутність будь-яких стихійних лих чи надзвичайних подій, які не могли бути передбачені боржником при виконанні своїх зобов’язань за договором та при виконанні рішення суду; припущення боржника про можливість виконати судове рішення через 12 місяців не підтверджено належними та допустимими доказами; з моменту прийняття рішення суду від 22.11.2016 у даній справі ТОВ "Лозівський молочний завод" не вживалися заходи з погашення заборгованості перед ТОВ "Приват-Агро 2". Отже, позивач вважає, що обставини, на які посилається суд в оскаржуваній ухвалі, не є винятковими, тому заява відповідача про відстрочку виконання судового рішення задоволенню не підлягає.

Вказану апеляційну скаргу було надіслано місцевим господарським судом до Харківського апеляційного господарського суду разом із матеріалами апеляційного оскарження (копією заяви ТОВ "Лозівський молочний завод" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 та копіями процесуальних документів суду, прийнятих в ході розгляду даної заяви).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 28.08.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: позивачу (стягувачу) - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; відповідачу (боржнику) - відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

28.08.2017 ТОВ "Лозівський молочний завод" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що одночасне і повне виконання рішення суду в даній справі може призвести до припинення господарської діяльності відповідача та потягне за собою його банкрутство. Відповідач просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 28.08.2017 ТОВ "Приват-Агро 2" надало для долучення до матеріалів справи копію листа Аудиторської палати України від 27.07.2017, в якому повідомляється про те, що ПП "АУДИТ-К" (на висновки якого стосовно фінансового стану ТОВ "Лозівський молочний завод" посилається відповідач, а також місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі) визнано таким, що не пройшло перевірку системи контролю якості послуг.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 за клопотанням позивача продовжено строк розгляду справи та відкладено її розгляд на 11.09.2017, витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали даної справи №917/1/16 у повному обсязі; запропоновано учасникам процесу надати суду мотивовані пояснення з урахуванням питань, що були предметом розгляду в судовому засіданні 28.08.2017, зокрема, відповідачу (боржнику) надати заперечення щодо кожного із аргументів апелянта.

01.09.2017 до Харківського апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи в повному обсязі.

11.09.2017 позивач надав пояснення, в яких зазначає, що під час розгляду судом першої інстанції позовної заяви в даній справі, відповідачем подавалася заява про розстрочку виконання рішення суду (в якій наведено такі ж доводи, що і в заяві, яку було задоволено оскаржуваною ухвалою від 21.07.2017), однак рішенням господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 в даній справі відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Відповідач 11.09.2017 надав заперечення щодо аргументів апелянта, в яких зазначає, що копію ухвали суду від 17.07.2017 про призначення судового засідання на 21.07.2017 ТОВ "Приват-Агро 2" отримало 20.07.2017 (тобто завчасно), отже, суд першої інстанції не позбавив позивача права на участь у судовому засіданні; по суті заперечень апелянта відповідачем зазначено наступне: оскаржуваною ухвалою не порушуються права ТОВ "Приват-Агро 2" як кредитора, оскільки дане товариство має право в будь-який час звернутися до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Лозівський молочний завод" 3% річних та інфляційних втрат за користування чужими грошовими коштами; станом на 2015 рік ТОВ "Лозівський молочний завод" мало зобов’язання щодо поставки товару перед контрагентами на території Російської Федерації, однак ці поставки, що здійснювалися через територію Республіки Білорусь, були для товариства збитковими; аудиторські послуги, які надавалися відповідачеві ПП "АУДИТ-К", є не обов’язковим аудитом, а наданням супутніх аудиторських послуг, тому для їх надання ПП "АУДИТ-К", яке зареєстровано у Реєстрі аудиторських фірм та аудиторів, не повинно було проходити перевірку контролю якості послуг.

Присутні в судовому засіданні 11.09.2017 представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства – зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожною стороною своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України.

Тому, враховуючи вказані обставини, а також з огляду на закінчення встановленого ч.2 ст.102 ГПК України строку апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду (який продовжувався судом за клопотанням позивача), колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги у даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та заперечення на них, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 у справі № 917/1/16 позов ТОВ "Приват-Агро 2" задоволено, стягнуто з ТОВ "Лозівський молочний завод" 881977,85 грн. основного боргу та 13229,66 грн. витрат по сплаті судового збору. У мотивувальній частині вказаного рішення також зазначено про відмову в задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення на 9 місяців згідно з графіком (т.5, а.с.15) із посиланням на те, що заявник не надав документальних доказів, які б свідчили про вищевказані обставини та можливість сплати заборгованості у режимі заявленої розстрочки.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 вищевказане рішення господарського суду Полтавської області залишено без змін.

30.01.2017 на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017, які набрали законної сили, видано наказ (т.6, а.с.42).

14.04.2017 від боржника до суду надійшла заява про відстрочку виконання рішення від 22.11.2016 року по даній справі (т.6, а.с.44).

Заява обґрунтована тим, що ТОВ “Лозівський молочний завод” є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видами продукції, які виготовляє ТОВ “Лозівський молочний завод” є твердий сир та інші молочні продукти. З метою ведення своєї господарської діяльності Товариство проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб - сільськогосподарських виробників, яким є і ТОВ “Приват-Агро 2”. Протягом останніх 10 років основними ринками збуту продукції ТОВ “Лозівський молочний завод” були Російська Федерація та Республіка Казахстан. У зв'язку з проявом агресії з боку Російської Федерації до України та політичною ситуацією, що склалася у країні, було заборонено ввезення та реалізація на території Російської Федерації продукції українських товаровиробників, у тому числі і ТОВ “Лозівський молочний завод”. Крім того, Російською Федерацією було введено всілякі обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Фактично ТОВ “Лозівський молочний завод” було закрито основний ринок збуту своєї продукції. За твердженням заявника, зазначені обставини фактично позбавили ТОВ “Лозівський молочний завод” можливості своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ “Лозівський молочний завод” в процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції. Як наслідок, до ТОВ “Лозівський молочний завод” звернулася велика кількість контрагентів з позовами про стягнення заборгованості. Водночас збільшилася кількість порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів товариства за взятими на себе господарськими зобов’язаннями. Все це разом призвело до вкрай скрутного фінансового становища ТОВ “Лозівський молочний завод”.

На підтвердження свого скрутного фінансового стану ТОВ “Лозівський молочний завод” надало суду першої інстанції копію аудиторського звіту, складеного за результатами аналізу фінансового стану ТОВ “Лозівський молочний завод” за період з 01.01.2016 по 30.06.2016 (т.6, а.с. 50 - 61), в якому зазначено, що фінансовий стан Товариства не стійкий; у зв'язку з відсутністю власних коштів, товариство залежне від залучених, та здійснює фінансування діяльності за рахунок джерел зовнішнього фінансування (кредитів банку та короткострокової кредиторської заборгованості); товариство, маючи на сьогодні низькі значення ліквідних активів, що призвело до нульових значень показників абсолютної ліквідності, не має можливості своєчасно погашати короткострокову заборгованість за рахунок власних грошових коштів; одночасне виконання всіх судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ “Лозівський молочний завод” є неможливим в силу недостатності власних обігових коштів, про що свідчать показники коефіцієнтів ліквідності та платоспроможності товариства, та призведе до повної неплатоспроможності товариства і ризику банкрутства.

Заявник зазначає, що ситуація ускладнюється арештом коштів на рахунках та майна, що паралізувало господарську діяльність товариства - позбавляє останнього можливості сплачувати відсотки за кредитами, що викликає накопичення заборгованості перед банком, у якого майно товариства перебуває у заставі, а також розраховуватися за готову продукцію. Водночас у заяві про відстрочку виконання рішення суду ТОВ “Лозівський молочний завод” вказує, що у 4 кварталі 2017 – другому кварталі 2018 року товариство розраховує на значні надходження коштів у зв’язку з укладенням нових зовнішньоекономічних контрактів, погодження нових графіків поставок із контрагентами, пошуком нових ринків збуту продукції тощо. Зокрема, заявник посилається на укладення ним контрактів із компаніями "G.M. Group" (Грузія) та "CEOLITAS" (Латвія). Також заявник зазначає, що ухвалами судів у інших справах йому надавалася відстрочка щодо виконання судових рішень.

Зважаючи на викладене, ТОВ “Лозівський молочний завод” просив суд відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 у справі № 917/1/16 на 15 місяців.

Місцевий господарський суд погодився із вищевказаними доводами заявника та зазначив, що наведені ним обставини є винятковими і що відстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання. Водночас у мотивувальній частині ухвали судом зазначено, що суд враховує заперечення з боку позивача, та вважає, що визначений боржником строк відстрочки на 15 місяців є надмірно тривалим для виконання рішення. А тому, із посиланням на врахування інтересів обох сторін, суд оскаржуваною ухвалою відстрочив виконання рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 у справі № 917/1/16 на 12 місяців.

Надаючи правову оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

За приписами ч.1 ст.121 ГПК України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Як вбачається зі змісту наведеної норми, вона не містить конкретних підстав та застережень щодо відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення, у зв‘язку з чим суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України і за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, здійснити своє право на відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Згідно з п. 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України”, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, при вирішенні даного питання мають значення майновий стан обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору тощо. При цьому, необхідною умовою надання розстрочки є наявність доказів, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення – тобто має бути доведено винятковість даних обставин та спричинену ними об’єктивну неможливість виконання судового рішення.

Зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі – Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" , N 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43),

У цій справі держава не несе відповідальності за борги ТОВ "Лозівський молочний завод", яке є самостійною юридичною особою, і неплатоспроможність приватного підприємства не може тягнути за собою відповідальність держави з огляду на Конвенцію та її Протоколи (див. ухвалу у справі "Шестаков проти Росії" від 18 червня 2002 року, заява N 48757/99). Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 23.11.2016 у справі №912/147/16, від 26.04.2017 у справі № 917/712/16 тощо.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції враховано ситуацію, що склалася на міжнародному ринку збуту продукції відповідача, тобто, прийнято до уваги посилання заявника на заборону ввезення та реалізації на території Російської Федерації продукції українських товаровиробників, у тому числі і ТОВ “Лозівський молочний завод”, а також заборону на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки.

Проте, згідно з наданими самим заявником доказами (т.6, а.с. 72 – 75), відповідні заборони було введено ще у серпні – листопаді 2014 року, тоді як договір поставки, за яким у відповідача виникла заборгованість перед позивачем (т.1, а.с.16), укладено сторонами 01.04.2015, тобто на момент взяття на себе зобов’язань за вказаним правочином ТОВ “Лозівський молочний завод” було відомо про вищенаведену ситуацію на ринках збуту, а тому, на думку колегії суддів, обставини, про які зазначає відповідач, не можуть вважатися винятковими. Посилання відповідача на те, що станом на 2015 рік ТОВ "Лозівський молочний завод" мало зобов’язання щодо поставки товару перед контрагентами на території Російської Федерації, однак ці поставки, що здійснювалися через територію Республіки Білорусь, були для товариства збитковими – не спростовують вищевказаного висновку, а, навпаки, свідчать про те, що ТОВ "Лозівський молочний завод" при укладенні договору від 01.04.2015 було обізнане про високу ймовірність ускладнень зі здійсненням оплати за отриманий від ТОВ "Приват-Агро 2" товар. За таких обставин, в силу норм ст.4, абз.5 ч.1 ст.44 ГК України, неможливість виконання рішення суду відповідачем є наслідком його господарської діяльності, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не впливу об’єктивних та незалежних від волі даного суб’єкта господарювання обставин.

Отже, ступінь вини відповідача у виникненні спору є істотною і такою, що виключає можливість надання йому передбаченої законом пільги у вигляді відстрочки виконання судового рішення.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, вказані обставини вже були предметом дослідження при розгляді справи місцевим господарським судом. А саме, до прийняття рішення у даній справі, при поданні до господарського суду заяви від 02.08.2016 про розстрочку виконання рішення суду відповідач надавав суду копії документів, якими підтверджується запровадження заборон та обмежень на ринках збуту (т.5, а.с. 18 – 23), однак місцевий господарський суд, надавши оцінку вказаним доказам, відмовив у наданні розстрочки виконання рішення.

Судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали взято до уваги наданий відповідачем аудиторський звіт за період з 01.01.2016 по 30.06.2016 та фінансову звітність за 1 півріччя 2016 року. Із даних доказів дійсно вбачається, що фінансовий стан ТОВ “Лозівський молочний завод” у вказаному періоді був не стійким. Разом з тим, із заявою про відстрочку виконання рішення суду ТОВ “Лозівський молочний завод” звернулося майже через рік після закінчення періоду, проаналізованого у звіті, а саме - 14.07.2017, при цьому доказів щодо фінансового стану товариства на вказану дату заявником не надано. Посилання відповідача в ході апеляційного провадження на те, що на теперішній час становище не покращилося, колегія суддів не вважає належними аргументами, оскільки вони не підтверджені документально.

Також, як вбачається з оскаржуваної ухвали, місцевим господарським судом не було надано оцінки фінансовому стану другої сторони, ТОВ "Приват-Агро 2", тоді як відповідно до наданих позивачем доказів (арк. 114 – 125 матеріалів апеляційного оскарження) вказане товариство, яке є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває під пріоритетним захистом держави як суб’єкт найменш захищеного аграрного сектору економіки, за 2016 рік мало збиток у сумі 3645 тис. грн., за перше півріччя 2017 року – 2092 тис. грн.

Таким чином, відстрочення сплати наявного боргу може носити негативний характер по відношенню до позивача (стягувача), який поставляв відповідачеві (боржнику) продукцію ще у 2015 році і до теперішнього часу не отримав повного розрахунку. За таких обставин часткове задоволення судом першої інстанції заяви відповідача та відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців (замість заявлених відповідачем 15 місяців), на думку колегії суддів, не може свідчити про належне врахування інтересів ТОВ "Приват-Агро 2" як позивача (стягувача) в даній справі.

У зв’язку з цим посилання відповідача на те, що оскаржуваною ухвалою не порушуються права ТОВ "Приват-Агро 2" як кредитора, оскільки дане товариство має право в будь-який час звернутися до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Лозівський молочний завод" 3% річних та інфляційних втрат за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів не вважає належними аргументами, оскільки аналіз норм матеріального права (ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604– 609, 625 ЦК України) дає підстави для висновку, що невиконання грошового зобов’язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого відстрочення (правовий висновок Верховного Суду України у справі № 905/3137/14-908/5775/14 від 17.02.2016).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів у розумінні ст.34 ГПК України, щодо виникнення у нього в майбутньому можливості погашення заборгованості перед позивачем. Відповідач посилається на укладення ним контрактів із компаніями "G.M. Group" (Грузія) та "CEOLITAS" (Латвія) (т.6, а.с. 82 – 97), однак із вказаних документів не вбачається, що зазначені в них суми будуть отримані ТОВ "Лозівський молочний завод" і будуть спрямовані на погашення заборгованості перед контрагентами, зокрема, перед позивачем. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що твердження відповідача щодо можливості розрахуватися з позивачем у майбутньому, а також відповідний висновок місцевого господарського суду, ґрунтуються на припущеннях – враховуючи також, що, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін в ході апеляційного провадження, до теперішнього часу відповідачем не здійснено дій, спрямованих принаймні на часткове погашення заборгованості перед позивачем.

Посилання відповідача на те, що ухвалами судів у інших справах йому надавалося відстрочення виконання судових рішень, колегія суддів також не вважає переконливими доводами, оскільки у кожному випадку суд виходить із обставин конкретної справи, відповідно ч.2 ст.43 ГПК України, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тому надання відстрочки виконання судового рішення в одній справі не може бути безумовною підставою для задоволення аналогічної заяви сторони в іншій справі, натомість, як було встановлено вище, вчинення такої процесуальної дії є фактично правом суду, яке може бути реалізовано за наявності відповідних виняткових обставин, існування яких у даній справі ТОВ "Лозівський молочний завод" не доведено.

Стосовно посилань апелянта на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України, питання про надання відстрочення виконання судового рішення, зокрема, за заявою сторони, розглядається судом у десятиденний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд заяви ТОВ "Лозівський молочний завод", що надійшла до суду першої інстанції 14.07.2017, ухвалою від 17.07.2017 було призначено на 21.07.2017. Копію вказаної ухвали отримано ТОВ "Приват-Агро 2" 20.07.2017, тобто за день до судового засідання (що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, т.6, а.с.140). 21.07.2017 позивач звернувся з клопотанням (т.6, а.с.130), в якому просив суд відкласти розгляд заяви відповідача, оскільки ТОВ "Приват-Агро 2" не мало змоги вчасно підготувати заперечення проти задоволення вказаної заяви. Однак місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання позивача з тих підстав, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для розгляду заяви відповідача.

Колегія суддів зазначає, що наданий ст. 121 ГПК України десятиденний строк вирішення питання щодо відстрочення виконання судового рішення дійсно є обмеженим і що відкладення розгляду справи є правом, а не обов’язком суду. Разом з тим, дії суду в їх сукупності - призначення судового засідання у стислий строк (4 дні) з дня винесення ухвали від 17.07.2017, відхилення клопотання позивача про відкладення розгляду справи – призвели до позбавлення ТОВ "Приват-Агро 2" можливості надати заперечення проти відстрочки виконання рішення суду, що не відповідає приписами ст.4-3 ГПК України щодо обов’язку господарського суду створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Зокрема, з цих причин ТОВ "Приват-Агро 2" не надало та, відповідно, суд першої інстанції не дослідив докази щодо фінансового стану позивача (стягувача) в даній справі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що подання вищезазначених доказів до суду апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ч.1 ст.101 ГПК України.

Отже, порушення місцевим господарським судом вимог ст.4-3 ГПК України та неправильне застосування ст.121 ГПК України призвело до прийняття неправильного рішення, яким порушено права позивача на своєчасне отримання коштів від відповідача.

А відтак, оскільки доводи апелянта знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 та частиною 2 ст.104, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро 2" задовольнити.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.07.2017 у справі № 917/1/16 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про надання відстрочки виконання рішення суду від 22.11.2016 (вх.№ канцелярії суду №8817 від 14.07.2017) у справі № 917/1/16 відмовити.

Повний текст постанови складено 15.09.17

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.