ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р.Справа № 915/533/15

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.,

секретар судового засідання Федорончук Д.О.,

за участю представників сторін:

від прокуратури – ОСОБА_1 (посвідчення),

від Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації – ОСОБА_2 (за довіреністю),

від ДП «Племрепродуктор «Степове» – ОСОБА_3 (за довіреністю), ОСОБА_4 (за довіреністю)

від ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Миколаївської області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 13.04.2017

у справі № 915/533/15

за позовом Прокурора Миколаївської району Миколаївської області в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації

до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Миколаївської області

про стягнення заборгованості в сумі 950 124,34 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 13.09.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року прокурор Миколаївського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» (далі – Підприємство, відповідач) про стягнення грошових коштів у загальній сумі 1 039 050,37 грн., з яких: 686 000,00 грн. - основний борг; 280 231,00 грн. - інфляційні втрати; 72 819,37 грн. – 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем, починаючи з 2008 року, своїх грошових зобов’язань за укладеним з Департаментом договором від 21.08.2001, згідно якого Департаментом, постачальником, передано відповідачу два зернозбиральних комбайни «Дойц-Фар» марки «Топлайнер» моделі 4065 HTS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі, а саме: повернення до бюджету в період 2008-2014 років згідно встановленого в договорі графіку наданої фінансової допомоги в загальній сумі 686 000,00грн., на котру, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, здійснено відповідні нарахування.           

Справа розглядалась судами неодноразово.

29.03.2016 до господарського суду від прокурора надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у відповідності до якої, прокурор просив стягнути з відповідача грошові кошти у загальній сумі 950 124,34 грн., з яких: 686 000,00 грн. - основний борг; 215 306,00 грн. - інфляційні втрати; 48 818,34 грн. – 3 % річних (т.2, а.с. 132-133).

Дана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.07.2016 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_5 управління Державної фіскальної служби у Миколаївської області (далі – ДФС, третя особа).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.04.2017 року (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь Департаменту 392 000,00 грн. основної заборгованості. Стягнуто з Підприємства в дохід Державного бюджету України 5 880, 05 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач не спростував наявності основної заборгованості за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі за період з 2008 по 2014 року, проте враховуючи заяву Підприємства про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції, задовольнив позов в частині стягнення основної суми заборгованості частково в розмірі 392 000,00 грн. за період з 01.01.2011 по 01.01.2015, в іншій частині стягнення боргу відмовив, у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції зазначив, що дані суми не підлягають задоволенню, оскільки суперечать приписам норм Податкового та Бюджетного Кодексів України, а отже не відповідають правовій природі фінансової допомоги, кошти отримав у даному випадку сільгосптоваровиробник у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, прокурор звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позов, посилаючись на невірне застосування судами першої та апеляційної інстанції ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 50 Бюджетного кодексу України.

Апелянт вважає, що судом першої інстанцій не враховано, що до спливу строку позовної давності у спірних правовідносинах було прийнято Бюджетний кодекс України (спеціальний закон), яким було передбачено, що на вимоги про повернення коштів до бюджету не поширюється позовна давність.

Також, скаржник зазначає, що необґрунтованим є висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, оскільки в даному випадку має місце неналежне виконання зобов’язань до договором.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.05.2017, колегією суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді: Гладишева Т.Я., Колоколов С.І., апеляційну скаргу прокурора прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.06.2017.

06.06.2017 до суду апеляційної інстанції відповідач подав заяву про відвід суддів та клопотання про припинення провадження у справі.

З’ясувавши думку представників прокуратури, Департаменту та відповідача в судовому засіданні 07.06.2017 щодо заяви про відвід суддів та клопотання про припинення провадження у справі, судова колегія дійшла висновку, відмовити відповідачу в задоволенні заяви про відвід суддів, про що прийнято відповідну ухвалу, клопотання про припинення провадження у справі залишилось відкритим до наступного судового засідання.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.06.2017 розгляд справи було відкладено на 12.07.2017.

У зв’язку з перебуванням судді Колоколова С.І. у відпустці, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату № 612 від 11.07.2017 було призначено повторний автоматизований розподілу судової справи та сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Головей В.М., судді: Гладишева Т.Я., Принцевська Н.М.

Новий склад судової колегії, 12.07.2017 прийняв апеляційну скаргу прокурора до провадження та призначив її до розгляду на 06.09.2017.

12.07.2017 до Одеського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до клопотання про припинення провадження.

У зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гладишевої Т.Я., склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №1026 від 05.09.2017 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2017 та сформовано наступний склад колегії, головуючий суддя - Головей В.М., судді Принцевська Н.М., Разюк Г.П.

06.09.2017 в судовому засіданні представники відповідача заявили клопотання про надання можливості новому представнику Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» ознайомитись з матеріалами справи та у зв’язку з цим, просили суд, відкласти розгляд справи на іншу дату.

Судова колегія з’ясувавши думку представників прокурора та Департаменту, вирішила клопотання задовольнити частково, надати новому представнику відповідача можливість ознайомитись з матеріалами справи, у зв’язку з чим, в судовому засіданні було оголошено перерву до 13.09.2017.

Представник третьої особи в судове засідання 13.09.2017 не з’явився та не скористався своїми правами на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 19.05.2017, 09.06.2017, 12.07.2017 про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Проте, така неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження у даній справі, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

В судовому засіданні 13.09.2017 представники прокурора та Департаменту надали пояснення, якими підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити останню.

Представники відповідача в судовому засіданні 13.09.2017 проти апеляційної скарги заперечували та просили суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Щодо заявленого клопотання представника відповідача про припинення провадження у даній справі судова колегія зазначає наступне.

В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначив, що між сторонами виник спір стосовно повернення до обласного бюджету коштів поворотної фінансової допомоги, права на повернення якої до бюджету у повному обсязі перейшли до держави. Уповноваженим органом на стягнення заборгованості до бюджету згідно ст.ст. 17, 50 БК України є податкові органи та стягнення здійснюється в порядку погашення податкового боргу, а Департамент агропромислового розвитку виключно контролює повернення коштів за зернозбиральні комбайни та відстежує наявну заборгованість перед обласним бюджетом з повернення фінансової підтримки, наданої сільгоспвиробникам. Відтак, на думку скаржника, прокурор помилково визначив позивачем у цій справі Департамент агропромислового розвитку, а не відповідний податковий орган, що, у свою чергу, призвело до неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, тому місцевий господарський суд помилково розглянув спір, який не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства, а тому ухвалене у даній справі рішення підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі на підставі статей 80, 103 ГПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи положення ст. 12 ГПК України зазначає, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, зі стягнення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету, включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню (частина дев'ята статті 17 Бюджетного кодексу України), в тому числі за позовами органів державної податкової служби України, оскільки майнові відносини у відповідних справах засновані на юридичній рівності сторін, а тому доводи відповідача стосовно не підвідомчості даного спору господарським судам є необґрунтованими та такими що не відповідають дійсності.

Крім того, слід зазначити, що майнові відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників за відсутності адміністративного підпорядкування між ними в порядку здійснення управлінських функцій є цивільно-правовими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України в постанові від 27.10.2009 року у справі № 3/118.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Миколаївської обласної ради від 24.12.1998 № 4 Миколаївською обласною державною адміністрацією (надалі - Миколаївська ОДА) прийнято розпорядження від 11.05.1999 № 261-р «Про передачу зернозбиральних комбайнів сільськогосподарським товаровиробникам області строком на 20 років», яким доручено попереднику Департаменту передати 19 зернозбиральних комбайнів «Дойц-Фар» марки «Топлайнер» моделі 4065 НТS сільгоспвиробникам області відповідно до затвердженого додатку, в тому числі й радгоспу «Степовий» Миколаївського району, правонаступником якого є відповідач. Цим розпорядженням затверджено і механізм розрахунків за передані товаровиробникам зернозбиральні комбайни, відповідно до якого сільгоспвиробники області, які отримали зернозбиральні комбайни за договором протягом 20 років повертають до обласного бюджету кожного року кошти у розмірі 49 000,00 грн. за кожний комбайн наступними частинами: до 01.08. – 40 %, до 01.10. – 30%, до 01.11. – 30 % зазначеної суми.

Після завершення розрахунків комбайни переходять у власність сільгоспвиробників.

На виконання зазначеного розпорядження між попередником Департаменту та попередником Підприємства, у травні 1999 року було укладено договір № 9 про передачу двох зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі із строком повернення вартості сільгосптехніки до 2020 року відповідно до затвердженого механізму.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що відповідач протягом 20 років повертає до обласного бюджету кожного року кошти в розмірі 49 000,00 грн. частинами: до 01.08. – 40 %, до 01.10. – 30 %, до 01.11. – 30 % зазначеної суми.

Даний договір діє до 01.01.2020 року (п. 4.1 договору, в редакції від травня 1999 року).

Розпорядженням Миколаївської ОДА від 02.07.2001 № 399-р внесено зміни до механізму розрахунків за одержані сільгоспвиробниками області зернозбиральні комбайни, а саме, змінено розмір та строки внесення платежів з «до 01.08. – 40 %, до 01.10. – 30 %, до 01.11.- 30 %» на «до 01.08. – 50 %, до 01.09. – 50 %» від річної суми, а також строку дії договору, а саме, що договір діє не до 2020 року, а до 2018 року.

На підставі вказаного розпорядження раніше укладений договір про передачу зернозбиральних комбайнів викладено в новій редакції від 21.08.2001. Відповідно до п. 2.2 нової редакції договору відповідач зобов’язався терміном до 2018 року повертати до обласного бюджету кожного року кошти у розмірі 49 000,00 грн. за кожен комбайн наступними чином: до 01.08. – 50 %, до 01.09. – 50 % від зазначеної суми. Сторони також узгодили, що договір діє до 2018 року (п.4.1 договору, в редакції від 21.08.2001). Інші умови договору залишено без змін.

27.04.2007 Миколаївською обласною радою прийнято рішення № 10 «Про звільнення сільгоспвиробників від повернення коштів фінансової підтримки, наданої з обласного бюджету на придбання зернозбиральних комбайнів марки «Топлайнер»», яким ряд сільгоспвиробників, у тому числі і відповідача, починаючи з 01.01.2008 звільнено від повернення коштів фінансової підтримки до обласного бюджету.

Це рішення Миколаївської обласної ради постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23.07.2008 у справі № 22-а-10545/08, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011, визнано незаконним та скасовано.

Протягом 2008-2014 років відповідач не виконував грошові зобов’язання за спірним договором, тому Департаментом направлено на адресу Підприємства лист від 26.06.2014 № 486/02/08-20/14 щодо погашення боргу перед обласним бюджетом за 2008-2013 роки, та забезпечення своєчасного подальшого повернення коштів за зернозбиральні комбайни у строки, встановлені договором.

10.07.2014 відповідач листом за № 83 повідомив Департамент про неможливість сплати заборгованості та забезпечення своєчасного повернення коштів за використання зернозбиральних комбайнів, у зв’язку з чим запропонувало Департаменту вилучити вказані комбайни та здійснити дії щодо їх продажу.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та враховуючи відсутність доказів виконання відповідачем зобов’язань щодо повернення коштів фінансової підтримки, приходить до висновку, що на момент розгляду позовної заяви в суді першої інстанції у відповідача перед позивачем існував борг в сумі 686 000,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що Департамент агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Підприємства про повернення фінансової зворотної допомоги лише у червні 2014 році, а з відповідним позовом прокурор звернувся лише у 2015 році. Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Бюджетного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Прикінцеві та перехідні положення названого Кодексу не містять вказівки про те, що його норми застосовуються до зобов'язань, строк виконання яких настав до набрання чинності даним Кодексом, зокрема, це відноситься до обставин стягнення заборгованості з відповідача за період з 2008 по 2012 роки. Таким чином, узагальнюючи вищенаведене, суд першої інстанції стягнув 392 000,00 грн. основної заборгованості в за період з 01.01.2011 по 01.01.2015, а в іншій частині стягнення боргу відмовив у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Проте, судова колегія не погоджується з висновком господарського суду з таких мотивів.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність (ч. 2 ст. 268 ЦК України).

За Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181, у редакції, чинній на час виникнення у відповідача боргового зобов'язання перед бюджетом, граничні строки стягнення бюджетної заборгованості за відсутності подання відповідної декларації, узгодження та самостійного погашення боргу не сплинули. На час пред'явлення позову та розгляду спору судом з 01.01.2011 року набрав чинності Бюджетний кодекс України у редакції від 08.07.2010 року, яким передбачено, що на вимоги про погашення заборгованості перед бюджетом позичальниками, якими надавались кредити з бюджету позовна давність не застосовується ( ст. 50 Бюджетного кодексу України).

Крім цього, зобов'язання відповідача по погашенню заборгованості перед бюджетом не припинено (діє до 2018 року відповідно до умов договору від 21.08.2001), у зв’язку з чим судова колегія дійшла висновку, що застосування наслідків спливу позовної давності є неможливим.

На підставі викладеного та враховуючи відсутність доказів виконання відповідачем зобов’язань щодо повернення коштів фінансової підтримки, судова колегія вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу про стягнення боргу в розмірі 686 000, 00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача сум інфляційних витрат та 3% річних судова колегія не погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволенні стягнення даних сум, адже в даному випадку має місце неналежне виконання зобов’язань за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги вищезазначені обставини, судова колегія, здійснила власний розрахунок сум інфляційних та 3% річних, та дійшла висновку про задоволення позовних вимог в цій частині і стягнення з відповідача на користь Департаменту 3% річних в сумі 48 818,34 грн. та інфляційних втрат в сумі 215 306,00 грн. за період прострочення з 2008 по 2014 роки. При перерахунку інфляційних втрат та 3% річних, суми, нараховані позивачем, співпали з розрахунками проведеними судовою колегією.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв’язку з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають задоволенню, а рішення господарського суду, на підставі п.п. 1 - 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 13.04.2017 - скасувати, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позовні вимоги Прокурора Миколаївської району Миколаївської області в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації - задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» на користь Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації основну суму боргу у розмірі 686 000,00 грн., 3 % річних в сумі 48 818,34 грн. та інфляційні втрати – 215 306,00 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» до Державного бюджету України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 14 251,86 грн.».          

3. Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя:                                                            Головей В.М.

Судді:                                                                                Принцевська Н.М.

                                                                                                    ОСОБА_6