КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-29491/08 Головуючий у І інстанції – Невгад Л. М.
Суддя-доповідач – Кузьменко В. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2009 року колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді Кузьменко В. В.,
суддів Зайця В. С., Земляної Г. В.,
при секретарі Семенець Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача виплатити недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5-го травня за 2003-2007 роки. Під час розгляду справи позивач змінив позовні вимоги і просив стягнути заборгованість по виплаті разової допомоги за 2004-2007 роки в розмірі 5 067 грн. 55 коп.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що є учасником бойових дій і згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право, на отримання щорічно до 5-го травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, проте зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмірі.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст. 198 ч. 1 п. 1, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача за 2004-2007 роки задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем не порушено його право на отримання такої допомоги у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення недоотриманої суми одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2004-2006 роки заявлені з пропущенням річного строку звернення до адміністративного суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів, який передбачений ст. 99 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про щодо відмови в задоволенні позову.
Встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5-го травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 року (ст. 44) , Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року учасникам бойових дій передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5-го травня інвалідам війни.
Судовою колегією встановлено, що про порушення свого права на отримання допомоги до 5-го травня у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі позивач мав дізнатися в момент отримання такої допомоги, проте позов було подано лише у квітні 2008 року, що свідчить про пропущення позивачем строку звернення до суду.
Крім того, на момент, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права в 2004 - до вересня 2005 року – строк позовної давності був встановлений Цивільним кодексом України і складав три роки. Кодекс адміністративного судочинства України, який передбачає річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, набув чинності 01.09.2005 року, тобто після того, коли у позивача виникло права на звернення до суду за вказані періоди. А тому застосування до вимог про стягнення щорічної допомоги до 5-го травня за 2004-вересень 2005 року річного строку позовної давності фактично свідчитиме про застосування правила зворотної дії у часі норми процесуального закону. Проте, надання новим правилам процесу зворотної дії порушує право позивача на доступ до суду, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 року.
Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що питання подання скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб врегульовано положеннями глави 31-А ЦПК України 1963 року. Стаття 248-5 цього Кодексу передбачає, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, статтею 99 якого встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити у задоволенні позову на цій підставі. В свою чергу позивачем не надано відповідних доказів про поважні причини пропущення річного строку на звернення до адміністративного суду.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог за 2004-2006 роки у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, а підстав для його поновлення як суд першої інстанції, так і судова колегія не вбачає. Що стосується вимог за 2007 рік, колегія суддів виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік 26.04.2007 року (а.с. 11) - до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги до 5-го травня - залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2008 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 02 жовтня 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В. В. Кузьменко
Судді: В. С. Заяць
Г. В. Земляна
Повний текст ухвали виготовлений 02 жовтня 2009 року.