КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-28271/08 Головуючий у І інстанції – Білик Г. О.
Суддя-доповідач – Кузьменко В. В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2009 року колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді Кузьменко В. В.,
суддів Ситникова О. Ф., Зайця В. С.,
при секретарі Семенець Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради, Київського обласного військового комісаріату про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги до 5-го травня, за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Броварської міської ради на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання відповідача виплатити недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5-го травня за 2004-2007 роки в розмірі 10399 грн. 26 коп.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що є інвалідом війни 2 групи і згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право, як інвалід 2 групи, на отримання щорічно до 5-го травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмірі.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 3000 грн. 00 коп. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду – скасуванню з таких підстав.
Згідно ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення недоплаченої допомоги до 5-го травня за 2007 рік підлягають задоволенню в сумі 3000 грн. 00 коп., а вимоги за 2004-2006 роки задоволенню не підлягають, оскільки заявлені з пропущенням річного строку звернення до адміністративного суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів, який передбачений ст. 99 КАС України.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду в повній мірі.
Встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням.
Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5-го травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи – десять мінімальних пенсій за віком; ІІ групи – вісім мінімальних пенсій; ІІІ групи – сім мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 року (ст. 44) , Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року учасникам війни, бойових дій та інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5-го травня інвалідам війни.
Крім того, на момент, коли позивач дізнався про порушення свого права в 2004-2005 роках – строк позовної давності був встановлений Цивільним кодексом України і складав три роки. Кодекс адміністративного судочинства України, який передбачає річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, набув чинності 01.09.2005 року, тобто після того, коли у позивача виникло права на звернення до суду за вказані періоди. А тому застосування до вимог про стягнення допомоги до 5-го травня до 01.09.2005 року річного строку позовної давності фактично свідчитиме про застосування правила зворотної дії у часі норми процесуального закону. Проте, надання новим правилам процесу зворотної дії порушує право позивача на доступ до суду, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 року.
Разом з тим, питання подання скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб врегульовано положеннями глави 31-А ЦПК України 1963 року. Стаття 248-5 цього Кодексу передбачає, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Оскільки, позивачем без поважних причин пропущено строк на звернення до суду з даним позовом за 2004 рік, то судова колегія, дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Що ж стосується вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік, то слід зазначити наступне.
З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, статтею 99 якого встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Отже, судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої щорічної допомоги за 2004-2006 роки не підлягають задоволенню у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, а підстав для його поновлення як суд першої інстанції, так і судова колегія не вбачає. Що стосується вимог за 2007 рік, колегія суддів виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік в квітні (а.с. 17) - до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги за 2007 рік, у зв’язку з чим постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року слід скасувати в цій частині.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Броварської міської ради на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради, Київського обласного військового комісаріату про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги до 5-го травня – задовольнити.
Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року в частині визнання незаконною бездіяльності та стягнення з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради на користь позивача щорічну допомогу в сумі 3000 грн.00 коп. – скасувати.
Відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
В решті Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2008 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 16 жовтня 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В. В. Кузьменко
Судді: О. Ф. Ситников
В. С. Заяць
Повний текст постанови виготовлений 16 жовтня 2009 року.