Справа № 144/363/16-ц Провадження № 22-ц/772/1950/2017Головуючий в суді першої інстанції Задорожна Л. І.

Категорія 23Доповідач Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.

суддів: Ковальчука О.В., Оніщука В.В.,

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства "ЗІС", за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі, про визнання договорів оренди землі недійсними за апеляційною скаргою приватного підприємства "ЗІС" на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 червня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 13 червня 2017 року визнано недійсними договір оренди землі №158, укладений між ОСОБА_3 та приватним підприємством «ЗІС» від 19 квітня 2006 року, зареєстрованим у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за № 040685000195 та договір оренди землі №148 між ОСОБА_3 та приватним підприємством «ЗІС» від 19 квітня 2006 року, зареєстрованим у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за № 040685000194. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

З таким рішенням не погодилось приватне підприємство «ЗІС» та оскаржило його в апеляційному порядку. Вважаючи, що рішення суду першої інстанції незаконне та необгрунтоване, посилаючись на те, що в ході розгляду справи судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, підприємство просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

В свою чергу позивач подала письмові заперечення проти скарги.

Колегія суддів заслухавши доповідача, сторін у справі, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Між ОСОБА_3 та ПП «ЗІС» с.Війтівка Бершадського району 19 квітня 2006 року було укладено два договори оренди щодо двох земельних ділянок площею 2,2875 га та 2,7409 га, строком дії 10 років кожен. Вказані договори були зареєстровані в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за №040685000195 та №040685000194. 07 травня 2010 року до вказаних договорів були внесені зміни в частині строку дії договорів, де змінено строк дії договору - до 2025 року та змінено розмір орендної плати, дані зміни зареєстровані у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 12 травня 2010 року за № 041005900285 та №041005900286 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 за заповітом.

На підставі свідоцтв про право на спадщину за ОСОБА_2 19 червня 2014 року було зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 2,7409га та2,2875га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 наголошувала на тому, що спадкодавець вказані договори не укладала. Підпис, який міститься в них їй не належить. В зв'язку з чим судом було призначено відповідну експертизу.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи №6712/6713/16-32 від 06 липня 2016 року було встановлено, що підпис у вказаних договорах виконано не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі вказаних встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в даному випадку відсутнє волевиявлення ОСОБА_3, спадкоємцем після смерті якої є позивач ОСОБА_2, на встановлення її цивільних прав та обов'язків щодо передачі в оренду двох земельних ділянок, які перебували у її власності, на умовах, що були визначені в договорах оренди землі, оскільки в судовому засіданні доведено, що ОСОБА_3 не підписувала договорів оренди землі від 19 квітня 2006 року та не надавала відповідних повноважень іншій особі на їх підписання.

Колегія суддів вважає такий висновок правильним, прийнятим на підставі належних та допустимих доказів.

За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В суді першої інстанції відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не було пропущено строку позовної давності з огляду на те, що договори оренди ОСОБА_3 не підписувались, а початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

ОСОБА_2 набула право на земельні ділянки у 2014 році, дізналась про порушення свого права, тобто про існування договорів оренди зі строком їх дії до 2025 року, лише у січні 2015 року коли ПП «ЗІС» звернулось до адміністративного суду з позовом про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди з ТОВ «Теплик-Агро», серед яких були і договори оренди з ОСОБА_2. Також, на те, що позивачеві не було відомо про укладення договорів оренди між ОСОБА_3 та ПП «ЗІС» вказують відповіді відділу Держземагентства у Теплицькому районі на її звернення в липні 2014 року, за змістом яких в Книгах записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою по Петрашівській сільській раді відсутня інформація про договори оренди землі щодо земельних ділянок ОСОБА_3.

З таким висновком суду першої інстанції також погоджується колегія суддів.

Так, відповідачем не доведено, що про існування таких договорів орендодавець дізналась раніше 2015 року, а також те, що вона отримувала орендну плату від підприємства після набуття права на земельні ділянки. Докази, надані відповідачем не містять відомостей щодо отримання такої плати ОСОБА_3, і ці обставини, на думку колегії суддів, не мають правового значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У своїй апеляційній скарзі ПП «Зіс» зазначає, що у нього не виникає сумнівів щодо висновку судової почеркознавчої експертизи, тож всі доводи скарги зводяться до того, що ОСОБА_3 знала про існування договорів оренди, оскільки отримувала орендну плату, а отже не заперечувала проти таких договірних відносин.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставини, що скаржником не надано жодних доказів, які б спростовували висновки суду. Ті докази, які були надані в суді першої інстанції, були належним чином досліджені судом, стосовно них в судовому рішенні містяться вмотивовані висновки, з якими колегія погоджується.

Доводи апеляційної скарги до уваги не беруться, оскільки не спростовують висновків суду. Рішення є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "ЗІС" відхилити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: