Справа № 159/1000/17

Провадження № 2/159/516/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2017 року м. Ковель

Ковельський міськрайсуд Волинської обл.

в складі: головуючого - судді Логвинюк І.М.,

при секретарі судових засідань Щесюк Н.Й.,

з участю: представника позивача ОСОБА_2,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_3, до публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_5, про визнання кредитного договору недійсним, визнання іпотечного договору недійсним в порядку захисту прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

20.03.17 р. представником позивача було подано до суду розглядуваний позов. За вказаним вище позовом позивач звернулась до суду з вимогою про визнання недійсними: кредитного договору № 122/08 від 05.03.08 р. (далі - оспорюваний кредитний договір), укладеного між сторонами, і додаткової угоди до нього від 01.11.08 р. (далі - оспорювана додаткова угода) з поверненням сторін у попередній стан; іпотечного договору від 05.03.08 р. (далі - оспорюваний іпотечний договір), укладеного між сторонами. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.09.15 р. відповідач у розглядуваній справі звернувся до Ковельського міськрайсуду Волинської області з позовом до неї та третьої особи у розглядуваній справі про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Із позовної заяви у вказаній вище цивільній справі їй стало відомо, що відповідач, не надавши їй перед укладенням оспорюваного кредитного договору як споживчого кредиту встановленої законом інформації, застосував обман і реалізував свої наміри щодо незаконного отримання надмірної вигоди у процесі повернення кредиту і при підготовці позову у розрахунку «заборгованості». Покликаючись на судову практику, рішення КС України від 10.11.11 р. № 15 - рп/2011, зазначає, що нею оспорюється договір споживчого кредиту і захисту підлягають її права як споживача згідно із Законом України «Про захист прав споживачів». Покликаючись на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судову практику, Закон України «Про судовий збір», ст. 19 Конституції України, зазначає, що звертається із позовом про захист її прав як споживача. Зазначає, що згідно з п. 8. 6 оспорюваного кредитного договору, строк позовної давності становить 10 р.. Покликаючись на ч. 1 ст. 259 ЦК України, п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначає, що про порушення своїх прав вона дізналась лише 24.06.16 р. під час ознайомлення зі справою № 159/4 848/15 - ц. Покликаючись на ч. ч. 5, 7 ст. 110 ЦПК України, зазначає, що місцем укладення оспорюваних договорів є Ковельське відділення відповідача. Покликаючись на ч. 1 ст. 114 ЦПК України, зазначає, що предмет іпотеки знаходиться у м. Ковелі Волинської області. 05.03.08 р. між нею та АБ «Брокбізнесбанк» (далі - банк), правонаступником якого є відповідач, було укладено оспорюваний кредитний договір. Згідно з п. 1.1 оспорюваного кредитного договору банк зобов»язався надати їй грошові кошти в розмірі 32 000 доларів США на строк з 05.03.08 р. по 02.03.18 р. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13, 5 %, на споживчі потреби. У забезпечення оспорюваного кредитного договору тоді ж між нею та банком було укладено оспорюваний іпотечний договір, посвідчений нотаріально, за яким було передано в іпотеку АДРЕСА_1. У забезпечення оспорюваного кредитного договору тоді ж між третьою особою у справі та банком було укладено договір поруки № 122/8. 01.11.08 р. вона під тиском працівників банку з погрозами поставити вимогу про дострокове повернення кредиту і у разі неповернення - звернути стягнення на предмет іпотеки - підписала додаткову угоду до оспорюваного кредитного договору, якою було внесено зміни у п. 1.1 оспорюваного кредитного договору і процентна ставка зросла до 15 % річних. На вимогу банка вона уклала з нав»язаною ним страховою компанією «Універсальна» договори страхування майна, вигодонабувачем у яких є банк. При укладенні оспорюваного договору банк не виконав ряду обов»язкових вимог закону, ввів її в оману, включив ряд незаконних і несправедливих умов, що призвели до негативних наслідків; реалізував закладені у оспорюваному договорі наміри по обману споживача, що є підставою для визнання цього правочину недійсним. Покликаючись на ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, п. п. 2.1, 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила), затверджених постановою Правління Нацбанку України від 10.05.07 р. № 168, що зареєстровано у МЮ України 25.05.07 р. за № 541/13 808, зазначає, що у порушення наведених у цих нормативних документах вимог, банк до укладення оспорюваного кредитного договору не надав їй письмової інформації (окремого документа) по жодній з позицій і не отримав письмового підтвердження про її ознайомлення з цим документом. Ненаданням такої інформації банк ввів її в оману щодо реального фінансового навантаження при погашенні кредиту. У разі надання такої вона не погодилась би та такі несправедливі умови надання кредиту. Покликаючись на ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. п. 3.2 - 3.4 Правил, зазначає, що вказані вище норми законодавства банком були порушені. Зазначає, що всупереч п. 1.4 оспорюваного кредитного договору, у додатку № 1 до нього не зазначено сукупної вартості кредиту. Додатка № 2 до оспорюваного кредитного договору банк їй не надав і оспорюваний договір не містить інформації, що у кредитному договорі зазначена такою, що міститься у вказаних вище додатках до нього. Зазначає, що за п. 1.1 оспорюваного кредитного договору банк зобов»язався видати їй кредит у розмірі 32 000 доларів США у готівці через касу. Згідно з п. 2. 2 оспорюваного кредитного договору вона має сплачувати банкові комісії за надання кредиту, за розрахунково - касове обслуговування кредиту. Покликаючись на ч. 1 ст. 1 011 ЦК України, зазначає, що комісія, вказана у п. 2.2 оспорюваного кредитного договору за своєю правовою природою такою не є. Договору ж комісії вона з банком не укладала, а оспорюваний кредитний договір не є змішаним договором. Повернення ж кредиту є її обов»язком, а не окремо замовленою послугою. Покликаючись на п. 17 ч. 1 ст. Закону України «Про захист прав споживачів», ч. ч. 1, 3 ст. 1 054 ЦК України, зазначає, що умова договору про надання споживчого кредиту, що передбачає здійснення будь - яких платежів за дії, що не є послугою у визначенні вказаного вище Закону? є нікчемною. Вважає, що вказані вище комісії не є послугою, грошові кошти незаконно стягуються відповідачем з неї за вчинення дій, які він зобов»язувався вчиняти (видача кредиту, прийняття коштів на його повернення) згідно з оспорюваним кредитним договором. Покликаючись на п. 3.6 Правил, зазначає, що стягнення комісії призвело до невиконання відповідачем умов п. 1.1 оспорюваного кредитного договору, так як їй на руки було видано меншу, ніж 32 000 доларів США суму, при цьому проценти відповідач нараховував з останньої, що є прямим обманом споживача з корисливих мотивів, приховуванням збільшення процентної ставки понад встановлену у оспорюваному кредитному договорі. Стягнення з неї комісії є обманом споживача, що призводить до підвищення реальної процентної ставки і зростання сукупної вартості кредиту, що банком ніде не зазначено - приховано. Покликаючись на постанову ВС України від 16.11.16 р. по справі № 6 - 1746цс16, зазначає, що нарахування комісій за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним. Зазначає, що у п. 7.2 оспорюваного кредитного договору зазначено про право банка нараховувати неустойку; у п. 4.2.6 - зобов»язано її за власний рахунок укласти договір страхування предмета іпотеки у рекомендованій (нав»язаній) банком страховій компанії із зазначенням банка вигодонабувачем. Покликаючись на ст. 549 ЦК України, зазначає, що невиконання п. 4.2.6 оспорюваного кредитного договору не є невиконанням грошового зобов»язання і фінансова санкція за п. 7.2 оспорюваного кредитного договору неустойкою не є. Фінансова відповідальність фізичної особи за невиконання супутніх (не грошових) зобов»язань за договором споживчого кредиту законом не передбачена. Зазначає, що передбачена у п. 4.2.6 оспорюваного договору вимога є незаконною і несправедливою. Покликаючись на ч. 2 ст. 6 Законом України «Про добровільне страхування», зазначає, що банк при страхуванні предмета іпотеки зобов»язує вказувати його вигодонабувачем, що є послугою виключно для банка, що заборонено абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає, що п. 5. 1 оспорюваного договору у порушення вимог п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено дискримінаційні по відношенню до неї правила зміни відсоткової ставки - надмірно широки, невмотивований перелік для цього підстав. Згідно з оспорюваною додатковою угодою до оспорюваного кредитного договору банк збільшив процентну ставку з невідомих причин. Оспорювана додаткова угода підписана нею під тиском банка з погрозою при непогодженні поставити вимогу про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Покликаючись на ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначає, що банк про зміну відсоткової ставки її не повідомив. Покликаючись на п. 5 Правил, ст. 652 ЦК України, зазначає, що банк збільшив відсоткову ставку без повідомлення її про це, тобто, незаконно. Тому оспорювана додаткова угода має бути визнана недійсною. У п. 4.2.4 оспорюваного договору визначено такі її обов»язки, що, з огляду на ст. ст. 6, 627, ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 14 ЦК України, є незаконними. Покликаючись на ч. 1 ст. 230 ЦК України, зазначає, що при укладенні оспорюваного договору банк ввів її в оману, замовчавши факт відсутності у нього індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті. Покликаючись на ст. 3 ЦК України, зазначає, що подальше виконання оспорюваного кредитного договору є несправедливим. Умови оспорюваного кредитного договору, зокрема, погашення кредиту і відсотків за користування ним у доларах США, є несправедливими,так як всі ризики знецінення національної валюти України банком покладено на неї як споживача у порушення вимог ч. 3 ст. 13 ЦК України. Використання відповідачем долара як предмету кредитування значно погіршує її як споживача становище порівняно з відповідачем, що надає їй право, з огляду на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому. Зазначає про різне знецінення національної валюти за час з дати укладення оспорюваного кредитного договору по даний час, що стало причиною неможливості погашення кредиту. Надати ж їй гривневий кредит банк відмовився. Покликаючись на ч. 5 ст. 11, ст. ст. 18, п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 2 ст. 215, ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зазначає, що у оспорюваному договорі права та обов»язки сторін викладено односторонньо і виключно на користь відповідача; її права як споживача було порушено і застосування банком її обману виключає її вільне волевиявлення як при укладенні оспорюваного кредитного договору, так і оспорюваної додаткової угоди до нього. Покликаючись на ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 548, 236 ЦК України, зазначає, що так як оспорюваний договір іпотеки є похідним, укладеним виключно для забезпечення зобов»язання за оспорюваним кредитним договором як основним, у разі визнання недійсним такого, оспорюваний договір іпотеки також має бути визнаний недійсним. Просить позов задовольнити та визнати недійсними оспорюваний кредитний договір і додаткову угоду до нього від 01.11.08 р. та повернути сторони в попередній стан; визнати недійсним оспорюваний іпотечний договір.

31.03.17 р. суду подано письмове заперечення відповідача проти позову, обґрунтоване тим, що між банком та позивачем було укладено оспорюваний кредитний договір і оспорювана додаткова угода до нього, якою було збільшено лише величину процентної ставки. З метою забезпечення належного виконання оспорюваного кредитного договору, між позивачем та банком було укладено оспорюваний іпотечний договір, що посвідчений нотаріально. З покликанням на ст. 1 054, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 638, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначає, що позивач, покликаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України, зазначає, що оспорюваний кредитний договір містить погоджені його сторонами умов, з якими позивач погодилась, підписавши оспорюваний кредитний договір. Позивач використовувала кредитні кошти, сплачувала відсотки за договором і інші, передбачені ним кошти. У п. 8.3 оспорюваного кредитного договору зазначено, що споживач підтверджує, що до укладення цього договору вона була ознайомлена з усіма умовами кредитування, пропонованими банком, в обсязі та у порядку, що передбачений Законом України «Про захист прав споживачів». У п. 8.4 оспорюваного кредитного договору позивач підтвердила, що до укладення цього договору була ознайомлена з діючими тарифами банку. Позивач не зверталась до банка з приводу отримання додаткової інформації, роз»яснення кредитного договору чи окремих його пунктів; не скористалась правом відкликання згоди на укладення цього договору через таку причину як ненадання їй повної необхідної інформації шодо умов кредитування. Перед укладенням оспорюваного кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачеві у повному обсязі всю необхідну інформацію, що передбачено ч. ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі його істотні умови, та п. 8. 3 щодо того, що до підписання цього договору позивач вже ознайомилась з умовами кредитування, що позивач ствердила особистим підписом, не заявивши жодних зауважень. Позивач на протязі тривалого часу виконувала свої обов»язки за договором з повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування кредитом. Вважає необґрунтованими доводи позивача у тій їх частині, що банк не надав їй вичерпних відомостей про розрахунки з оплати послуг третіх осіб і обґрунтування їх вартості, так як така інформація міститься у тексті самого договору. Сукупна вартість кредиту та реальної процентної ставки із зазначенням сум щомісячних платежів з повернення кредиту, процентів, комісії визначена графіком повернення кредиту у дод. № 1 до оспорюваного кредитного договору; будь - яку іншу інформацію позивач мала можливість отримати до підписання оспорюваного кредитного договору чи відмовитись від такого у випадку ненадання їй такої інформації. Покликання позивача не несправедливість та незаконність умови оспорюваного кредитного договору щодо виплати банкові одноразової комісії за відкриття та ведення кредитного рахунка спростовуються положеннями ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». На момент укладення оспорюваного кредитного договору ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не містила заборони кредитодавцеві встановлювати у договорі споживчого кредиту будь - які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, що не є послугою у розумінні цього Закону. Норма Закону, на яку покликається позивач, діє лише з 22.09.11 р.. Під час укладення оспорюваного кредитного договору позичальник була ознайомлена з усіма його умовами, у т. ч. - щодо сплати комісії. Вважає, що немає підстав для висновку, що банк з порушенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правил провів з позивачем переддоговірну роботу; що оспорюваний кредитний договір є невідповідним ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому вважає доводи позивача необґрунтованими. Зазначає, що права споживача у разі надання йому недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію підлягають захисту у випадках та у спосіб, що встановлені ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору. Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає можливість визнання недійсними у випадку визнання їх несправедливими, лише окремих умов договору, а не договору в цілому. Покликаючись на ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 638, ст. 1 054 ЦК України, зазначає, що позивач має довести наявність умислу у його діях, істотність значення обставин, щодо яких особу було введено в оману, факт обману. Позивач, покликаючись на факт обману, вказує, що при укладенні оспорюваного кредитного договору їй не було надано повну та об»єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту та реальної процентної ставки за кредитом, вказано занижені значення показників суттєвих умов договору; фактичні умови договору є відмінними від узгоджених, за таких умов вона договору б не укладала. Вважає вимоги позивача необгрунтованими та безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання позивач не з»явилась, хоча належно оповіщена, причини неявки суду не повідомила.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, обгрунтувавши його доводами, наведеними у позовній заяві. Просить позов задовольнити.

У судовому засіданні третя особа позов підтримала повністю, суду пояснила, що позивач - його дружина. Вона уклала оспорювані договори і вони певний проміжок часу виконувати умови таких договорів, допоки це дозволяв їх майновий стан. Коли їх майновий стан погіршився, виконувати оспорювані договори стало важко. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позову не визнав, надав суду пояснення, аналогічні доводам, наведеним у письмовому запереченні проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити. У судове засідання 08.09.17 р. не з»явився, хоча відповідач - юридична особа - належно оповіщений. Причини неявки свого представника, що повідомлені суду відповідачем, не можуть бути розцінені як поважні.

На думку суду, розгляд справи можливий у відсутності осіб, які не з»явились.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши письмові докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача безпідставні та не підлягають до задоволення.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. ст. 202, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положеннями ст. ст. 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України у її редакції, чинній за станом на 05.03.08 р., зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел, коли особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Однак, саме позивач як сторона, яка, як вона стверджує, діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу в банка як іншої сторони оспорюваного правочину, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

За змістом ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній за станом на 05.03.08 р., перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст. ст. 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як слідує з копії оспорюваного кредитного договору, між АТ «Брокбізнесбанк» та позивач як позичальник 05.03.08 р. уклали такий договір, згідно з яким на умовах, визначених ним, банк надає позивачеві як позичальнику грошові кошти - кредит - у розмірі 32 000 доларів США у готівковій формі через касу банка на строк з 05.03.08 р. по 02.03.18 р. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13, 5 % річних на споживчі потреби. Згідно з п. 1. 4 оспорюваного кредитного довору, сукупна вартість кредиту визначена у дод. № 1 до нього. Умови повернення кредиту, сплати комісії та процентів визначено сторонами у ст. 2 оспорюваного кредитного договору. Права та обов»язки банку визначені у ст. 3 оспорюваного кредитного договору. Права та обов»язки позивальника визначені у ст. 4 оспорюваного кредитного договору. У оспорюваному кредитному договорі сторонами визначено також порядок зміни процентної ставки за кредитом, забезпечення виконання зобов"язань, відповідальність сторін та особливі та інші умови (ст. ст. 5 - 9). Оспорюваний кредитний договір містить реквізити та підписи сторін.

Як слідує з копії додатка № 1 оспорюваного кредитного договору, у ньому зазначено дати, у які має бути позичальником здійснено погашення боргу, суми залишку, суми щомісячного погашення (платежу), відсотки та сукупність платежів за місяць. З відомостей, що містяться у додатку № 1 до оспорюваного кредитного договору вбачається наявність інформації про сукупну вартість кредиту.

Вказаний вище додаток також містить реквізити та підписи сторін.

Із змісту оспорюваного кредитного договору слідує, що його сторони передбачили умови договору кредитування, у т. ч. - право банку ініціювати зміну процентної ставки та визначили, у якому порядку вони мають це здійснити реально та оформити документально, для чого, зокрема, передбачили (п. 3.1.2, ст. 5) укладення додаткової угоди.

Вимоги ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній за станом на 05.03.08 р., банком було дотримано, що стверджується копією довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, наданою суду відповідачем, у якій міститься розпис позивача про ознайомлена з умовами кредитування та орієнтовною сукупною вартістю кредиту і орієнтовним розрахунком сукупної вартості кредиту саме за оспорюваним кредитним договором.

Крім того, підписом у оспорюваному кредитному договорі позивач як позичальник підтвердила, що повністю ознайомлена і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що були надані їй для ознайомлення до укладення оспорюваного кредитного договору (п. 8.3, 8.4).

Вказаною вище довідкою як документом, що містить інформацію, зазначену у ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», складеною до укладенню оспорюваного кредитного договору споживчого кредиту, у т. ч. й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, що була надана позивачеві перед укладенням оспорюваного кредитного договору, текстом оспорюваного кредитного договору та додатком до нього, що є графіком погашення кредиту, з врахуванням того, що вони містять підпис позивача, спростовуються доводи позивача та її представника у тій їх частині, що банк, не надавши їй перед укладенням оспорюваного кредитного договору як споживчого кредиту встановленої законом інформації, застосував щодо неї обман.

Доказів на спростування наведеної вище обставини про належне інформування позивача перед укладенням оспорюваного кредитного договору ні позивач, ні її представник суду не надали.

Оспорюваний договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення оспорюваного кредитного договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Крім того, як пояснив суду чоловік позивача - третя особа у справі - кредит, дійсно, було отримано та умовах, визначених у оспорюваному кредитному договорі і певний час позивач виконувала умови кредитного договору та додатковому угоди до нього з огляду на те, що це дозволяв її майновий стан. При погіршенні майнового стану позивача умови оспорюваного кредитного договору остання виконувати належно вже не могла.

Додаток № 1 до оспорюваного кредитного договору містить інформацію, що є відповідною п. 1.4 оспорюваного кредитного договору.

Доказів того, що банк не надав їй додатка № 2 до оспорюваного кредитного договору, позивач суду не надала. Однак, суд приймає до уваги, що примірник оспорюваного кредитного договору було отримано позивачем під розпис разом з його додатками як невід»ємними його частинами, що випливає із змісту кредитного договору і у тексті такого немає будь - яких застережень позивача як позичальника про ненадання їй додатка до кредитного договору.

Посилання позивача на те, що ряд умов оспорюваного кредитного договору є несправедливими, судом до уваги не приймається, так як підставою до визнання оспорюваних правочинів недійсними позивач вказує вчинення оспорюваного кредитного договору під впливом обману, та те, що оспорювана додаткова угода та оспорюваний іпотечний договір є похідними від оспорюваного з наведених вище підстав кредитного договору.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Однак, як зазначено вище, позивач не довела суду того, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору з боку банка як сторони оспорюваного правочину мало місце навмисне введення позивача в оману (умисел) щодо обставин, які впливають на вчинення нею 05.03.08 р. оспорюваного правочину (оспорюваного кредитного договору).

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь - яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Однак, суд переконався у тому, що перед укладенням оспорюваного кредитного договору позивач мала можливість і була ознайомлена з усіма умовами оспорюваного кредитного договору і вони її влаштовували.

Як пояснив у судовому засіданні ОСОБА_3 - умови оспорюваних правочинів стали не влаштовувати позивача лише після зміни її майнового стану в гіршу сторону.

Правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними відповідно до положень ч. 1 ст. 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, немає.

Позивач не навела доказів щодо введення її в оману банком під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед підписанням оспорюваного кредитного договору вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами цього договору, ознайомилась під розпис, а оспорювані угоди власноручно підписала.

Доводи позивача та її представника в частині введення позивача в оману банком при укладенні оспорюваного кредитного договору, не приймаються судом до уваги, так як спростовуються наявними у справі доказами, та самим фактом тривалого користування з боку позивача послугами банку, а у подальшому - відповідача, шляхом активного використання кредитних коштів без жодних претензій як до банку, так і до відповідача як правонаступника останнього.

Доказів того, що позивач до чи після укладення оспорюваних угод зверталась до банку з проханням роз»яснення умов, наведених в цих угодах, суду не надано.

Суд прийшов до висновку, що при укладенні оспорюваного кредитного договору банком було виконано положення ст. 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів" у їх редакції, чинній на день укладення такого договору; п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління Нацбанку України від 10.05.07 р. № 168, що зареєстровано у МЮ України 25.05.07 р. за № 541/13 808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності).

Як слідує з копії оспорюваної Додаткової угоди від 01.11.08 р. до оспорюваного кредитного договору, як похідної від останнього, п. 1. 1 оспорюваного кредитного договору було викладено у новій редакції із збільшенням розміру процентів до 15%.

Вказана вище оспорювана угода також містить реквізити та підписи сторін.

Як слідує з копії оспорюваного іпотечного договору, такий був укладений у забезпечення виконання зобов»язань позичальника за оспорюваним кредитним договором і є похідним від оспорюваного кредитного договору. Предметом іпотеки є нерухоме майно житлового призначення.

Вказаний вище оспорюваний іпотечний договір також містить реквізити та підписи сторін.

Відповідно до копії договору поруки № 122/08 від 05.03.08 р., посвідченого нотаріально, такий був укладений між банком третьою особою у справі у забезпечення виконання зобов»язань позичальника за оспорюваним кредитним договором.

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що між позивачем та банком, правонаступником якого є відповідач, 05.03.08 р. було укладено оспорюваний кредитний договір з додатками відповідно до вимог чинного на той час законодавства та без порушення прав позивача як споживача за споживчим кредитним договором. У подальшому, на розвиток своїх правовідносин, сторони оспорюваного кредитного договору уклали як оспорюваний іпотечний договір, так як оспорювану додаткову угоду до кредитного договору. Оскільки позивач не довела суду, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору з боку банка як сторони оспорюваного правочину мало місце навмисне введення її в оману (умисно) щодо обставин, які впливають на вчинення нею 05.03.08 р. оспорюваного правочину (оспорюваного кредитного договору), суд не вбачає підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору з мотивів, наведених позивачем.

Оскільки оспорюваний іпотечний договір та оспорювана додаткова угода до кредитного договору є похідними від оспорюваного кредитного договору, то, з врахуванням наведеного вище, з мотивів, зазначених позивачем, суд не вбачає підстав і визнання недійсними і цих правочинів.

Суд прийшов до переконання, що умови оспорюваного кредитного договору, оспорюваної угоди до нього, що містять, відповідно, положення про комісії, страхування, та порядок і умови зміни відсоткової ставки, були узгоджені їх сторонами під час їх укладання, з огляду на свободу договорів. Посилання позивача на дискримінаційність цих умов оспорюваних правочинів по відношенню до неї, не заслуговують на увагу.

Не заслуговує на увагу і посилання позивача на те, що оспорювана додаткова угода була укладена нею з банком під тиском та погрозами. Позивач не довела суду тієї обставини, що банк відмовив їй у наданні гривневого кредиту та що банк не мав права на здійснення валютних операцій. Зокрема, ні позивач, ні її представник будь - яких доказів цього суду не надали. Слід зазначити, що реалізація банком свого права, передбаченого у кредитному договорі на заявлення вимоги дострокового виконання зобов»язання за кредитним договором від позичальника чи звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не виконання зобов»язань позичальником за кредитним договором, тобто, реалізація цивільно - правової угоди однією стороною цивільно - правового договору по відношенню до іншої сторони такого договору, не може бути розцінена як обставина, що свідчить про існування загрози, що спонукала б позивача укладати оспорювану додаткову угоду поза її волею.

Разом з тим, судом враховується, що ризик зміни курсу валют в рівній мірі стосувався обох сторін оспорюваного кредитного договору, позивач тривалий час виконувала умови як оспорюваного кредитного договору, так і оспорюваної додаткової угоди.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, суд вважає, що вони мають бути віднесені на рахунок позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 212 - 218, 88, 60 ЦПК України, ст. ст. 16, 202 - 203, 215, 230, 626 - 628, ч. 1 ст. 1 054, ч. 2 ст. 11, ст. ст. 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав спождивачів" у редакції, чинній за станом на 05.03.08 р., Керуючись ч. 3 ст. 209 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:І. М. Логвинюк