ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Справа № 910/6052/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л. Шевчук С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної іпотечної установи

на ухвалу відКиївського апеляційного господарського суду 24.05.2017

за заявоюДержавної іпотечної установи

про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду

від 15.11.2016

у справі Господарського суду№ 910/6052/16 міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича

доДержавної іпотечної установи

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"

провизнання договорів недійсними

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Мостепанюк В.І.;

- відповідача - третіх осіб Дяченко В.С.; Тодосієнко В.М.; 1. Жегулін Ю.М.; 2. повідомлений, але не з'явився; 3. повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/3771 від 04.09.2017 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/6052/16 у зв`язку з відпусткою судді Картере В.І.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.09.2017 у справі № 910/6052/16 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

ВСТАНОВИВ:

27.01.2017 Державна іпотечна установа звернулася до Господарського суду міста Києва із заявою про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 за нововиявленими обставинами (з урахуванням доповнень та уточнень до заяви).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 910/6052/16 (колегія суддів у складі: Куксов В.В. -головуючий суддя, судді Скрипка І.М., Тищенко А.І.) відмовлено Державній іпотечній установі у задоволенні заяви про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 за нововиявленими обставинами; постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Державна іпотечна установа звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням додаткових пояснень), в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 910/6052/16.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 910/6052/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної іпотечної установи про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що спірні договори застави та відступлення права вимоги є нікчемними на підставі п. п. 1, 5, 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 не доведена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що факт укладення спірних договорів суперечить постанові Правління Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014; умови договору застави та договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину; з урахування положень п. 42 статуту відповідача, при укладенні спірних договорів зазначені правочини Державною іпотечною установою повинні були бути погоджені з наглядовою радою установи, однак жодних рішень щодо погодження на укладення та/або виконання таких договорів зазначеним органом управління Державна іпотечна установа судам попередніх інстанцій не надала.

В обґрунтування заяви (з урахуванням доповнень та уточнень до неї) про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 за нововиявленими обставинами Державна іпотечна установа посилається на: лист Національного банку України від 29.12.2016 № 20-0004/105375, який містить роз'яснення стосовно правового характеру постанови Правління Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014, № 102/БТ від 26.02.2014, № 560 від 11.09.2014 та № 692/БТ від 30.09.2014; лист Міністерства юстиції України від 24.11.2016 № 41343/ПІ-ЮР-2228/3/10, в якому процитовано п. 5 положення "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів" № 731; лист Національного банку України від 03.05.2017 № 20-0009/32117, в якому зазначено, що постановою Національного банку України № 348/БТ не передбачалося обмежень/заборони ПАТ "Дельта Банк" укладати договори застави та договори відступлення права вимоги з Державною іпотечною установою; лист Секретаріату Конституційного суду України від 21.02.2017 № 4-14-16/276 про те, що Конституційний Суд України не приймав рішень щодо офіційного тлумачення положень ст. 633 ЦК України; листи Національного банку України від 23.02.2017 № 18-0006/14499, від 06.01.2017 № 20-0009/1132; при цьому, заявник зазначає, що підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції є те, що на час прийняття даної постанови було відсутнє офіційне тлумачення того, що договір банківського рахунку є публічним договором; крім того, на думку заявника, суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови припустився порушень норм ст. ст. 4-7, 43 ГПК України, оскільки останнім не було досліджено чи набрали постанови Правління Національного банку України чинності у порядку встановленому ст. 56 Закону України "Про Національний банк України".

Вищий господарський суд України вважає правомірними та обґрунтованими висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 за нововиявленими обставинами, з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

При цьому, право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення Суду у справах Желтяков проти України, no. 4994/04, від 09.06.2011, Тарнопольська та інші проти Росії, no. 11093/07, 14558/07, 19660/07, 30166/07, 46736/07, 52681/07, 52985/07, 10633/08, 10652/08, 12694/08, 15437/08, 16691/08, 19447/08, 19457/08, 20857/08, 20872/08, 22546/08, 25820/08, 25839/08, 25845/08, від 09.07.2009).

Відповідно до ст. 112 ГПК України, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Також не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону, зокрема, статті 38 ГПК України.

Законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Отже, господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.

Вказані роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами".

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 5 постанови від 27.02.1981 № 1 "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" зі змінами, не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального права.

Отже, виходячи з правового аналізу наведених норм та беручи до уваги встановлені обставини при розгляді заяви Державної іпотечної установи про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 за нововиявленими обставинами у справі № 910/6052/16, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтовано висновку про відсутність нововиявлених обставин у розумінні статті 112 ГПК України, оскільки, по-перше, доводи заявника стосуються перевірки повноти встановлення обставин справи у постанові апеляційного господарського суду від 15.11.2016 і фактично зводяться до необхідності переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи; по-друге, суд апеляційної інстанції, у постанові від 15.11.2016, дійшов висновку про недійсність спірних договорів не лише з тих підстав, що укладення цих договорів суперечить постанові Правління Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014, відтак обставини, на які посилається відповідач не є істотними, тобто їх врахування судом не мало б наслідком прийняття іншого рішення, ніж те, яке було прийняте; по-третє, листи Національного банку України, Секретаріату Конституційного суду України, Міністерства юстиції України, на які посилається Державна іпотечна установа як на підтвердження обставин викладених у заяві, за своєю правовою природою є новими доказами, що виключає можливість їх розгляду як нововиявленої обставини.

Отже, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив Державній іпотечній установі у задоволенні заяви про перегляд Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/6052/16 за нововиявленими обставинами.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, оскільки, є ідентичними доводам, викладеним у заяві (з урахуванням уточнень та доповнень до неї) про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 за нововиявленими обставинами, їм дана належна оцінка, а тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що підстав для зміни або скасування прийнятої у справі ухвали суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 910/6052/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

С.Р. ШЕВЧУК