Справа № 2-а-240
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2009 року. Теофіпольський районний суд Хмельницької області
в особі: - головуючого судді СТЕЦЮКА І.С.
при секретарі: ДОНДЕЛЬ Т.В.
з участю прокурора
та адвоката
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ТЕОФІПОЛІ справу
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ТРИНДЮКА ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, КАРП’ЮК ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 до Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни
В С Т А Н О В И В
Позивачі звернулися до суду із позовом до відповідача про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни вказуючи що вона з 1 січня 2006 по 1 квітня 2009 року всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачувалася їм у неповному об’ємі. Про вказаний факт вони дізналися з преси у 2009 році оскільки Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року опубліковано не було. У зв’язку із цим просили суд поновити пропущений строк для звернення до суду та стягнути з відповідача на їх користь невиплачену допомогу за вказаний період в сумі 4290 гривень 30 копійок кожному а також зобов’язати відповідача здійснювати щомісячну виплату підвищень до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»
У судове засідання позивачі не з’явилися, просили суд розглядати справу за їх відсутності.
До розгляду справи по суті представник відповідача заявила клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_20 без розгляду оскільки він як пенсіонер перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду в Хмельницькій області і його позовна заяв повинна розглядатися за місцем знаходження цього Управління як належного відповідача.
Ухвалою суду адміністративна справа за позовом ОСОБА_20М була роз’єднана із вказаною адміністративною справою і направлена на розгляд суду за місцем знаходження належного відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Представник відповідача позов ОСОБА_1 та інших не визнала з тих підстав, що фінансове забезпечення вказаних виплат здійснюється за рахунок Державного бюджету України а кошти для проведення цих виплат у повному об’ємі Пенсійному фонду України не надходили. ОСОБА_39 цього такі виплати не повинні проводитися з огляду на те, що Законами України про Державний бюджет на 2007 та на 2008 рік дія ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялася. Визнання цих положень неконституційними не привело до забезпечення фінансування витрат на виплату вказаних доплат у необхідному об’ємі. Представник позивача посилалася також на відсутність чіткого механізму визначення розміру цієї допомоги так як різні нормативні акти визначають різний розмір з якого необхідно вираховувати відсоток для її виплати а також на невизначеність на законодавчому рівні органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дітей війни. ОСОБА_39 цього позивачі пропустили строк на звернення до суду.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачам на 2 вересня 1945 року не сповнилося 18 років а тому на них поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у тому числі положення ст.. 6 цього Закону відповідно якої вони мають право на отримання щомісячної соціальної допомоги. Вказані обставини підтверджуються копіями паспортів та копіями пенсійних посвідчень позивачів з відміткою «дитина війни» або ж довідками про те, що відповідачі користуються пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» які є у матеріалах справи.
Позивачам у 2006-2007 роках щомісячна соціальна допомога не виплачувалася, а у 2008 році виплачувалася у розмірі 10 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком. У такому ж розмірі вона виплачується і у 2009 році. Дана обставина визнана сторонами і у суду немає сумніву щодо її достовірності та добровільності її визнання.
Враховуючи зазначений статус позивачів вони відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Із пояснення представника відповідача у судовому засіданні встановлено, що виплату позивачам цього підвищення до пенсії відповідач не здійснює через відсутність у нього коштів та невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку цих підвищень до пенсії для категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Зі змісту ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога що виплачується замість пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік зупинено.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності з 16 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджують поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету.
Проте у 2006 році пільги, встановлені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.
Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними визнані не були та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів України підстав нараховувати та виплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у відповідача не було оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено а після цього передбачені нею виплати запроваджені не були.
ОСОБА_39 того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року суд виходить із того, що ці Закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної ОСОБА_26 України. Конституція України не встановлює пріоритету у застосуванні того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає і закону України який би регулював питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від з жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Виходячи із викладеного суд приходить до висновку що підстав для задоволення вимог позивачів, які стосуються виплати доплат до пенсії за 2006 рік немає оскільки відповідач у справі у 2006 році діяв відповідно діючого законодавства і не мав підстав для здійснення щомісячних доплат до пенсії оскільки до 15 березня 2006 року дія ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена а з 15 березня 2006 року здійснення доплат було визначено у інший спосіб тобто поставлено у залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачам доплати до пенсії за 2007 рік суд приходить до висновку про те, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.. 111 цього Закону, було зупинено.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12,13, 14,23. 29,30, 39,41, 43, 44, 45,46, ст.. 71, ст..ст. 96, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» яким зупинено дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має обов’язковий характер для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, які визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути скасоване.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі зобов’язане було нараховувати та сплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року оскільки з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України щодо неконституційності пункту 12 с. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Виходячи з викладеного відповідач з 9 липня по 31 грудня 2007 року включно повинен був діяти у відповідності із приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачам відповідні доплати.
Що стосується вимог позивачів про зобов’язання відповідача виплачувати їм у 2008 році щомісячну надбавку до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України» про соціальний захист дітей війни» викладено у наступній редакції « дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасника війни». Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
З 1 січня 2008 року позивачам було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що вбачається з письмового заперечення відповідача.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 1—рп/2008 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.. 65 розділу 1. Пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту Закону про Державний бюджет України) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.
Аналіз зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України приводить суд до висновку про те, що з 22 травня 2008 року Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі повинно було нараховувати і виплачувати позивачам доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягає застосуванню. Отже, відповідач, з 22 травня 2008 року мав діяти у
відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати виплату позивачам доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Між тим, до 22 травня 2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України відповідач діяв на підставі та у відповідності із нормами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 1 січня 2008 року та з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 1 січня по 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.
Виходячи з викладених вище підстав про задоволення позовних вимог про нарахування доплат, приймаючи до уваги, що Законом України « Про Державний бюджет України на 2009 рік» положення ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалися суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивачів за період з 1 січня по 31 березня 2009 року.
Відповідно до ст.. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім випадків передбачених Конституцією України.
Згідно з ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України» звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості та відсутності законодавства яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не можуть бути підставою для їх нездійснення або у відмови у задоволенні позову.
Щодо доводів відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суд виходить з наступного.
ОСОБА_10 у справі не заперечують, що позивачі, відповідно до ст.. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни» мають право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 ст. 28 зазначеного Закону застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно із цим Законом оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії встановленої ст.. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».
Суд також відхиляє доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачів, передбаченої ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі, тобто за місцем проживання пенсіонерів.
Суд вважає безпідставним і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ст.. 48 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дитини війни, зокрема їм надано право на отримання доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз. 1 п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Президентом України від 1 березня 2002 року за № 121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язки щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і у повному обсязі фінансування та виплату пенсій
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами пенсійного фонду України підвідомчими, відповідно, головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці ОСОБА_39, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплат до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачам 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати суд приходить до висновку, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Аналіз приписів Конституції України та наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачами є безпідставними.
ОСОБА_39 того відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплат позивачам доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Отже відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачам виплат, гарантованих їм Конституцією України не є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Суд відхиляє вимогу відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позову через пропущення позивачами строку звернення до адміністративного суду з позовом. Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за вищеназваним Законом є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян а тому строк позовної давності який передбачений КАС України до даного виду правовідносин застосовувати не можна. ОСОБА_39 цього порушення прав позивачів за захистом яких вони звернулися до суду тривало з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і припинилося лише 1 січня 2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тому суд не вбачає порушення строку звернення до суду за захистом права щодо отримання доплат згідно ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни ». Виходячи із викладеного суд вважає що застосування строку позовної давності при таких обставинах є неправомірним і таким, що порушує законні права позивачів.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходить з того, що вимоги про стягнення з Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області у визначеній позивачами грошовій сумі не підлягають задоволенню оскільки такі виплати їм не були нараховані, а суд не має права здійснювати функцію перерахунку чи нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Разом із тим суд, виходячи із змісту позову та для повного захисту прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, вважає необхідним на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі яка полягає у невиконанні з 9 липня 2007 року приписів статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивачів на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 8, 22, 46, 64, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст.. 6, 7, 11, 71, 86, 100, 159-163, 167, 186 КАС України, ст..ст. 3. 6, Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30,39, 41, 43, 44, 45, 46, статті 71, статей 98, 101, 103, 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року про визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік, районний суд
П О С Т А Н О В И В
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ТРИНДЮКА ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, КАРП’ЮК ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 до Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни та про поновлення пропущеного строку для звернення до суду задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Теофіпольському районі Хмельницької області щодо не нарахування та не виплати щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_41, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ТРИНДЮКУ ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, КАРП’ЮК ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 і зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Теофіпольському районі Хмельницької області здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_41, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ТРИНДЮКУ ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, КАРП’ЮК ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 та провести відповідні виплати їм з 9 липня 2007 по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року а також з 1 січня по 31 березня 2009 року включно із врахуванням проведених виплат.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення.
У випадку коли заява про апеляційне оскарження подана не буде постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий підпис
З оригіналом вірно:
Голова суду ОСОБА_42