Справа № 2а-417
2009 рік
ПОСТАНОВА
Іменем України
«29» червня 2009 р. м. Білгород-Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярський О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі (далі по тексту – УПФУ в Білгород-Дністровському районі) з позовом про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни», в якому після уточнення позовних вимог просить відновити пропущений термін для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів; визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі протиправними і такими, що порушують його права та інтереси та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу, як «дитині війни» в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 02.04.2006 року по 31.12.2006 року; з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, посилаючись на те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він має право на щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, оскільки є пенсіонером та має статус дитини війни, однак в порушення вищенаведеного закону в 2006-2007 р. р. щомісячна державна соціальна допомога «Дітям війни» взагалі не виплачувалась, а в 2008 р. виплачувалась у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, а саме з 01.01.2008 р. 47,00 гривень; з 01.04.2008 р. 48,10 гривень, з 01.07.2008 року 48,20 гривень, з 01.10.2008 року 49,80 гривень, що на думку позивача є грубим порушенням його прав, що на момент винесення рішення № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року тривало понад півтора року та стало йому відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації.
Представник позивача у судове засідання не з’явилася, згідно наданої до суду письмової заяви просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, згідно наданої до суду письмової заяви просить справу розглядати без його участі, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав вказаних в письмових запереченнях, які знаходяться в матеріалах справи, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у розгляді справи, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутністю. Якщо таке клопотання заявили особи, які беруть участь у розгляді справи, - судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, що значить без виклику осіб, які беруть участь у справі, на основі наявних у суду матеріалів, без проведення судового засідання передбаченого главою третьою розділу третього КАС України. „Про деякі питання, пов’язані із судовим розглядом справи в порядку письмового провадження”.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1V від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1 згідно паспорту серії КЕ № 594436, виданого Білгород-Дністровським РВ УМВС України в Одеській області 27 березня 1997 року, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 йому було 10 років.
Статус позивача, як дитини війни підтверджується довідкою Управління пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі Одеської області від 14.11.2008 р. № 1273/К-03.
Відповідно до цієї ж довідки від 14.11.2008 р № 1273/К-03 позивачу у період з 01.01.2008 р. виплачувалась надбавка дітям війни у розмірі 47,00 гривень, з 01.04.2008 р. у розмірі 48,10 гривень, з 01.07.2008 р. у розмірі 48,20 гривень, з 01.10.2008 року у розмірі 49,80 гривень.
Суд з приводу спірних правовідносин щодо неотримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитини війни за 2006-2008 роки зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дію вищенаведеної статті 6 Закону України було зупинено на 2006 рік згідно із законом України від 20.12.2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та відновлено з 02.04.2006 року відповідно до закону України від 19.01.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», у зв’язку з виключенням пункту 17 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року «Про державний бюджет на 2006 рік».
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що доводи відповідача щодо того, що надбавка до пенсії дітям війни повинна виплачуватись тільки з 22.05.2008 року є необґрунтованими та безпідставними.
Виходячи із загальних засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами та приймаючи до уваги Рішення Конституційного Суду України за справою №6-рп/2007 від09 липня 2007 року та Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що при визначенні розміру державної соціальної допомоги «Дітям війни» слід керуватися статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 а тому відповідач повинен виплачувати позивачу підвищення, яке дорівнює 30% мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин судом встановлено, що позивач відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року має право на підвищення мінімальної пенсії за віком на 30 %, однак відповідач всупереч нормам діючого законодавства не виплачував надбавку взагалі у 2006-2007 р. р., у 2008 році у меншому розмірі, тому суд вважає, що конституційне право на соціальний захист, останнього порушено і підлягає захисту, шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі, тобто у 2006 році з 02.04.2006 року відповідно до Закону України від 19.01.2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»; у 2007 році з 09.07.2007 року з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення; у 2008 році з 22.05.2008 року з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення.
Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно правовими актами. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За таких обставин суд, не приймає посилання відповідача у своїх запереченнях на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України , за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення праві свобод людини є головним обов’язком держави.
Пільги, компенсації і гарантії права на які передбачені чинним законодавством є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст.48 Конституції України), тому суд вважає, що право на соціальний захист не може бути обмежено та строк позовної давності не поширюється на соціальні пільги.
На підставі викладеного, керуючись ст..19. 152 Конституції України, законом України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного суду України по справі №6-рп від 09.07.2007 року, рішенням Конституційного суду по справі 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст. ст.11,69-71, 105, 122, 160-164, 167, 254 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України Білгород-Дністровського району про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнання дії Управління Пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі протиправними і такими, що порушують його права та інтереси та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі виплатити йому щомісячну державну соціальну допомогу, як «дитині війни» в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі протиправними і такими, що порушують права та інтереси позивача.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білгород-Дністровському районі виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу, як «Дитині війни» в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за періоди: з 02.04 2006 року по 31.12.2006 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року ( з урахуванням вже раніше виплачених за період з січня по грудень 2008 року 10% надбавки до мінімальної пенсії за віком).
Постанова може бути оскаржена в Одеський апеляційний адміністративний суд через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: