ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 вересня 2017 року №826/1672/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 №79423-13,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №79423-13.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки, виходячи з положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідний контролюючий орган не наділений правом на формування транспортного податку у 2016 році. Також зазначив, що середньоринкова вартість його автомобіля є меншою вартості визначеної підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, за якої автомобіль підпадає під оподаткування транспортним податком, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Відповідач у судове засідання не з'явився, письмових заперечень проти позову не надав.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Volvo, моделі XC90, типу легковий універсал-В, 2015 року випуску, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

На підставі викладеного, Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №79423-13, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України (в редакції на день винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Слід зазначити, що вказані положення, якими врегульовано питання застосування транспортного податку введені в дію з 01 січня 2015 року.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що обов'язок з нарахування транспортного податку виникає у контролюючого органу з 2016 року.

З матеріалів справи видно, що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №79423-13, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік.

Надаючи оцінку правомірності нарахування позивачеві транспортного податку за 2016 рік, суд звертає увагу на наступне.

Аналіз приписів підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України дає підстави дійти висновку, що об'єктом оподаткування транспортного податку є легкові автомобілі, які одночасно відповідають двом критеріям, а саме: 1) з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно); 2) середньоринкова вартість становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Згідно підпункту 14.1.220 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень, тобто середньоринкова вартість легкового автомобіля на 1 січня 2016 року, яка підпадає під об'єкт оподаткування, має становити не менше 1 033 500,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі за текстом - Методика), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.

Пунктом 2 Методики визначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 (Офіційний вісник України, 2013 року, №44, сторінка 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Згідно із пунктом 4 Методики, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Отже, для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні органу Державної фіскальної служби має бути інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу тощо.

Відповідачем письмової позиції контролюючого органу з спірних правовідносин та доказів, що транспортний засіб позивача підпадає під визначення об'єкта оподаткування в 2016 році, суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Volvo, моделі XC90, типу легковий універсал-В, 2015 року випуску, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

На підтвердження того, що зазначений транспортний засіб не підлягає оподаткуванню транспортним податком, позивачем надано розрахунок з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA), згідно якого станом на 28.01.2017 середньоринкова вартість автомобіля позивача становить 827 398,82 грн.

Окрім того, суд самостійно на момент розгляду справи сформував витяг з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA), згідно якого станом на 04.09.2017 середньоринкова вартість автомобіля ОСОБА_1 становить 960 975,00 грн., що є меншою вартості визначеної підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, за якої автомобіль підпадає під оподаткування транспортним податком.

З урахуванням всього викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 №79423-13 підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.06.2016 №79423-13.

Присудити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) документально підтверджені квитанцією від 30.01.2017 №0.0.697138751.2 судові витрати (судовий збір) у розмірі 640,00 (шістсот сорок) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.