ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2009 р. справа № 2а-1550/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Поплавського В.Ю.
суддів: Уханенка С.А., Сафронової С.В.,
при секретарі судового засідання: Фесовець А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок та виплати недоплаченої державної соціальної допомоги «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И Л А :
В квітні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області та просив поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав свобод та інтересів, зобов’язати відповідача нарахувати недоплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за 2006-2008 роки в сумі 4471,20 грн., відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2009 року позовні вимоги задоволенні частково: поновлено пропущений строк для звернення до суду; визнано незаконними дії відповідача, щодо відмови у нарахуванні позивачу підвищення до пенсії; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та забезпечити виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, та має статус «дитини війни», що підтверджується відміткою в пенсійному посвідчені (а.с. 8).
Згідно ст. 6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Дію статті 6 цього Закону було зупинено на 2006 рік відповідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV.
Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону.
Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня, тобто 2 квітня 2006 року було відновлено дію ст. 6 в редакції від 1 січня 2006 року.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог, які стосуються донарахування та виплати надбавки до пенсії у 2006 року, оскільки вони не ґрунтуються на законі.
Суд першої інстанції поновлюючи позивачці строк звернення до суду виходив з того, що позивачка є особою похилого віку та про порушення своїх прав дізналася у 2009 році.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В своєму запереченні на позов (а.с. 13) відповідач наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України під час розгляду справи в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
Позивачка звернулася з даним позовом 06 квітня 2009 року. Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачкою було пропущено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Зважаючи на це, не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки рішення Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року, на яке посилається позивач, було належним чином оприлюднене в засобах масової інформації.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за 2006, 2007 рік задоволенню не підлягають, а тому постанову суду в цій частині слід скасувати та відмовити в задоволенні цих позовних вимог за пропуском строку.
Відносно вимог по виплатам за 2008 рік, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV в новій редакції, тому відновлено дію ст. 6 Закону України №2195-ІV з 22 травня 2008 року.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Ст. 58 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» затверджений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є помилковими та спростовані вищенаведеними висновками.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.
Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Суди не повинні приймати до уваги обставини, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше. І тому до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відновлення строку звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, та в частині задоволення позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Керуючись ст. 198, ст. 202, ст. 207 КАС України колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровської області задовольнити частково.
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2009 року скасувати в частині поновлення строку звернення до суду та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та забезпечити виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року – скасувати, відмовивши в задоволенні цієї частини позовних вимог.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня проголошення.
Головуючий: В.Ю. Поплавський
Судді: С.А. Уханенко
С.В. Сафронова