ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 р. Справа № 804/5811/16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В.

при секретаріМанько К.А.

за участю:

представника позивача представника відповідача Землянухіній Н.С. Тулянцевої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування припису

ВСТАНОВИВ:

Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій просило скасувати припис відповідача №24/4-3-1-25 від 17.08.2016р., винесений за результатом здійсненої перевірки додержання законодавства про працю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним всі заходи, визначені ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року за №875-XII виконані відповідно до вимог законодавства, а тому Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області не допускало порушень вимог ч.3 ст.18, ч.1,5,7,8,10,17 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з чим висновки перевірки є безпідставними, а винесений припис за результатами проведеної перевірки - протиправним. При цьому, перевірка позивача була проведена з порушенням норм чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача підтримав пред'явлений адміністративний позов у повному обсязі та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просив повністю його задовольнити.

Відповідач адміністративний позов не визнав, подав на нього письмові заперечення в яких просив відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування поданих заперечень зазначалося, що за результатами перевірки встановлено порушення позивачем ч.3 ст.18, ч.1,5,7,8,10,17 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно ст.19 зазначеного закону, повинно було складати 4 особи, в той час, протягом 2015 року працювало 3 працівника-інваліда. При цьому, ні в позовних вимогах, ні в судовому засіданні позивач не надав інформації що ним неодноразово направлялись запити до відповідного органу щодо наявності у нього робочих місць, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.

Представник відповідача у судовому засіданні також заперечував проти задоволення адміністративного позову у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у письмових запереченнях на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 16.08.2016р. по 17.08.2016р. на підставі наказу №1160-П від 11.08.2016р. та на підставі згоди Держпраці на проведення перевірки від 08.08.2016р. № 8260/4/4.2-ДП-16, працівниками відповідача була проведена позапланова перевірка позивача з питань додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Підставою для проведення позапланової перевірки стало звернення Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального страхування інвалідів від 29.04.2016р. № 03-30/757.

За результатами здійсненої перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю складено акт №24/4-3-1 від 17.08.2016р., яким встановлено, що згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (подано 18.01.2016р.), кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинно було працювати 4 особи, проте, фактично, протягом 2015 року працювало 3 працівника - інваліда з необхідних чотирьох, у зв'язку з чим позивачем порушено приписи ч.3 ст.18, ч.1, 5, 8, 10, 11 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

17 серпня 2016 року відповідачем винесено припис №24/4-3-1-25 яким позивачу приписано усунути порушення вимог ч.3 ст.18, ч.1, 5, 8, 10, 11 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Вважаючи висновки відповідача в акті перевірки безпідставними, а оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з означеним позовом до суду.

Вирішуючи зазначені позовні вимоги, суд зважає на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до розділу 3 Інструкції щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій» затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року №420, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що на суб'єктів працевлаштування у тому числі на органи які реалізують певні функції у державному управлінні покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця працевлаштування на них інвалідів, створювати спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, які потребують особливих умов праці.

Статтею 19 Закону України вищевказаного Закону передбачено, що керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно п.4 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №386/2011 Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд та контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі громадськими організаціями інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у частині: реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів; подання звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.7 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2013р. №390, за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

З аналізу вказаних норм вбачається, що інспекторами праці виноситься припис про усунення виявлених порушень з метою спонукання роботодавця вжити заходи щодо усунення таких порушень.

З матеріалів справи слідує, що у 2015 році в управлінні Пенсійного фонду працювало 5 інвалідів, з них 2 працівника мали статус інваліда неповний календарний рік (зокрема Троцюк М.В, яка мала інвалідність з 2011 року до липня 2015 року - не продовжувала її у зв'язку з тим, що законодавством не передбачено отримання пенсій особам, які працюють на держслужбі) та 1 інвалід звільнився у липні 2015 року.

При цьому, судом під час судового розгляду означеної справи встановлено, що позивачем на виконання умов Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до територіального органу Державної служби зайнятості у 2015 році було направлено звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН із зазначенням вакансій на які має бути працевлаштовано інвалідів, натомість органом Державної служби зайнятості інваліди для працевлаштування до позивача не направлялись (одна із причин неотримання пенсій працюючим інвалідам 3 групи на посадах державного службовця).

Отже доводи відповідача про не надання позивачем інформації до відповідного органу щодо наявності у нього робочих місць, на які можуть бути працевлаштовані інваліди спростовано, що підтверджується наданими копіями звітів за формою 3-ПН.

Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний, при цьому Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу наведених норм слідує, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

З огляду на означене, суд приходить до висновку, що Нікопольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області вчинялися всі залежні заходи, спрямовані на недопущення порушень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вчасно подавались звіти до центру зайнятості про наявні вакансії для працевлаштування у тому числі і інвалідів. Докази відмови позивача від працевлаштування інвалідів, направлених органами служби зайнятості у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, оскаржуваний припис є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що на підставі ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1378,00грн., понесені позивачем, підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 17.08.2016 року №24/4-3-1-25.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 1378 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 29 травня 2017 року

Суддя О.В. Єфанова