Дата документу Справа № 336/2281/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №336/2281/15-к Головуючий в 1 інст. Галущенко Ю.А.

Провадження №11-кп/778/695/17 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_1

Категорія ч.1 ст.115 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Дадашевої С.В.,

суддів Гончара О.С., Білоконева В.М.,

при секретарі Вертепній Ю.Г.,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимої, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

за участю прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченої ОСОБА_2,

захисника-адвоката ОСОБА_3,

ВСТАНОВИЛА:

прокурор Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_4 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18 січня 2017 року, яким ОСОБА_2 виправдано по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, у зв’язку з недоведеністю її винуватості.

Раніше застосований відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді застави скасовано та суму внесеної застави зобов’язано повернути ОСОБА_2 Вирішена доля речових доказів у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі прокурор просить вищевказаний вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. В обґрунтування своїх вимог вказує на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд не дав належної оцінки у сукупності таким доказам як слідчий експеримент за участю ОСОБА_2, слідчий експеримент за участю особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, висновок судово-медичної експертизи №3642 від 30 вересня 2014 року, не врахував показання експерта ОСОБА_5, які надані у судовому засіданні. На думку апелянта, суд у вироку фактично посилався на доводи обвинуваченої та акцентував увагу на встановленні факту вини особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, при тому, що наявні суперечності не спростував, що свідчить про порушення вимог ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України. Також апелянт зазначає, що суд порушив принципи змагальності процесу, оскільки під час розгляду справи надав перевагу доводам саме сторони захисту та необґрунтовано залишив без уваги доводи і докази сторони обвинувачення.

За вироком суду, органом досудового розслідування ОСОБА_2 пред’явлено обвинувачення в тому, що вона 29 вересня 2014 року приблизно о 13 годині 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1, а саме на кухні вказаної квартири, спільно з раніше їй знайомими ОСОБА_6 та особою, відносно якого матеріали виділені в окреме провадження, вживала спиртні напої. Під час спільного вживання спиртних напоїв, ОСОБА_2, перебуваючи в коридорі квартири за зазначеною адресою, почала конфліктувати з ОСОБА_6 та штовхати його обома руками в область грудної клітини, намагаючись виштовхати з приміщення своєї квартири. В процесі виниклого конфлікту та розмови на підвищених тонах, що супроводжувалась взаємним штовханням один одного, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перейшли до кімнати вказаної квартири, де особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, з метою усунення конфліктної ситуації, вирішив розборонити їх та зайшов до зазначеної кімнати, де помітив, як ОСОБА_6 обома руками душив ОСОБА_2 за горло, у зв'язку з чим вказана особа обхватила ОСОБА_6 руками за плечі та відтягнула його від ОСОБА_2, в результаті чого між ними виникла бійка в коридорі квартири.

В цей час ОСОБА_2, у період часу з 14-00 год. до 18-00 год. 29 вересня 2014 року, перебуваючи за вищезазначеною адресою, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин до ОСОБА_6, маючи умисел на умисне його вбивство, вибігла з коридору на кухню, взяла ніж та повернулася до коридору, де нанесла ОСОБА_6 наявним у неї ножем не менше двох ударів в область спини. Після цього ОСОБА_6, повернувшись через правий бік, відштовхнув ОСОБА_2 рукою та направився до особи, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, яка в цей час перейшла до кімнати квартири.

В подальшому між ОСОБА_6 та особою, відносно якого матеріали виділені в окреме провадження, продовжилася бійка в кімнаті, під час якої вони наносили один одному удари кулаками рук по тілу, в результаті чого вони опинилися на підлозі кімнати, де ОСОБА_6, схилившись над вказаною особою, наносив їй удари в область голови, в цей час ОСОБА_2 нанесла ОСОБА_6 наявним у неї в руках ножем не менше трьох ударів в область спини.

Після нанесення зазначених ударів ножем, ОСОБА_2, тримаючи ніж в правій руці, почала ховати його за своєю спиною, оскільки ОСОБА_6 намагався вихопити ніж у неї з рук. Спостерігаючи за вказаними подіями, особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, взяла з правого кута при вході в кімнату дерев’яну биту та, з метою придушення опору ОСОБА_6, нанесла йому не менше чотирьох ударів в область голови.

Після отриманих тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 впав на підлогу, а ОСОБА_2, з метою доведення злочину до кінця, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6, сіла зверху на нього та хаотично нанесла ОСОБА_6 чисельну кількість ударів наявним у неї в руці ножем по різним частинам тіла.

Тим самим ОСОБА_2 спричинила ОСОБА_6 тілесні ушкодження, що мають ознаки: легких тілесних ушкоджень, що викликають короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 днів, проте, не більше ніж 21 день; тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя і знаходяться в прямому, закономірному, причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті потерпілого. Своїми діями ОСОБА_2 скоїла умисне вбивство ОСОБА_6

Дії обвинуваченої ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК України, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Заслухавши доповідь судді; прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу частково, просила скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляді в суді першої інстанції, у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, допущеними судом першої інстанції, клопотання про дослідження доказів, викладене в апеляційній скарзі, прокурор не підтримала; обвинувачену ОСОБА_2 та її захисника - адвоката ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора і вважали, що оскаржуваний вирок суду є законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до положень ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Пунктом першим частини третьої ст.374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку окрім іншого зазначаються підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

На думку колегії суддів, вирок, ухвалений судом першої інстанції за результатами розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2, вказаним вимогам закону не відповідає, з огляду на наступне.

Виправдовуючи ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення, суд зазначив, що в ході судового розгляду не встановлено належних, достовірних, допустимих доказів, які були б достатніми для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненому поза розумними сумнівами, і можливість збирання доказів вичерпана, що визнано сторонами процесу.

Згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд не проаналізував досліджені докази у їх сукупності. Фактично суд оцінив кожний доказ з огляду на показання обвинуваченої ОСОБА_2, даних нею в ході судового розгляду, що не узгоджується з вимогами ст.94 КПК України, згідно з якими, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При цьому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, чому прийняв одні докази та відкинув інші (в тому числі при оцінці показань з чужих слів - свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10В.), що не відповідає вимогам ст.374 КПК України, та на що обґрунтовано вказав прокурор в апеляційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що у вироку містяться формулювання, які ставлять під сумнів висновки суду про невинність ОСОБА_2

Зокрема, у вироку зазначено, що за змістом фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті відносно ОСОБА_2, та досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що смерть ОСОБА_6 настала внаслідок сполученої травми голови і тулуба, в т.ч. відкритої черепно-мозкової травми. Ці тілесні ушкодження у потерпілого утворилися практично одночасно з колото-різаними пораненнями. Заподіяння цих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 не інкримінується, проте висновок обвинувачення за фактом їх заподіяння потерпілому в обвинувальному акті відсутній. Далі суд вказує на те, що у вбивстві звинувачена лише ОСОБА_2, хоча це явно не відповідає фактичним обставинам справи, що встановлені судом та, на думку суду першої інстанції, вказує на звинувачувальний ухил досудового розслідування, його вибірковість та необ’єктивність.

Разом з цим, відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Крім того, не може бути підставою для виправдання особи та обставина, що обвинувачення не пред’явлено і іншим особам, які, на думку суду, причетні до правопорушення.

Також, згідно з матеріалами провадження, у судовому засіданні 14 грудня 2016 року прокурором, в порядку ст.338 КПК України, було змінено обвинувачення (т.3 а.с.8-13, 23-24).

Проте, після оголошення прокурором зміненого обвинувачення, судом не виконані вимоги ст.348 КПК України - обвинуваченій не роз’яснено суть обвинувачення, не з’ясовано чи зрозуміло воно їй, чи визнає вона себе винною і чи бажає давати показання. Відповідно, ОСОБА_2 не допитано по обставинам, викладеним в зміненому обвинувальному акті.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

У зв’язку з викладеним, оскаржуваний вирок суду не може бути визнаний законним та обґрунтованим, а тому, на підставі ст.ст.409, 412 КПК України, підлягає безумовному скасуванню.

Оскільки, діючи у межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів позбавлена можливості виправити вказані недоліки, скасовуючи оскаржуваний вирок, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції.

При новому розгляді необхідно врахувати викладене в даній ухвалі, усунути вищевказані недоліки, всебічно, повно і неупереджено дослідити всі обставини провадження і в залежності від встановленого прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Враховуючи викладене, інші доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, підлягають перевірці при новому розгляді.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 412, 415 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу прокурора Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18 січня 2017 року, яким ОСОБА_2 виправдано за ч.1 ст.115 КК України, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_12