АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1983/17 Справа № 204/4285/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення порядку користування земельною ділянкою, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою, мотивуючи тим, що домоволодіння №139 по вул.Ізмайлівська у м.Дніпропетровську на праві спільної часткової власності належить двом власникам: їй у розмірі 64/100 частки та ОСОБА_3 у розмірі 36/100 частки, яке розташоване на земельний ділянці площею 476 кв.м. 

Вказувала, що земельна ділянка знаходиться у сумісному користуванні, приватизувати її неможливо з тих причин, що на ній маються незаконні споруди, бо ОСОБА_3 самочинно, без її згоди, реконструйовано будинок та побудовано новий гараж, самочинно перенесена зливна яма та створені інші споруди.

Зазначала, що фактично ОСОБА_3 самочинно перегородила металевим парканом сумісному земельну ділянку таким чином, що в сумісному користуванні залишилось тільки мостіння завширшки 2,5 метра для проходу їй до воріт на вулицю, чим порушує її права на користування належною їй частиною землеволодіння, крім того загромаджує якомога більшу частину території спільного землекористування своїми речами, автомобілями, мотоциклами, будматеріалами. 

Посилаючись на те, що подальше сумісне користування земельною ділянкою з відповідачкою неможливе, у зв'язку з чим на її звернення ФОП "ОСОБА_6М." виконав проект розподілу земельної ділянки згідно долів у домоволодінні, але ОСОБА_3 відмовляється його узгоджувати, а тому просила суд ухвалити рішення, яким становити порядок користування земельною ділянкою по вул.Ізмайлівська,139; виділити в натурі в користування присадибну ділянку у АДРЕСА_1 згідно проекту розділу земельної ділянки, розробленого ФОП «ОСОБА_6М.»; зобов’язати Дніпропетровську міську раду надати майнове право на відокремлену земельну ділянку АДРЕСА_2 на її ім’я, здійснивши дії в установленим чинним законодавством порядку.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до норм Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист права громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно зі ст.152 ЗК України, у т.ч. шляхом застосування інших, передбачених законом спосіб захисту (ст.16 ЦК України). Перелік земельних спорів не є вичерпним, оскільки Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що  сторони є співвласниками домоволодіння №139 по вул.Ізмайлівській в м.Дніпро.

64/100 частини домоволодіння №139 по вул.Ізмайлівській належить позивачу ОСОБА_2, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 вересня 2003 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 вересня 2003 року.

36/100 частини домоволодіння №139 по вул.Ізмайлівській належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 29 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, який зареєстровано в реєстрі за №1-4811.

Відповідно до листа КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 16 вересня 2016 року №12930, в інвентаризаційній справі за адресою - м.Дніпропетровськ вул.Ізмайлівська будинок №139, відсутні документи, на підставі яких передавалась (право користування або підстава користування) земельна ділянка в користування власникам вищезазначеного нерухомого майна (а.с.173).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності, необґрунтованості, оскільки позивач не надала суду рішення органів місцевого самоврядування про передачу їй спірної земельної ділянки та зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 у заявленому нею викладі є безпідставними та вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання на пропуск строку позовної давності, оскільки відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим.

У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Тобто положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватись лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо при розгляді справи встановлено, що у позивача немає суб’єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Відповідно до ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а)громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б)територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в)держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а)подружжя; б)членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в)співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Тобто, вказані норми матеріального права передбачають загальне правило про визначення часток у праві спільної сумісної власності, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. 

Як роз'яснено у абз.3 п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої. 

Згідно ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними - ч.1 ст.369 ЦК України.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування

Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Порядок приватизації земельної ділянки передбачено ст.118 ЗК України, відповідно до якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного о виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні дії державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначено статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Таким чином, законодавцем чітко визначено суб’єктивний склад земельних правовідносин та встановлено процедуру реалізації зацікавленими сторонами права на приватизації земельних ділянок.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст.123 ЗК України).

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до ст.ст.319,321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При здійснені своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Як видно із справи, земельна ділянка, яка є предметом спору, не є приватизованою та не передавалась будь якій із сторін у відповідності до встановленої на даний час процедури.

Відповідно до вимог ст.ст.59,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

У спорі, пов’язаному із визначення порядку користування земельною ділянкою підлягають встановленню порядок та підстави набуття особами права власності чи права користування на земельну ділянку, відповідність фактичних меж земельної ділянки її розмірам у правовстановлюючих документах.

Отже, позивач належними та допустимими доказами мала, перш за все, довести правомірність володіння спірною земельною ділянкою, фактичне місцезнаходження цієї земельної ділянки, її фактичні розміри та їх відповідність правовстановлюючим документам, і лише після встановлення цих обставин, вимагати встановлення порядку користування спірної земельною ділянкою між всіма особами, які нею користуються на законних підставах.

Посилання позивача на проект розділу земельної ділянки, складений ФОП ОСОБА_6, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки є безпідставним. Даний проект містить пояснювальну записку ФОП ОСОБА_6, в якій він зазначає площу спірної земельної ділянки по фактичному положенню.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування ст.120 ЗК України, яка передбачає порядок і умови переходу прав на земельну ділянку у разі переходу прав на житловий будинок, оскільки і ця норма закону може бути застосована лише при належному оформленні прав на земельну ділянку.   

Інші доводи приведені в апеляційній скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню шляхом виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання на пропуск строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року залишити без змін, виключивши з його мотивувальної частини посилання на підстави відмови у задоволенні позову - пропуск строків позовної давності.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:                       Демченко Е.Л.

         Судді:                            Куценко Т.Р.

                                           ОСОБА_8І