Справа № 127/486/17 Провадження № 22-ц/772/1896/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 39Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючої: Марчук B.C.

Суддів: Денишенко Т.О., Панасюка О.С.

При секретарі: Агеєвій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року,-

В с т а н о в и л а :

В січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась в Вінницький міський суд Вінницької області з даним позовом. Позовні вимоги мотивувала тим, що 29 травня 2016 року помер її син - ОСОБА_5 Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яку вона прийняла належним чином, подавши до першої Вінницької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, за якою 12 липня 2016 року була заведена спадкова справа.

При зверненні до Першої Вінницької державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, позивачці було повідомлено про неможливість такого оформлення у зв’язку з поданням заяви про прийняття спадщини ще іншою особою – відповідачем по справі ОСОБА_3

Згідно інформації Першої Вінницької державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись мати померлого ОСОБА_2 та дочка померлого ОСОБА_3

Позивач вважає, що ОСОБА_3 підлягає усуненню від права на спадкування за законом щодо майна померлого ОСОБА_5 у зв’язку з тим, що за життя ОСОБА_5 незважаючи на те, що був одружений, дітей не мав. З матір’ю відповідачки ОСОБА_5 одружений не був, сім’єю вони не проживали, спільного господарства не вели, тому не відомо, чи дійсно відповідачка ОСОБА_3 є донькою померлого ОСОБА_5

Відповідачка ОСОБА_3 з’явилась лише після смерті ОСОБА_5, але відразу з претензіями на майно. Вона не приходила до батька, не телефонувала, ніяких родинних відносин з померлим не підтримувала, незважаючи на те, що участь у житті ОСОБА_5 молодої, працездатної доньки була необхідна через його похилий вік та хвороби.

Після автомобільної аварії у 2002 році ОСОБА_5 хворів на ряд важких хвороб, потребував лікування, догляду та допомоги. З цього часу він постійно проходив стаціонарні, амбулаторні лікування, фізіологічні процедури. Останні роки стан здоров’я ОСОБА_5 значно погіршився. Через важкі хвороби ОСОБА_5 не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував сторонньої допомоги, піклування. Його мучили головні болі, втрата свідомості. Останній час без допомоги він не міг піднятися та ходити. ОСОБА_5 фактично знаходився у безпорадному стані, що, на думку позивача, підтверджуються виписками з історій хвороб та медичних карток лікарень, де лікувався ОСОБА_5

27 травня 2016 року ОСОБА_5 була проведена операція але 29 травня 2016 року він помер.

Лікування сина ОСОБА_5 потребувало постійних та значних матеріальних витрат. Оскільки ОСОБА_5 був пенсіонером, йому була потрібна матеріальна підтримка. Також йому був необхідний догляд у лікарнях, допомога по господарству.

Позивач надавала ОСОБА_5 помірну допомогу, хоча сама похилого віку і має низку захворювань. Також були понесені усі витрати на поховання ОСОБА_5, поминальні обіди та пам’ятник. Відповідач ОСОБА_3 ні за життя, ні після смерті не приймала участі у долі ОСОБА_5, жодного разу вона не запропонувала своєї допомоги, не надала матеріальної допомоги на його лікування та утримання, ні разу не з’явилась його провідати до лікарні або додому, не телефонувала поцікавитись станом його здоров’я.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_3 під час важкого фізичного, морального та матеріального стану ОСОБА_5, його тяжких хвороб та знаходження в безпорадному стані, мала можливість але свідомо ухилялась від надання йому будь – якої допомоги та підтримки. Окрім того, за життя ОСОБА_5 розпорядився своїм майном та склав письмовий заповіт на користь своїх сестри та брата, але не встиг посвідчити його у нотаріуса, тому спадщину прийняла ОСОБА_2 як єдина спадкоємиця першої черги.

Враховуючи наведене позивач просила суд усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом майна ОСОБА_5

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено за його недоведеності та скасовано забезпечення позову.

Не погодившись з даним рішенням, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку, як незаконне, необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та при невідповідності висновків суду обставинам справи.

Просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні оскаржуваного рішення суду, вказані правові вимоги дотримані у повному обсязі.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з наступних обставин.

Позивачка ОСОБА_2 є матір’ю покійного ОСОБА_5, про що свідчить копія свідоцтва про народження серії І – АМ № 354723 (а.с. 8).

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_5 (спадкодавця), що слідує з копії свідоцтва про народження серії ІV – АМ № 324002 від 01 листопада 1990 року, копії свідоцтва про встановлення батьківства від 01 листопада 1990 року серії І–АМ №309750 та актового запису про народження ОСОБА_3 №4687 від 01.11.1990 року (а.с. 66, 67, 111).

Як вбачається з копії довідки квартального комітету мікрорайону «Пирогово» №2420 від 23.12.2016 року ОСОБА_5 станом на 23.05.2016 року був зареєстрований та проживав разом з матір’ю в належній йому частині будинку за адресою: м. Вінниця, вул. Корольова 22а, та вони спільно вели господарство за даною адресою (а.с. 12).

29 травня 2016 року ОСОБА_5 помер у віці 64 років, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії І – АМ № 349564 (а.с. 9, 10).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на його майно, відповідно до норми ст. 1220 ЦК України і 12.07.2016 року за заявою позивача по справі – матері спадкодавця, зареєстровано спадкову справу №453/2016.

З матеріалів даної спадкової справи слідує, що спадкоємцями за законом є дочка спадкодавця – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та його мати - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, які у встановлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. (а.с. 115 - 122). І позивачка, і відповідачка є спадкоємцями першої черги за законом, відповідно до ст. 1261 ЦК України.

Усунення від права на спадкування регламентоване ст. 1224 ЦК України, якою суд і керувався при вирішенні заявленого позову.

Так, ч.5 ст. 1224 ЦК України говорить, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкоємцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Саме на підстави, визначені ч.5 ст. 1224 ЦК України, посилалася позивачка у своєму позові, зазначаючи, що відповідачка ОСОБА_3 під час важкого фізичного, морального та матеріального стану ОСОБА_5, його тяжких хвороб та знаходження в безпорадному стані, мала можливість але свідомо ухилялась від надання йому будь – якої допомоги та підтримки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

  Зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та роз'яснень вказаного Пленуму Верховного Суду України випливає, що суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги та можливість надавати таку допомогу, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

 З цих же правових норм слідує і те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Доведення вказаних обставин згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України покладається на позивача, оскільки саме цими обставинами ОСОБА_2 обгрунтовує свої позовні вимоги.

Відповідачка ж їх не визнає і спростовує доводами про те, що батько не потребував матеріальної допомоги, він був заможною людиною, працював, збудував великий будинок, за місяць до смерті купив новий автомобіль.

Ці обставини підтвердили і свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та реєстраційна картка транспортного засобу на а/с136.

Інші, допитані у судовому засіданні свідки, не спростували вказаних обставин.

Не визнає відповідачка і обставин щодо її ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, зазначаючи, що батько навпаки їй надавав всіляку допомогу і матеріальну, і морально, постійно спілкуючись з нею. Ні батько, ні позивачка ніколи не зверталися до відповідачки по будь-яку допомогу для батька – спадкодавця у справі.

Щодо його безпорадного стану у період хвороби - з 24 травня 2016 року і по день смерті – 29 травня 2016 року, то вона про цей його стан не знала.

Як зазначає сама позивачка у позові, він проживав з мамою – ОСОБА_2 Про це свідчить і довідка голови квартального комітету за № 2420 від 23.12.2016 року на а/с12.

Свідок ОСОБА_9, брат покійного, який проживав в одному з ним будинку, пояснив суду, що до самої реанімації ОСОБА_5 ходив самостійно до ставка, в магазин, тощо. Після того, як 24 травня 2016 року він виявив брата непритомним, про його такий стан він відповідачку не повідомляв.

Ці покази спростовують покази свідка ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_9 повідомляв відповідачку про тяжкий стан здоров’я ОСОБА_5 24 травня 2016 року.

Всі ці докази судом були враховані при ухваленні оскаржуваного рішення і суд прийшов до правильного та підставного висновку про те, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів про те, що до 24 травня 2016 року спадкодавець ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані і що він потребував будь-якої допомоги на той час від відповідачка ОСОБА_3

Надані позивачкою медичні документи щодо стану здоров’я покійного ОСОБА_5 на а/с 13-15, вивчені судом і враховані при ухваленні рішення, проте вони не спростовують зазначеного висновку суду.

З огляду на встановлені обставини, також є правильним висновок суду про те, що відповідачка не ухилялася від надання спадкодавцеві будь-якої допомоги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належну оцінку показам свідків, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду зазначено яких саме було допитано свідків та які факти вони підтвердили. Посилання апелянта на невірну оцінку судом першої інстанції доказів та показів свідків є недоведеним, адже судом першої інстанції було дано оцінку усім доказам, що надавалися позивачем у відповідності із вимогами ст.. 212 ЦПК України і ці доводи апеляції зводяться до незгоди апелянта з їх оцінкою.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті рішення суду.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наведених обставин колегія суддів не знаходить підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують тому, в силу ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього ж моменту протягом 20 днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді/підписи/

Згідно з оригіналом

суддя-доповідач: ОСОБА_10