АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа 22ас-401 Головуючий у 1 інстанції - Лизенко І.В.
Категорія Доповідач - Ступіна Я.Ю.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2006 р. Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Ступіної Я.Ю.
суддів: Темнікової В.І., Кузнєцова В.М.
при секретарі: Нагорному А.Є.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Бутяєвої О.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську справу адміністративної юрисдикції по апеляційній скарзі ОСОБА_1
на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 24 березня 2006р. по справі адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського МВУ МВС України в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги,
встановила:
Позивач звернувся в суд з дійсним позовом, посилаючись на такі обставини.
В період з 1986р. по 07 листопада 2005р. він проходив службу на посадах ІНФОРМАЦІЯ_1 в Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області, звідки звільнився на пенсію.
В період проходження ним служби з 1 грудня 1996р. до звільнення відповідач повинен був виплачувати йому матеріальну допомогу в розмірі його місячного грошового забезпечення на рік, але в порушення цього обов'язку таку допомогу не виплачував, посилаючись на відсутність коштів.Всього заборгованність склала 2379,18 грн.
Відповідач не виплатив цю заборгованність при його звільненні. Тому просив суд стягнути на його користь цю суму.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 24.03.2006р в задоволені позову за період 1996-2000р.р. у сумі 716,55грн. відмовлено у зв'язку з пропуском строку на звернення в суд; за період з 2001-2004р.р. - відмовлено за відсутністю підстав.
В апеляційній скарзі позивач просить постанову суду скасувати та ухвалити нову постанову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального права.
В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник відповідача вважає скаргу необгрунтованою, а постанову суду законною і обгунтованою, тому просив залишити постанову суду без змін.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, дійшла такого висновку.
Суд, відмовляючи в задоволені позову за період 1996р. - 2000р. за пропуском строку на звернення в суд, виходив з того, що, позивач мав право на отримання матеріальної допомоги в розмірі його місячного грошового забезпечення на рік, яку відповідач йому не виплачував, з 1996р., а в суд звернувся за вирішенням спору після спливу річного строку, причини його пропуску не є поважними.
Відмовляючи в задоволені позову за період 2001-2004р.р. за відсутністю підстав, суд виходив з того, що Законами України "Про Державний бюджет" на зазначені роки не передбачалося асигнування витрат на виплату матеріальної допомоги, у зв'язку з чим у позивача не було права на її отримання, а у відповідача обов'язку по її виплаті.
Такі висновки зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом і як вбачається з матеріалів справи, з 1986 р. по 07 листопада 2005р. позивач проходив службу прапорщиком міліції в ІНФОРМАЦІЯ_2; був звільнений у відставку з органів МВС за ст.65 п."а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішних справ України.
Відповідно до ст.2 Указу Президента України " Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" від 04.10.1996р. № 926/96 постановлено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
Згідно довідки відповідача позивач з 1996р. не отримував таку матеріальну допомогу, загальний розмір якої за період з 1996р. по 2004р. - 2379,18грн., у зв'язку з відсутністю фінансування на цей вид виплат та у зв'язку з тим, що позивач з рапортом на її отримання не звертався.
При розгляді справи, суд не звернув увагу на те, що відповідач є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, у тому числі і на виплату зазначеної матеріальної допомоги.
Згідно ст.ст.2, 21, 22, 51 Бюджетного Кодексу України відповідач не є розпорядником коштів Державного бюджету України, якому надаються бюджетні асигнування, тому у нього не має повноважень брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки по цим зобов'язанням.
Тому відповідач є не тою особою, яка повинна відповідати за адміністративним позовом.
Таким чином, позовні вимоги позивача до Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області є необгрунтованими.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду, ухвалив нову постанову про відмову позивачу в задоволені позову за необгрунтованністю.
На підставі Бюджетного Кодексу України, керуючись ст.ст.202, 205 ч.2, 207, 212 КАС України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 24 березня 2006р. скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області про стягнення матеріальної допомоги відмовити за необґрунтованістю.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, однак на неї може бути подана касаційна скарга протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.