ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 жовтня 2009 року №22а-19112/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді

суддів

при секретарі судового засідання Старунського Д.М.,

Каралюса В.М., Заверухи О.Б.,

Корчинській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова про зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни,

в с т а н о в и л а:

Шестаєва Г.М. 15.08.2008 року звернулася до суду з адміністративним позовом в якому просить зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова нарахувати і виплатити на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 01.01.2006 по 31.08.2008 роки в сумі 3 874,30 гривень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року позов задоволено частково. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну надбавку до пенсії як дитині війни за липень-грудень 2007 року в розмірі 620,10 гривень та за травень-серпень 2008 року в розмірі 385,20 гривень, разом 1 005,30 гривень.

Прийняте судом першої інстанції рішення мотивовано тим, що позивач відповідно до ст..1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст.77 положення ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено. Згадані норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», що звужують права позивача передбачені ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не були визнані неконституційними у встановленому законодавством порядку, а тому позовні вимоги щодо нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 не підлягають задоволенню.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  якими обмежується дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії за період з липня по грудень 2007 року та з травня по серпень 2008 року  є підставними та обґрунтованими.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що незважаючи на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, зміни до законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2007-2008 роках були відсутні; не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Також при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач відноситься до категорії пенсіонерів, які підпадають під дію вказаного Закону, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1 /а.с.4/.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задоволити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задоволити частково з таких підстав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо позовних вимог щодо нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006, які задоволенню не підлягають з підстав викладених в рішенні.

Розглядаючи спір та приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» згідно якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та рішенням від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» якими відповідно було зупинено та обмежено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 та 2008 роки відповідно, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому, згідно п.п.5, 6 резолютивної частини рішень, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржене.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що підвищення до пенсії відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни» повинно було виплачуватись за період  з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.08.2008 року.

В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Посилання відповідача на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки згідно ч.1 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України  або іншими законами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 15.08.2007 року, тобто з моменту звернення до суду, по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України,  по 31.08.2008 року, згідно вимог зазначених в адміністративному позові.

В задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 14.08.2007 року включно слід відмовити у зв’язку з пропуском строку звернення до суду позивачем.

На думку колегії суддів положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що невиплата підвищення до пенсії позивачу заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного виіршення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Відповідно до п.1 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202 п.1, 205 ч.2, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова задоволити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року у справі №2а-1843/08 скасувати і прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова щодо ненарахування і невиплати в користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 15.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.08.2008 року неправомірними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова нарахувати і виплатити в користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 15.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.08.2008 року з врахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складання постанови в повному обсязі.

Постанова у повному обсязі складена 23.10.2009 року.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Каралюс

О.Б. Заверуха