АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1913 Головуючий
Категорія 2. в інстанції Ковальов А.І.
Доповідач Карташов О.Ю.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року червня «7» дня Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
Головуючого Карташова О.Ю.
Членів суду Савченко В.О., Свинцової Л.М. при секретарі - Малошонок О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську
цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення
місцевого Жовтневого районного суду м. Луганська від 5 квітня 2006р. за позовом
ОСОБА_1 до ДП „БМУ - Термо", третьої особи
ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням місцевого Жовтневого районного суду м. Луганська від 5 квітня 2006р. відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ДП „БМУ-Термо", третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права і, не передаючи справу на новий розгляд, постановити рішення про задоволення його вимог пред'явлених до ДП„БМУ-Термо".
Доводи скарги мотивував тим, що суд не звернув увагу на те, що строк звернення до суду за вирішенням трудового спору було пропущено у зв'язку з його перебуванням на амбулаторному лікуванні з 17.05.2004р. по 27.05.2004р.
Представник позивача ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задовольнити.
Представник відповідача ДП „БМУ-Термо" Водоп'янова М.А. та ОСОБА_3, представник третьої особи ОСОБА_2, доводи апеляційної скарги не визнали, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши сторони, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
27.05.2004р. ОСОБА_1 звернувся в суду із позовом до ДП „БМУ-Термо" про зняття дисциплінарного стягнення, накладеного на нього наказом № НОМЕР_1 у виді звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП України.
У лютому 2005р. ОСОБА_1 пред'явив позов до ДП „БМУ-Термо" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що працював ІНФОРМАЦІЯ_1, 16.04.2004р. директором підприємства ОСОБА_2, йому було доручено виконання роботи не за його спеціалізацією, яку він своєчасно не виконав, що викликало упереджене ставлення до нього, у зв'язку з чим, був складений акт про його перебування у нетверезому стані, між тим, він з 12.04.2004р. приймав ліки від гіпертонії, застосування яких могло викликати у оточуючих осіб враження вихідного від нього запаху алкоголю. Про можливість захисту трудових прав у суді, він дізнався після звернення до юриста 26.05.2004р., а тому пропустив відповідний строк з поважних причин.
Відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 8.01.2004р. працював ІНФОРМАЦІЯ_1 по строковому трудовому договору у ДП „БМУ-Термо", з 1.04.2004р. знаходився у відрядженні у м. Антрацит на підприємстві ДП „Еталон - Термо". 16.04.2004р. ОСОБА_1 був затриманий на території підприємства робітниками охорони у нетверезому стані, про що, був складений акт, від підпису якого останній відмовився. Згідно з наказом директора ДП „БМУ-Термо" ОСОБА_2 № НОМЕР_1, ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України - за появу на роботі в нетверезому стані.
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача здійснено у відповідності до вимог трудового законодавства, позивачем без поважних причин пропущено строк на звернення до суду із позовом за вирішенням трудового спору.
Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, нетверезий стан працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів. Нетверезий стан позивача підтверджується актом від 16.04.2004р., показаннями свідків, при цьому, згідно з довідкою Головного лікаря Луганської міської багатопрофільної лікарні № НОМЕР_2, вживання препаратів для лікування гіпертонії, на вживання яких посилається позивач, не може викликати стан схожий на алкогольне сп'яніння.
16.04.2004р. позивач, згідно з наказом директора ОСОБА_2 № НОМЕР_1 був звільнений з підприємства ДП „БМУ-Термо" на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України з додержанням адміністрацією відповідача правил, передбачених ст.ст. 43,1471 , 148,149 КЗпП України.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення - 16.04.2004р., в цей же день йому була видана трудова книжка, що підтверджується підписами останнього в наказі про припинення трудового договору та журналі видачі трудових книжок.
В суд до відповідача, позивач звернувся 27.05.2004р. із позовом про зняття дисциплінарного стягнення, а у лютому 2005р. з позовом про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, тобто з пропуском строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору. При цьому, причини пропуску такого строку, позивач обґрунтовував тим, що з 17.05.2004р. по 27.05.2004р. перебував на амбулаторному лікуванні, про можливість звернення до суду дізнався 26.05.2004р.
Між тим, зібрані по справі докази - пояснення лікаря Скокової Н.О., копії записів амбулаторної карти, свідчать про недостовірність довідки про перебування позивача на амбулаторному лікування у зазначений період, що стало підставою для винесення судом першої інстанції окремої ухвали на адресу завідуючого поліклінікою Луганської міської багатопрофільної лікарні № 4.
Крім цього, перебування на амбулаторному лікуванні не є обставиною, яка позбавляє можливості звернення до суду.
Таким чином, суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, при цьому, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 304 п. 1, ст. 307, 308,313, п. 1 ст. 314,315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області, ~
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення місцевого Жовтневого районного суду м. Луганська від 5 квітня 2006р., по справі за позовом ОСОБА_1 до ДП „БМУ - Термо", третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.