Справа № 752/12160/16-ц

Провадження № 2/752/1068/17

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

01 серпня 2017 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарях Бурлака Т.М., Мархотко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк», Науково-виробнича фірма «СТРОМКОМПЛЕКТ» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, про визнання недійсними окремих частин договорів в частині покупця та інвестора, витребування майна та визнання правочинів недійсними,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати частково недійсним, в частині покупця, Договір купівлі-продажу цінних паперів № 225БВ108, укладений 30 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» та ОСОБА_2, визнати покупцем за вказаним договором ОСОБА_1, а також визнати частково недійсним, в частині інвестора, Договір № 33-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2016 року, укладений між Науково-виробничою фірмою «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_2, визнати інвестором за вказаним договором ОСОБА_1

У грудні 2016 року позивач збільшив позовні вимоги, за заявою про збільшення позовних вимог просив суд:

-визнати частково недійсним, в частині покупця, Договір купівлі-продажу цінних паперів № 225БВ108, укладений 30 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» та ОСОБА_2, визнати покупцем за вказаним договором ОСОБА_1;

-визнати частково недійсним, в частині інвестора, Договір № 33-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року, укладений між Науково-виробничою фірмою «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_2, визнати інвестором за вказаним договором ОСОБА_1 ;

-витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 право власності на цінні папери у кількості 6 364 шт., емітент - Науково-виробнича фірма «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, серія F, загальною номінальною вартістю 840 048 грн., загальною договірною вартістю 2 113 102,56 грн.;

-визнати недійсною угоду № 1 від 25.05.2016 року про розірвання договору про участь в будівництві об'єкту нерухомості за № 33-Ф-ГС від 30.06.2015 року, укладену між ОСОБА_2 та ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД»;

-визнати недійсним договір № 133-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 25.05.2016 року, укладений між ОСОБА_3 та Науково-виробничою фірмою «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що 30 червня 2015 року між ОСОБА_4, яка є донькою ОСОБА_1 та Науково-виробничою фірмою «Стромкоплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір № 33-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року. Також, 30 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №225БВ108 від 30 червня 2015 року. Однак, вищевказані договори були укладені відповідачем ОСОБА_2 як інвестором та покупцем відповідно за особисті кошти позивача ОСОБА_5 та для нього з метою набуття у майбутньому після завершення будівництва у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.2 Договору № 33-Ф-ГС його предметом є передача Інвестором (ОСОБА_2.) об'єкта нерухомості в погашення повністю сплаченого Інвестором лота облігацій. Згідно п. 2.3 вищевказаного Договору об'єкт нерухомості передається Інвестору в строки, зазначені в Договорі, однак у будь-якому разі після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 33-Ф-ГС Договір купівлі-продажу цінних паперів - це цивільно-правовий договір, укладений до підписання договору про участь будівництва об'єкту нерухомості між Інвестором та продавцем Лота облігацій. Лот облігацій - сукупність Облігацій, придбання яких є підставою для отримання Інвестором майнових прав на об'єкт нерухомості, які передбачають отримання Інвестором Об'єкта нерухомості у власність, оформлення права власності та реєстрацію такого права на об'єкт нерухомості, за умови повної сплати вартості таких Облігацій.

Згідно п. 1.1 Договору № 225БВ108 ОСОБА_2 були придбані облігації цільові забезпечені у кількості 6 364 шт., договірна вартість одного цінного паперу складає 332,04 гри.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 225БВ108 загальна вартість цінних паперів (Лота облігацій) на дату підписання Договору складала 2 113 102,56 гри., які були повністю сплачені за рахунок належних Позивачу грошових коштів, отриманих ним згідно вищезазначеного Договору безпроцентної цільової позики від 25 червня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням № 43475 від 30 червня 2015 року.

Для оплати вищезазначених Лотів облігацій згідно укладених Договорів за рахунок особистих коштів Позивача було поповнено рахунок ОСОБА_2 на суму 2 115 846,00 гри., що підтверджується квитанцією № 43474 від 30 червня 2015 року, які в наступному були перераховані на рахунок АТ«УКРБУДІНВЕСТБАНК» відповідно до Договору № 225БВ108, що підтверджується вищезазначеним платіжним дорученням № 43475 від 30 червня 2015 року.

Крім цього, позивачем ОСОБА_1 аналогічним чином за рахунок належних йому особисто грошових коштів було придбане й інше майно у цьому ж будинку по АДРЕСА_1, яке оформлено на дружину Позивача - ОСОБА_6, а саме:

однокімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 63,17 кв.м. (копія Договору № 34-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року, копія Договору купівлі-продажу цінних паперів № 226БВ108 від 30 червня 2015 року, копія платіжного доручення № 43487 від 30 червня 2015 року додаються);

однокімнатна квартира АДРЕСА_3, загальною площею 58,06 кв.м., (копія Договору 5-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року, копія Договору купівлі-продажу цінних паперів № 227БВ108 від ЗО червня 2015 року;

машиномісця за будівельними номерами: АДРЕСА_4, проектною площею 21,69 кв.м.. № І5, проектною площею 15,67 кв.м., АДРЕСА_5, проектною площею 22,40 кв.м., розташованих на першому поверсі (рівні) підземного паркінгу.

Загальна вартість вищезазначеного майна склала 5 712 820 грн. 92 коп., які були повністю сплачені позивачем ОСОБА_1 його особистими коштами.

Також, 26 червня 2015 року ОСОБА_1 за свої особисті кошти придбано та оформлено на власне ім'я трьохкімнатну квартиру № 191, загальною площею 139,69 кв.м., що підтверджується Договором купівлі-продажу цінних паперів № 210БВ108 від 26 червня 2015 року, Договором № 32-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від червня 2015 року, а також квитанцією № 40495 від 26 червня 2015 року про поповнення поточного рахунку на суму 4 683 527 грн., які потім були перераховані відповідно до Договору № 210БВ108 на рахунок АТ ««УКРБУДІНВЕСТБАНК», що підтверджується копією платіжного доручення № 40497 від 26 червня 2015 року.

Відтак, всі вищезазначені спірні Договори було укладено ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1, саме позивач ОСОБА_1 вів переговори про укладення даних Договорів, а також за рахунок його особистих коштів були сплачені всі необхідні платежі у розмірі 2 113 102,56 грн. Вказане нерухоме було лише оформлено Позивачем на Відповідача з міркувань оптимізації оподаткування власного доходу від здачі в оренду та можливою продажу у майбутньому цього ж та іншого належного йому нерухомого майна.

Оригінали всіх вищезазначених договорів та платіжних документів зберігаються у Позивача, що також є підтвердженням того, що саме він є інвестором та покупцем за спірними Договорами, так як такі документі завжди зберігаються в особи, яка є фактичним платником та зносить власні кошти.

На думку позивача ОСОБА_1 зазначені обставини свідчать про удаваність цих угод в частині покупця та інвестора відповідно, та про наявність підстав для визнання їх в частині покупця та інвестора недійсними, передбачених ст. 235 ЦК України, та одночасно позивача ОСОБА_1 має бути визнано покупцем та інвестором за спірними договорами.

Крім того, позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що 20 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір дарування цінних паперів, що є предметом спірного Договору купівлі-продажу цінних паперів № 225БВ108 від 30 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А. 20 травня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 274, у зв'язку з укладанням вищевказаного Договору дарування цінних паперів від 20 травня 2016 року на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД» 25 травня 2016 року підписали угоду № 1 про розірвання спірного Договору про участь в будівництві об'єкту нерухомості за № 33-Ф-ГС від 30 червня 2015 року.

25 травня 2016 року між ОСОБА_3 та Науково- виробничою фірмою «СТРОМКОМПЛЕКТ» у формі ТОВ (забудовник), від імені якого діє ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД», було укладено договір № 133-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості., відповідно якого Інвестором однокімнатної квартири АДРЕСА_1., є відповідач ОСОБА_3

Укладені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вищевказаних договорів умисно, з метою «штучної» зміни сторони за спірними Договором купівлі-продажу цінних паперів № 225БВ108 від 30 червня 2015 року та Договором № 33-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2016 року з ОСОБА_2 на іншу третю особу, оскільки на цей момент вже існував спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про недійсність зазначених Договорів в частині покупця та інвестора, про які відповідача ОСОБА_2 та її чоловік відповідач ОСОБА_3 не могли знати через наявність тривалого конфлікту з позивачем ОСОБА_1 щодо іншого майна.

На підставі ч.ч. 1 та 3 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, ст. 235 ЦК України просить:

визнати частково недійсним, в частині покупця, Договір купівлі-продажу цінних паперів № 225БВ108, укладений 30 червня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» та ОСОБА_2, визнати покупцем за вказаним договором ОСОБА_1;

-визнати частково недійсним, в частині інвестора, Договір № 33-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року, укладений між Науково-виробничою фірмою «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_2, визнати інвестором за вказаним договором ОСОБА_1 ;

-витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 право власності на цінні папери у кількості 6 364 шт., емітент - Науково-виробнича фірма «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, серія F, загальною номінальною вартістю 840 048 грн., загальною договірною вартістю 2 113 102,56 грн.;

-визнати недійсною угоду № 1 від 25.05.2016 року про розірвання договору про участь в будівництві об'єкту нерухомості за № 33-Ф-ГС від 30.06.2015 року, укладену між ОСОБА_2 та ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД»;

-визнати недійсним договір № 133-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 25.05.2016 року, укладений між ОСОБА_3 та Науково-виробничою фірмою «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов у повному обсязі з наведених підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши про те, що позивачем не доведено існування обставин, передбачених ст. 228 та 203 ЦК України для визнання договору недійсним.

Представник відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представник Науково-виробничою фірмою «Стромкомплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю покладався вирішення даного питання на розсуд суду.

Представник третьої особи ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» у судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку.

Заслухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, 30 червня 2015 року між ОСОБА_4 та Науково-виробничою фірмою «Стромкоплект» у формі товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір № 33-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості від 30 червня 2015 року (т. 1 а.с. 9-16).

30 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Український будівельно-інвестиційний банк» укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №225БВ108 від 30 червня 2015 року (т. 1 а.с. 17-18).

20 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір дарування цінних паперів, що є предметом спірного Договору купівлі-продажу цінних паперів № 225БВ108 від 30 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнаровською І.А. 20 травня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 274,

20 травня 2016 року на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД» 25 травня 2016 року підписано угоду № 1 про розірвання спірного Договору про участь в будівництві об'єкту нерухомості за № 33-Ф-ГС від 30 червня 2015 року.

25 травня 2016 року між ОСОБА_3 та Науково- виробничою фірмою «СТРОМКОМПЛЕКТ» у формі ТОВ (забудовник), від імені якого діє ПАТ «ПОЗНЯКИ-ЖИЛ-БУД», укладено договір № 133-Ф-ГС про участь у будівництві об'єкту нерухомості, відповідно якого Інвестором однокімнатної квартири АДРЕСА_1., є ОСОБА_3

Згідно п. 1.1 Договору № 225БВ108 ОСОБА_2 придбано облігації цільові забезпечені у кількості 6 364 шт., договірна вартість одного цінного паперу складає 332,04 гри.

Відповідно до п. 2.1 Договору № 225БВ108 загальна вартість цінних паперів (Лота облігацій) на дату підписання Договору складала 2 113 102,56 гри., які були повністю сплачені за рахунок належних Позивачу грошових коштів, отриманих ним згідно вищезазначеного Договору безпроцентної цільової позики від 25 червня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням № 43475 від 30 червня 2015 року ( том 1 а.с. 19).

В силу положень ЦК України, особа яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину встановленню підлягають обставини, зокрема, з яких підстав заявлені позовні вимоги та чи наявні правові підстави його недійсності.

В силу положень ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами 1 та 2 ст. 203 ЦК України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України) та наявність вільного волевиявлення учасника правочину (ч. 3 ст. 203 ЦК України) є двома різними підставами, недодержання яких в момент вчинення правочину, може бути наслідком для визнання такого правочину недійсним.

Стовно доводів позивача про належність йому грошових коштів, за які придбавалась спірна квартира, суд звертає увагу, що підставою для визнання правочину удаваним, є дійсні наміри його сторін, а не джерело походження коштів, необхідних для його вчинення.

Належність коштів, за які було придбано квартиру позивач ОСОБА_1 посилався на укладання з ОСОБА_8 Договору безпроцентної цільової позики на суму 8 468 000 гривень, що становить еквівалент 400 000 доларів США.

Свідок, ОСОБА_8, повідомив суду, що він позичив грошові кошти для придбання нерухомості, однак при укладанні будь-якого договору купівлі-продажу нерухомого майна особисто не був присутнім та обставини оформлення даних договорів йому не відомо..

Свідок, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомив суду, що ОСОБА_2 особисто була присутня та підписувала особисто договори.

Пояснення свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на які посилається позивач, в даному випадку не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки за положеннями ст. 218 Цивільного кодексу України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Окрім того, виходячи з вимог ст. 235 Цивільного кодексу України договір може бути визнаним удаваним лише в частині прав і обов'язків, а не в частині покупця.

Крім того, закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони насправді мали на увазі, а якщо правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або визнання його недійсності із застосування відповідних наслідків недійсності.

Тобто, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу у частині покупця не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 18 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», а також у постанові Верховного Суду України № 6-1528ц15 від 13.04.2016 року, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження того, що оспорюваний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також наявності вини сторін правочину, яка виражалась у намірі порушити публічний порядок, що є однією із умов нікчемності правочину.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оцінюючи у сукупності вказані вище обставини та докази, надані сторонами та наявні в матеріалах цивільної справи, суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними, у зв'язку із чим у позові слід відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, приходить до висновку, що обґрунтування позовних вимог позивача є недоведеними та спростовуються матеріалами справи, а отже суд не бере до уваги посилання позивача на ці обставини та приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя