ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2017 р.                                        Справа № 914/519/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючий-суддя:                                                                                 Бойко С.М.,

суддів:                                                                                          Бонк Т.Б.,

                                                                                                    ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Грабовський В.,

за участю представників сторін :

від прокурора: Клак Ю.Т. (посвідчення №032114 від 11.02.2015); ОСОБА_2 (посвідчення №020325 від 16.03.2016);

від позивача: ОСОБА_3 (посвідчення ЛВ№217 від 06.07.2017);

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність №04/15-129 від 12.01.2017);

від третьої особи-1: ОСОБА_5 (довіреність №166 від 24.03.2017); ОСОБА_6 (довіреність №167 від 24.03.2017); ОСОБА_7 (довіреність №169 від 24.03.2017); ОСОБА_8 (довіреність №168 від 24.03.2017); ОСОБА_9 (довіреність №163 від 14.04.2017);

від третьої особи-2: ОСОБА_9 (№396 від 11.07.2017);

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області №05/2-690вих-17 від 23.05.2017,

на рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017,

у справі № 914/519/17, суддя Крупник Р.В.,

за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ,

до відповідача ОСОБА_10 районної державної адміністрації, Львівська обл., м. Пустомити,

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Оброшине,

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області,

с. Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Оброшине

про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 11.05.2017 відмовлено в задоволенні позову прокурора Львівської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідача ОСОБА_10 районної державної адміністрації за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 про вилучення земельної ділянки площею 62,25 га з користування інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та передачі її до земель запасу ОСОБА_11 сільської ради для подальшого надання у власність громадянам є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання шляхом прийняття рішення ОСОБА_10 районної ради №628 від 18.09.2015 та включення вказаної земельної ділянки в межі населеного пункту с. Оброшино.

Місцевий господарський суд вказує на те, що вимога про визнання недійсним спірного розпорядження без поєднання із вимогами про визнання частково недійсним наступного рішення ОСОБА_10 районної ради за №628 від 18.09.2015; витребування земельної ділянки є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Окрім того, суд першої інстанції вказує на те, що задоволення вимоги, що є предметом спору не захистить прав позивача.

Суд першої інстанції зазначає, що листи № 10-1315-0.6-4803/2-16 від 25.10.2016, № 10-1315-0.6-5475/2-16 від 20.12.2016, №14-1315-0.6-861/2-17 від 23.03.2017 відділу Держгеокадастру у ОСОБА_10 районі Львівської області не є належними доказами, котрі б доводили особливу цінність спірної земельної ділянки, а тому відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшов за межі наданих йому повноважень.

Зазначає, що про категорію земель, цільове призначення земельних ділянок та розподіл земель за угіддями можуть свідчити лише тематичні карти (плани), а не індексна кадастрова карта, а тому остання не являється картографічним документом, що відображає належність земельної ділянки до дослідних полів.

В апеляційній скарзі прокурор який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017 та прийняти нове, яким задоволити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що спірна земельна ділянка не є об’єктом цивільних прав, оскільки всупереч вимогам ст. 79-1 Земельного кодексу України остання не сформована, не присвоєно кадастровий номер та не здійснено її державну реєстрацію, а тому вилучення спірної земельної ділянки здійснено з порушенням вимог ч. 5 ст. 16 Закону України «Про державний земельний кадастр», п. «в» ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій». Окрім того, спірним розпорядженням припинено за інститутом сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України право постійного користування земельною ділянкою площею 62,25 га шляхом вилучення.

Апелянт вказує, що обраний спосіб захисту відповідає діючому законодавству, що свідчить про відсутність підстав для відмови в позові. Пред’явлення позовної вимоги про витребування (повернення) спірної земельної ділянки змінив би суб’єктний склад учасників процесу. Також, зазначає, що об’єднання вимог про визнання частково недійсним спірного розпорядження та про витребування (повернення) спірної земельної ділянки не відповідає ч. 1 ст. 58 ГПК України, п. «а» ч. 1 ст. 13, ч. 9 ст. 149, п. «в» ч. 1 ст. 150 ЗК України.

Як на обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається апелянт і на те, що місцевим господарським судом не взято до уваги, що спірна земельна ділянка закріплена за Національною академією аграрних наук України на праві оперативного управління.

Не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оспорюване розпорядження вичерпало свою дію шляхом виконання, оскільки його реалізація відбулась шляхом прийняття рішення ОСОБА_10 районної ради №628 від 18.09.2015 та включення вказаної земельної ділянки в межі населеного пункту с. Оброшино.

Також, зазначає, що землі дослідних угідь інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України відносяться до особливо цінних земель і їх вилучення для суспільних потреб не допускається.

Вказує на те, що суд першої інстанцїі безпідставно не взяв до уваги індексно-кадастрові карти, довідку, видану Львівскьою філією ДУ «Центрдержродючість» та лист ДП «Львівський інститут землеустрою» №637 від 01.06.2009, які підтверджують віднесення спірної земельної ділянки площею 62,25 га до особливо цінних земель.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_10 районна державна адміністрація (відповідач) просить рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що ОСОБА_10 РДА діяла в межах компетенції наданої їй ст.149 ЗК України. Не відповідає дійсності твердження прокурора, що спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, оскільки вона характеризується не тільки низьким рівнем природної родючості, але великою строкатістю грунтів. Згідно листа ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» №637 від 01.06.2009, земельна ділянка 62,25 га не відноситься до особливо цінних земель, а тому може бути вилучена. Крім того, згідно довідки №103 від 14.06.2013 Львівської філії «Центрдержродючість» державної установи «ОСОБА_12 охорони грунтів України» в результаті обстеження в 2011 полів №14, 15, 16, 17, 18 загальною площею 62,25 га рівень родючості вказаних полів низький, а тому відповідач вправі був вилучати спірну земельну ділянку.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 02.08.2017 підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

В судовому засіданні представники відповідача та третіх осіб заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Додатково представник третьої особи-1 зазначив, що земельна ділянка площею 62,25 га, яка була вилучена згідно оспорюваного розпорядження Пустромитнівської РДА не належить до особливо цінних земель, оскільки втратила родючість та у зв’язку з цим на засіданні ОСОБА_13 ради ОСОБА_12 землеробства і травинництва західного регіону УААН, оформлених протоколом №8 від 21.09.2006 (а.с.90-98,т.1) й на підставі постанови Президії Української академії аграрних наук від 27.01.2010 «Про вилучення землі із землекористування ОСОБА_12 землеробства і тваринництва західного регіону УААН» (а.с.30,т.1) надано згоду на вилучення із землекористування інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН земельної ділянки площею 62,25 га (рілля) з метою надання працівникам інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН для ведення особистого селянського господарства.

Представник третьої особи-2 додатково зазначив, що питання несформованості земельної ділянки, яка вилучалась згідно спірного розпорядження ОСОБА_10 РДА, не відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України і не впливає на законні права та інтереси.

Розглянувши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні та третіх осіб-1,2 без самостійних вимог на стороні відповідача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що інститут сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України(надалі інститут), який відповідно до Статуту є правонаступником інституту землеробства і тваринництва західного регіону Національної академії аграрних наук України згідно з постановою Президії НААН від 18.05.2011 та наказу НААН №171 від 19.07.2011 інститут перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном, закріпленим за інститутом. Його створено з метою вирішення актуальних питань теорії і практики галузей землеробства, рослинництва, кормовиробництва, розсадництва, садівництва, овочівництва, ягідництва, тваринництва, наукового вирішення проблем механізації, електрифікації, автоматизації сільськогосподарського виробництва, впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, вітчизняного та зарубіжного досвіду сільськогосподарським установам, підприємствам, кооперативам, фермерам, та наукового забезпечення розробки і реалізації зональних та регіональних програм інноваційного розвитку АПК (а.с.196-211, т.1).

Відповідно до рішень ОСОБА_11 сільської ради від 25.06.1993 та Ставчанської сільської ради від 27.08.1993 інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН на території ОСОБА_11 та Ставчанської сільської ради було надано в постійне користування для проведення досліджень в галузі рослинництва та землеробства земельну ділянку площею 391,6 га. На підставі цих рішень інституту було видано Державний акт на право постійного користування землею Серія ЛВ №2 від 01.03.1994, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25 (а.с.50-57,т.1).

Отже, як вбачається з наявних доказів по справі та встановлено апеляційним судом, інститут сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України згідно вищенаведеного державного акту на право постійного користування землею Серія ЛВ №2 від 01.03.1994 є постійним землекористувачем земельної ділянки, частина якої площею 62,25 га була вилучена оскаржуваним розпорядженням ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015, що зображено графічно (а.с.49, 52, 53, 55, 56, 136 т.1).

Згідно з картографічними даними, які затверджені в.о. начальника управління Держкомзему в ОСОБА_10 районі та є додатком до протоколу засідання ОСОБА_13 ОСОБА_12 землеробства і тваринництва західного регіону УААН №3 від 03.04.2009 (а.с.136,т.1) спірна земельна ділянка, яка вилучена відповідачем, знаходиться в межах земель, земельної ділянки переданої у постійне користування згідно Державного акту на право постійного користування землею Серія ЛВ №2 від 01.03.1994, за рахунок особливо цінних земель, проте їх вилучення відбулося з порушенням вимог частини дев’ятої статті 149, частини другої статті 150 ЗК України (не проводилося Кабінетом Міністрів України та відбулося без погодження Верховної ОСОБА_13 України).

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно-правового регулювання згідно зі ст.ст. 19, 96 ЗК України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_13 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Як вбачається з довідки Держгеокадастру №10-1315-0.6-4803/2-16 від 25.10.2016 (а.с.45,т.1) та вищезазначеного державного акту цільове призначення земельної ділянки, яка була вилучена оскаржуваним розпорядженням ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015 – особливо цінні землі.

Статтею 150 Земельного кодексу України (у редакції від 06.06.2015, чинній на момент прийняття розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною ОСОБА_13 України.

Отже, при прийнятті оскаржуваного акту, ОСОБА_10 РДА щодо розпорядження землями, що належать до державної форми власності та відносяться згідно земельного законодавства до особливо цінних земель, судом першої інстанції не встановлено дотримання порядку вилучення цих земель.

Окрім того, відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення. Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною ОСОБА_13 України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у державній власності, громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною ОСОБА_13 України за поданням Верховної ОСОБА_13 Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а саме:

- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

- систематична несплата земельного податку або орендної плати.

За положеннями частини 4 статті 84 ЗК України, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Пояснення представників третьої особи-1 (інституту), що на ті обставини, що земельна ділянка площею 62,25 га, яка була вилучена згідно оспорюваного розпорядження Пустромитнівської РДА не належить до особливо цінних земель, оскільки втратила родючість та у зв’язку з цим на засіданні ОСОБА_13 ради ОСОБА_12 землеробства і травинництва західного регіону УААН, оформлених протоколом №8 від 21.09.2006 (а.с.90-98,т.1) та на підставі постанови Президії Української академії аграрних наук від 27.01.2010 «Про вилучення землі із землекористування ОСОБА_12 землеробства і тваринництва західного регіону УААН» (а.с.30,т.1) надано згоду на вилучення із землекористування інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН земельної ділянки площею 62,25 га (рілля) з метою надання працівникам інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН для ведення особистого селянського господарства - не спростовують висновок апеляційного суду про порушення порядку вилучення особливо цінних земель, а звідси і незаконність розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015.

Отже, погодження вилучення земель полів на підставі постанови Президії Української академії аграрних наук від 27.01.2010 (а.с.30,т.1) не спростовує встановленого факту, що був порушений порядок органом виконавчої влади, що перевищив свої повноваження шодо вилучення особливих цінних земель.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.

Так, згідно із частинами першою–третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, ОСОБА_13 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка є державною власністю, наданою відповідачу у постійне користування для проведення досліджень в галузі рослинництва та землеробства, право їх вилучення належить Кабінету Міністрів України.

На підставі вищезазначеної постанови Президії Української академії аграрних наук від 27.01.2010 «Про вилучення землі із землекористування інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН», розпорядженням ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015 «Про вилучення в ОСОБА_12 сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України з постійного користування земельної ділянки на території ОСОБА_11 сільської ради за межами населеного пункту» (а.с. 29,т.1) в інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України вилучено з постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 62,25 га (рілля) на території ОСОБА_11 сільської ради за межами населеного пункту та вирішено передати до земель запасу ОСОБА_11 сільської ради для подальшого надання у власність громадянам, працівникам інституту для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, зазначене розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015 не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов’язує припинення права користування інституту зазначеними земельними ділянками в встановленому законом порядку.

На підставі розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015, що є предметом спору, рішенням ОСОБА_10 районної ради №628 від 18.09.2015 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області» (а.с.31,т.1) затверджено розроблений у 2015 році ТОВ «Юридично-землевпорядна фірма» проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що передбачає включення в межі села Оброшине земель площею 885,9211 га, з них: ріллі – 454,9202 га, садів – 30,2135 га, сінокосів – 71,5419 га, пасовищ – 82,4700 га, під господарськими будівлями і дворами – 26,0196 га, під господарськими шляхами і прогонами – 29,4753 га, інших несільськогосподарських угідь – 191,2806 га. Загальна площа населеного пункту с. Оброшине в проектованих межах складає 1237,0890 га.

З листа відділу Держгеокадастру у ОСОБА_10 районі Львівської області №10-1315-0.6-5133/2-16 від 21.11.2016 вбачається, що земельна ділянка площею 62,25 га до вилучення відносилася до земель державної форми власності, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, угіддя рілля, користувач інститут сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України. Після вилучення земельна ділянка відносилася до земель державної форми власності, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, угіддя рілля, користувач – землі запасу. Після зміни меж населеного пункту с. Оброшино 18.09.2015 дана земельна ділянка відноситься до земель комунальної форми власності, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, угіддя рілля, користувач землі ненадані у власність та користування у межах населеного пункту (а.с.46,т.1).

Те, що за змістом цих довідок не відразу відбулося оформлення(реєстрація) переходу права власності з державної в комунальну не спростовує висновку, що в порушення вимог земельного законодавства відбулося вилучення особливо цінних земель.

Зважаючи на зазначене, у справі, яка переглядається, місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що примусове припинення права користування земельними ділянками ОСОБА_12 є правомірним, та що у ОСОБА_10 РДА були наявні правові підстави для розпорядження цими земельними ділянками.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №318-р від 11.02.2010 «Деякі питання збереження об’єктів державної власності» з метою збереження об'єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державному комітетові із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності, у тому числі Національними та галузевими академіями наук, зобов’язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Доказів прийняття Кабінетом Міністрів України обов'язкових до виконання постанов або розпоряджень щодо вилучення у відповідачів спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 вказаної норми визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Наведені норми кореспондують з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

При цьому, способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 Земельного кодексу України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З аналізу вищезазначених правових норм, вбачається, що позивачем обирається не будь-який спосіб захисту порушеного права, а лише той, який захищає право чи охоронюваний законом інтерес в разі його заперечення чи невизнання іншими особами.

Предметом позову є вимога прокурора про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015, оскільки відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, при цьому, порушив ст.ст. 13, 17, 79, 79-1, ч. 2 ст. 150 та ч.ч. 5, 9 ст. 149 ЗК України, ст.20 Закону України «Про землеустрій», ст.16 Закону України «Про державний земельний кадастр» та ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст.2, 4, 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», розпорядження Кабінету Міністрів України №318-р від 11.02.2010 «Деякі питання збереження об’єктів державної власності» перейнявши на себе повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження (у тому числі припинення права постійного користування шляхом вилучення) особливо цінними землями сільськогосподарського призначення державної форми власності, а також не дотримався процедури щодо формування земельної ділянки.

Відповідно до частин першої – третьої статті 78 ЗК України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 ЗК України суб’єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, характерна особливість права державної власності на землю полягає в тому, що держава реалізує своє право власності на землю через відповідні органи державної влади, які фактично і здійснюють комплекс правомочностей власника (держави), визначених у частині першій статті 78 ЗК України, у тому числі й розпоряджаються землею державної власності.

Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції від 06.06.2015, чинній на момент прийняття розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України (у редакції від 06.06.2015, чинній на момент прийняття розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015) право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У цьому контексті, з огляду на положення статті 13 Конституції України, у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття приватними суб’єктами права власності на землю із земель державної власності в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Отже, прийняття неуповноваженим органом рішення про розпорядження тією землею, виключне право розпоряджатися якою має інший орган виконавчої влади, суперечить закону і засадам правового порядку, порушує права того державного органу, повноваження якого привласнив не уповноважений орган, а також порушує право власності держави на землю в разі, якщо останній незаконно розпорядився землею, яка перебуває у державній власності..

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його в частині вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Враховуючи вищенаведене, вбачається, що необхідними умовами для задоволення позовних вимог та визнання недійсним спірного розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015 є встановлення судом невідповідності його вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав це розпорядження, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного розпорядження прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

При вирішенні цього спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офiцiйний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин i має обов'язковий характер для цих відносин.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам щодо відповідних земельних ділянок (стаття 21 Земельного кодексу України).

Згідно з листа Державної інспекції сільського господарства в Львівській області №1160/3-10-8 від 10.06.2016 (а.с.33-36,т.1) вбачається, що при проведенні перевірки відділом Держгеокадастру в ОСОБА_10 районі листом №10-1315-0.6-2659/2-16 від 30.05.2016 та попередньо листом №01-15/1847 від 07.08.2012 управлінням Держкомзему в ОСОБА_10 районі, ОСОБА_10 РДА було повідомлено про те, що земельна ділянка площею 62,25 га (що вилучена спірним розпорядженням) є частиною постійного користування ОСОБА_12 сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та вищезазначена земельна ділянка відноситься до складу земель науково-дослідних установ і навчальних закладів і відповідно вилучення вищезгаданої земельної ділянки проводиться на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до ст.ст. 149, 150 ЗК України.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, на підставі наявних доказів по справі, апеляційним судом встановлено правовий статус та приналежність спірної земельної ділянки до державної форми власності, а звідси і встановлення порушення порядку зміни цільового призначення землі, та відсутності повноваження ОСОБА_10 РДА на розпорядження такою землею, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 Земельного кодексу України; визнання недійсними в судовому порядку спірних рішень на позовами зацікавлених осіб.

Беручи зазначене до уваги, місцевий господарський суд неправильно застосував приписи статті 122 ЗК України, не звернув уваги на положення частини першої статті 84 ЗК України і безпідставно дійшов до висновку, що спірна земельна ділянка не належала до особливо цінних земель державної власності, а тому прокурор правильно обґрунтував наявність порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України фактом розпорядження ОСОБА_10 РДА земельною ділянкою площею 62,25 га.

Висновки суду першої інстанції про те, що розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 про вилучення земельної ділянки площею 62,25 га. з користування інституту та передачі її до земель запасу ОСОБА_11 сільської ради для подальшого надання у власність громадянам є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання є безпідставними з огляду на наступне.

Факт прийняття ОСОБА_10 РДА спірного розпорядження не свідчить про наявність у останньої повноважень передати цю ділянку в комунальну власність ОСОБА_11 сільській раді. Положення статей 80, 83, 84, 116, 122 ЗК України, чинних на час прийняття ОСОБА_10 РДА оспорюваного розпорядження, не наділяли вказаний орган правом самостійного і вільного розсуду в питаннях розпоряджання земля державної власності.

Суд першої інстанції помилково розтлумачив правовий висновок Верховного Суду України, який викладено в постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14.

Місцевий суд зазначив, що оспорюване розпорядження ОСОБА_10 РДА – ненормативний акт органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, тому обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, відповідно, рішення районної державної адміністрації не може бути визнано незаконним.

Таке тлумачення є помилковим із огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 21-405а14 за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення прийняла постанову від 11 листопада 2014 року, в якій викладено такий правовий висновок: у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб’єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Цей правовий висновок зроблено за результатами розгляду адміністративної справи, в якій заступник прокурора м. Києва оспорював виключно рішення міської ради про передачу кооперативу земельних ділянок і не порушував питання про захист права власності на землю. У цій справі Верховний Суд України не робив висновку про абсолютну відсутність підстав для скасування подібних рішень органів місцевого самоврядування за результатами розгляду спорів, які виникли в сфері приватноправових відносин, і розглядаються в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Натомість із урахуванням правового висновку, викладеного в постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, та в розвиток цього висновку Верховний Суд України в постанові від 16 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи №6-2510цс15 на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, сформулював такий правовий висновок.

Із урахуванням висновків Конституційного Суду України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, у зв’язку з прийняттям суб’єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Підставою для подачі позову прокурора в даній справі, саме і послужила незаконність розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015, яке є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб приватного права та порушилось цивільне речове право держави в особі Кабінету Міністрів України на земельну ділянку, яка вибула з державної власності внаслідок прийняття такого розпорядження.

Суд першої інстанції помилково витлумачив правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15, і відмовив в задоволенні позову прокурора, фактично не перевіряючи його доводи про незаконність оспорюваного розпорядження ОСОБА_10 РДА.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 в справі № 3-911гс16.

Щодо доводів апеляційної скарги, що при винесенні оспорюваного розпорядження порушено вимоги законодавства щодо землеустрою України, оскільки земельна ділянка, що передавалася була не сформованою, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Також визначено, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Отже, оскільки спірним розпорядженням відбулось вилучення лише частини землі, яка належала на праві постійного користування інститут, то така повинна бути сформована як нова земельна ділянка. Оскільки при вилученні земельної ділянки площею 62,25 га за спірним розпорядженням технічна документація не розроблялася, неможливо встановити чи вся площа вказаної земельної ділянки належала до особливо цінної, а тому підлягає скасуванню оспорюване розпорядження в повному об’ємі.

Як встановлено вище судом, на підставі розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015, що є предметом спору, рішенням ОСОБА_10 районної ради №628 від 18.09.2015 “Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області” (а.с.31,т.1) затверджено розроблений у 2015 році ТОВ “Юридично-землевпорядна фірма” проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Оброшине ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що передбачає включення в межі села Оброшине земель площею 885,9211 га, з них: ріллі – 454,9202 га, садів – 30,2135 га, сінокосів – 71,5419 га, пасовищ – 82,4700 га, під господарськими будівлями і дворами – 26,0196 га, під господарськими шляхами і прогонами – 29,4753 га, інших несільськогосподарських угідь – 191,2806 га. Загальна площа населеного пункту с. Оброшине в проектованих межах складає 1237,0890 га.

Рішенням ОСОБА_11 сільської ради №191 від 25.05.2016 «Про розроблення детального плану території кварталу житлової забудови К-13 в с. Оброшине» (а.с.32, т.1) вирішено розробити детальний план території для розміщення кварталу житлової забудови з об’єктами інфраструктури К-13 в с. Оброшине Пустомитівського району Львівської області.

Таким чином, прийняття вищезазначених рішень свідчить про те, такі видані на підставі оспорюваного розпорядження, а тому подальші дії інших органів, зокрема місцевого самоврядування безпосередньо залежать від чинності та законності спірного розпорядження, на підставі якого надалі вчиняються дії й реалізуються права на спірну земельну ділянку площею 62,25 га, зокрема їх державна реєстрація та в наступному оформлення набуття права власності на неї.

Наведене свідчить про неправильні висновки застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а тому враховуючи викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, судове рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017 у справі №914/519/17 підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Як вбачається з платіжного доручення № 204 від 22.02.2017 апелянтом сплачено 3200,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та згідно платіжного доручення №886 від 24.05.2017 сплачено 1760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, з урахуванням того, що апеляційну скаргу та позовні вимоги задоволено, апеляційний господарський суд за рахунок відповідача стягує на користь апелянта 4960,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області №05/2-690вих-17 від 23.05.2017 – задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 11.05.2017 у справі №914/519/17 скасувати.

Задоволити позов прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідача ОСОБА_10 районної державної адміністрації за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_12 сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та ОСОБА_11 сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання недійсним розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015.

Визнати недійсним розпорядження ОСОБА_10 РДА №278 від 11.06.2015 «Про вилучення в ОСОБА_12 сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України з постійного користування земельної ділянки на території ОСОБА_11 сільської ради за межами населеного пункту».

Стягнути з ОСОБА_10 районної державної адміністрації (вул. Грушевського, 35, м.Пустомити, Пустомитівський район, Львівська область, 81100, код ЄДРПОУ:22420292) на користь прокуратури Львівської області (проспект Шевченка, 17/19, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ:20910031) 4960,00 грн. судового збору у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя:                                                            С.М. Бойко

Судді:                                                                                Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Повний текст постанови виготовлено 21.08.2017.