Справа № 759/5039/16-ц

Провадження № 2/761/1464/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 серпня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2016 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі по тексту - відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних в сумі - 531 643,28 грн. та інфляційні витрати в сумі - 4 532 578,56 грн.

У відповідності до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 14.06.2016 року вказану справи було передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва та в порядку автоматичного розподілу передано в провадження судді Осаулова А.А., яким ухвалою від 29.08.2016 року було призначено справу до розгляду по суті за участю сторін.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на виконання виконавчого листа №2-1741/12 виданого Печерським районним судом м. Києва 24.07.2012 року на виконання рішення вказаного ж суду від 21.11.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів було відкрито виконавче провадження. На момент звернення до суду із цим позовом вказане судове рішення залишається не виконаним відповідачем, що суперечить приписам як національного, так і міжнародного законодавства та судової практики Європейського суду з Прав людини. Невиконання вказаного судового рішення порушує права власності позивача на присуджені до стягнення грошові кошти, оскільки відповідач ухиляється від їх сплати. У зв»язку з винесенням вказаного судового рішення у відповідача виникло грошове зобов»язання про сплату коштів, що обгрунтовує можливість нарахування на вказану суму згідно рішення суду коштів інфляції та 3% річних згідно ст.625 ЦК України, оскільки національна валюта увесь час зазнає знецінення. Зважаючи на вказане судове рішення та вимоги законодавства позивач просив суд стягнути з відповідача на її користь у визначених ними сумах кошти інфляційних втрат та 3% річних, а тому з метою захисту свого порушенного права звернулись із цим позовом до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з викледних у ньому підстав та не заперечував щодо розгляду справи у заочному порядку за відсутністю відповідача. Відповідач був обізнаний із вказаним судовим рішенням, повинен був сплатити кошти на його виконання, але цього не зробив і по сьогодні.

Відповідач або його представник в судове засідання не з"явились, хоча про дату і час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заперечення, клопотань або інших листів до початку розгляду справи до суду не надходило та передано головуючому судді не було, не просили розглядати справу у їх відсутність.

Зважаючи на вимоги ст.ст.224, 169 ЦПК України, суд за згодою представника позивача постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наджані письмові докази вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть у ній участь. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.11.2012 року, що набуло законної сили 30.01.2013 року, було задоволено позоні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та серед іншого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частину вартості спільного майна подружжя в сумі - 5 639 343,14 грн. (а.с.168-182)

За умовами ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до вимог ст.124 Конституції України та ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб, громадян і підлягають виконанню на всій території України.

На виконання вказаного судового рішення Печерським районним судом м.Києва судом було видано 24.07.2012 року виконавчий лист №2-1741/12 та державним виконавчем відкрито виконавче провадження 10.09.2013 року про стягнення на користь позивача з відповідача грошових коштів в сумі - 5 639 343,14 грн. в рахунок ? частини вартості спільного майна подружжя (а.с.190).

Як вбачається з пояснень сторони позивача та достовірно встановлено судом, що станом і на даний час у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої слудби ГТУЮ в м.Києві перебуває вказане виконавче провадження та вказане судове рішення не виконано, кошти боргу не сплачено (лист ГТУЮ в м.Києві від 24.02.2017 року).

На підтвердження своїх вимог представник позивача із посиланням на норми національного законодавства та судову практику вказує, що присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти впорядку поділу майна подружжя є грошовим зобов»язанням, а відтак у відповідності до вимог ст.625 ЦК України такі кошти протягом визначеного у позові періоду зазнали девальвації і на них необхідно нараховувати інфляцію та 3% річних у зв»язку з їх неповерненням.

Між тим, суд вважає таке твердження сторони позивача помилковим, зважаючи на те, що жодних зобов»язань до винесення вказаного судового рішення у відповідача не було та щодо стягнення вказаних коштів визначено спеціальний порядок, а саме у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор маг право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В той же час грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК, передбачають насамперед договірні правовідносини.

Більше того, статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Відтак, зважаючи на те, що у цій справі між сторонами не було жодних договірних правовідносин або ж грошового зобов»язання до винесення Печерським районним судом м.Києва рішення від 21.11.2012 року, тому на існуючі між ними деліктні зобов»язання по сплаті коштів не можуть застосовуватись вимоги ст..625 ЦК України, а відтак позовні вимоги в частині нарахування та стягнення коштів інфляційний втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

Крім того, стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

У справі, яка переглядається, спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 коштів в порядку поділу майна подружжя.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», в редакції Закону від 1999 року.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15, яка за вимогами ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Зважаючи на викладене, суд не знаходить правових підстав для стягнення коштів інфляції та 3% річних та відступлення від визначеної правової позиції Верховного суду України, а також у зв»язку з тим, що жодних грошових зобов»язань до винесення вказаного судового рішення між сторонами не було, наслідком чого є залишення позову без задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 599, 625 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 59, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 218, 24-226 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: