ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2а-5012/10/2218
Головуючий у 1-й інстанції: Трембач О.Л.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Голоти Л. О. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України м. Хмельницький на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 09 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України м. Хмельницький про перерахунок пенсії,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся у суд із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому про визнання дій неправомірними та зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу - 30 % надбавку до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 01.01.2006 року по 01.10.2010 рік.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2010 року позов задоволено частково, а саме: визнано дії відповідача неправомірними та зобов'язано відповідача виплатити позивачу надбавку до пенсії як дитині війни, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 жовтня 2010 року, з врахуванням 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, позивач має статус дитини війни та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої слідує, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсій за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної 30 % доплати до пенсії, як дитині війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Як слідує із матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відповідачем не здійснено. Всупереч положенням вищенаведеної норми права позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України “Про соціальний захист дітей війни” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Також безпідставним є посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення пенсії, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів , яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Кечко проти України”)
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача нарахувати позивачу щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 жовтня 2010 року не вірно застосував норми процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції мав би на стадії відкриття провадження у справі винести ухвалу про залишення адміністративного позову в частині стягнення недоплаченої пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 07 квітня 2010 року без розгляду, та продовжувати розгляд справи по суті тільки щодо вимог, заявлених в межах шестимісячного строку.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та положення ч. 2 ст. 99 КАС України, право позивача на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни" підлягає захисту з 08 квітня 2010 року по 01 жовтня 2010 року з урахуванням виплачених сум.
Також, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову не вірно вирішив питання щодо розподілу судових витрат, постановивши віднести всі судові витрати на рахунок відповідача, чим допустив порушення ч. 1 ст. 94 КАС України, де чітко визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
В силу п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст. 195 КАС України, яким суду апеляційної інстанції надано право перегляду рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України м. Хмельницький задовольнити частково .
Постанову Хмельницького міськрайонного суду від 09 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України м. Хмельницький про перерахунок пенсії, - скасувати та прийняти нову постанову .
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницький щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як дитині війни, в розмірі меншому ніж передбачено ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницький провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з 08.04.2010 року по 01.10.2010 року, із врахуванням проведених виплат.
В решті позовні вимоги - залишити без розгляду.
Присудити з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 212, 254 КАС України
Головуючий < Список > ОСОБА_1
Судді < Список > ОСОБА_3
< Список > ОСОБА_4
< Список >
< Список >