УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський,3/65
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "04" травня 2007 р. Справа № 10/31-НА
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді Будішевської Л.О.
при секретарі Осіпчук О.В.
за участю представників сторін
від позивача Рудицька О.Р., дов. від 12.03.07р.; Рибалко А.В., дов. від 12.03.07р.; Мамчур-Козар О.А., Рябоконь П.В., дов. від 05.03.07р.
від відповідача Олексієнко В.М., дов. від 23.03.07р.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом Державного підприємства "Малинське лісове господарство" (м.Малин)
до Державної податкової інспекції у Малинському районі (м.Малин)
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у Малинському районі
Позивачем пред'явлено позов про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у Малинському районі №0000102801/0 від 28.09.06р. та №0000102801/1 від 08.12.06р.
Заявою від 12.03.07р. №105 (а.с.143) позивач доповнив свої позовні вимоги та просить, крім іншого, стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 53846,28грн.
Представники позивача свої позовні вимоги підтримали. Зокрема, позивачі вважають, що висновки, зроблені в акті перевірки від 18.09.06р. №85/23-10/13551546, суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому прийняті на підставі цього акта податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню в повному обсязі. Надали додаткові пояснення по суті справи (а.с.140-142).
Відповідач з позовом не погоджується, подав письмовий відзив на позовну заяву від 22.03.07р. (а.с.102,103), в якому виклав свої доводи щодо правомірності прийнятих ДПІ у Малинському районі оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
В засідання суду викликалися свідки ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, свідків, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
В період з 14.08.06р. по 11.09.06р. Державною податковою інспекцією уМалинському районі була проведена виїзна планова документальна перевірка Державного підприємства "Малинське лісове господарство", за результатами якої складений акт про результати виїзної планової перевірки ДП "Малинське лісове господарство" (код 13551546) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05р. по 30.06.06р. від 18.09.06р. №85/23-10/13551546 (а.с.13-39).
На підставі вказаного акту перевірки, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 28 вересня 2006 року №0000102801/0 (а.с.10), ДПІ у Малинському районі донарахувала позивачу податкове зобов'язання із сплати податку на прибуток в сумі 373932,50грн., в тому числі 203258,00грн. основного платежу та 170674,50грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ у Малинському районі (а.с.41-48).
Згідно рішення від 08.12.06р. №8643 про результати розгляду первинної скарги (а.с.49) податкове повідомлення-рішення №0000102801/0 від 28.09.06р. залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
08.12.06р. відповідач виніс друге податкове повідомлення-рішення за №0000102801/1.
Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення №№0000102801/0 від 28.09.06р. та №0000102801/1 від 08.12.06р. є незаконними, а тому підлягають визнанню недійсними з підстав, зазначених у позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку , що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно п.3.1.1 акту перевірки позивачем занижено скоригований валовий доход за 2005 рік та 1 півріччя 2006р. в сумі 651,1 тис.грн. Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що позивач в порушення пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2005 р. та І півріччі 2006 року до валового доходу не включив різницю між вартістю відвантаженої неплатникам податку (на експорт) продукції за загальною фактурною вартістю товару та вартістю цієї продукції за звичайними цінами (за загальною митною вартістю) на загальну суму 651,1 тис. грн., в тому числі:
- за І квартал 2005 року - 83,0 тис. грн.;
- за II квартал 2005 року - 134,8 тис. грн.;
- за III квартал 2005 року - 91,3 тис. грн.;
- за IV квартал 2005 року - 20,5 тис. грн.;
- за І квартал 2006 року - 105,7 тис. грн.;
- за II квартал 2006 року - 215,9 тис. грн.
За висновком перевіряючих звичайна ціна відвантаженої на експорт продукції повинна була визначатись на рівні загальної митної вартості, а не договірної вартості, як це було зроблено Позивачем. У зв'язку з цим Відповідач виявив розходження між розрахунками валових доходів Позивача, вказаних ним у податкових деклараціях за період, що перевірявся, та розрахунками, які були проведені відповідачем і викладені ним у Акті перевірки.
Такий висновок перевіряючих суперечить вимогам чинного законодавства та спростовується матеріалами справи.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Визначення звичайної ціни наведено в п.1.20.1 ст.1 вищеназваного Закону, який встановлює, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Отже, оподаткування здійснюється виходячи із вказаної в укладеному між платником податків та його контрагентом договорі договірної вартості товарів, робіт, послуг, яка не може бути нижчою від справедливої ринкової ціни.
Як видно із акту перевірки, відповідач встановив, що вартість товарів, які передавались на експорт, повинна визначатись виходячи із митної вартості товарів, яка була зазначена у вантажно-митних деклараціях, даних бухгалтерського рахунку №36.2, даних реєстрів виданих податкових накладних за 2005р., даних головної книги за Дт рах.36.2 та Кт рах.70, книги продажу товарів.
В обґрунтування застосування, як бази оподаткування, митної вартості товарів ДПІ у Малинському районі посилається на ст.274 Митного кодексу України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про систему оподаткування" (із змінами та доповненнями), встановлення і скасування податків, і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до Закону про систему оподаткування, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Згідно преамбули до Митного кодексу України, він спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Відповідно до ст.274 Митного кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.
До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:
а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до
пункту перетинання митного кордону України;
б) комісійні та брокерські винагороди;
в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.
Відповідно до п.1.7 "Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації", затвердженої наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997р. №307 (у редакції наказу Держмитслужби України від 18 квітня 2002р. №207) митна вартість - вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України "Про Єдиний митний тариф" і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.
Позивач у деклараціях про прибуток підприємства за період, що перевірявся відповідачем, проводив розрахунок отриманого доходу згідно договірної ціни, яка була вказана у контрактах, як це передбачено п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (як спеціального закону), а не із вартості, що вказана у вантажних митних деклараціях, як того вимагають ст.ст.274-275 Митного кодексу України, для визначення митної вартості товарів, які вивозяться за межі митної території України.
Відповідно до ст.274 Митного кодексу України митна вартість включає окрім вартості товару ще й інші витрати, понесені сторонами договору, а саме витрати по навантаженню, вивантаженню, перевантаженню, транспортуванню та страхуванню до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди, ліцензійні та інші платежі.
Поставка товарів згідно зовнішньоекономічних контрактів у 2005 році та І півріччі 2006 року здійснювалася на умовах FСА, DАF, СРТ (згідно Інкотермс-2000р.).
У ціну Контрактів по поставці Позивачем своїм контрагентам товарів на умовах FСА включалися витрати позивача по завантаженню товарів на транспортні засоби покупця та оформлення документів, необхідних для митного оформлення таких товарів (згідно пунктів А6, Б6 Інкотермс 2000 - поставка на умовах FСА).
У ціну Контрактів по поставці товарів на умовах DАF включалися всі витрати пов'язані з виконанням зовнішньоекономічних контрактів на території України, а додаткові витрати які були здійсненні на комісійні, брокерські та інші послуги при експорті, здійснювалися за рахунок Продавця. Комісійні, брокерські та інші послуги здійснювалися на підставі договорів, укладених Продавцем з відповідними підприємствами (згідно пунктів А6, Б6 Інкотермс 2000 - поставка на умовах DАF).
У ціну Контрактів по поставці товарів на умовах СРТ, включалися всі витрати пов'язані з поставкою товарів (оплата послуг із перевезення до визначеного місця) до торгових портів України, а додаткові витрати які були здійсненні на комісійні, брокерські та інші послуги після доставки товарів Продавцем в торгові порти України здійснювалися за рахунок Покупця. Комісійні, брокерські та інші послуги здійснювалися на підставі договорів укладених, Покупцем з відповідними підприємствами (згідно пунктів А6, Б6 Інкотермс 2000 - поставка на умовах СРТ).
Витрати, які згідно умов Контрактів (укладених Позивачем та його контрагентами) входили в ціну контрактів і були покладені на позивача, враховувались як звичайна ціна цих контрактів та при визначенні доходу позивача. Витрати, які згідно контрактів були покладені на покупців і не включались в ціну контракту (але відображались у ВМД), позивачем не були віднесені на валові доходи.
Транспортування товарів, комісійні та брокерські послуги здійснювалися на підставі договорів, укладених з відповідними підприємствами. За цими договорами сторонами вже були сплачені податки за цими операціями.
Оскільки позивач визначив, що отримані ним доходи є доходами від реалізації товару за ціною, яка є договірною, а не митною, при чому така договірна ціна не заперечується відповідачем, то дії позивача є законними та обґрунтованими.
Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є безпідставними, і, відповідно, збільшення позивачу валового доходу на суму 651,1тис. грн. та донарахування у зв'язку з цим податку на прибуток є незаконним.
Крім того, за висновком перевіряючих позивачем завищено валові витрати на загальну суму 118,2 тис, грн., у тому числі:
- за І квартал 2005 року - 77,6 тис. грн.;
- за IV квартал 2005 року - 15,6 тис. грн.;
- за І квартал 2006 року - 25032,33 грн.
Відповідач вважає, що завищення валових витрат було результатом порушення позивачем п.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", так як останнім було включено за період, що перевіряється, до складу витрат на оплату праці видану працюючим та непрацюючим (пенсіонерам) "паливну норму" (дрова) та виплачену компенсацію за паливо (дрова). У зв'язку з цим відповідач донарахував позивачу податок на прибуток.
Згідно пп. 5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Відповідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" в структурі заробітної плати виділяють основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Виділення палива (дров) працівникам нормативними актами не передбачена, а є заохочувальною/компенсаційною виплатою, яка передбачена Галузевою угодою між державним комітетом лісового господарства України і профспілкою працівників лісового господарства, а також була передбачена Колективним договором на 2005 р. та Колективним договором на 2006 р. (а.с.51-58).
Згідно розділу 8 п.12 Колективного договору на 2005 рік (а.с.52,53) сторони колективного договору домовились: працівникам держлісгоспу виділяти паливну норму в кількості 12 с/м дров, 8 с/м безкоштовно.
Згідно розділу 8 п.8.15 Колективного договору на 2006 рік (а.с.55-58) сторони колективного договору домовились "паливну норму" працюючим та пенсіонерам виділяти у кількості 8 с/м дров безкоштовно, або за бажанням, виділяти 160,00грн. компенсації за невикористану "паливну норму".
"Паливна норма", яка виплачується "працюючим" працівникам позивача відноситься до складу валових витрат підприємства, а "паливна норма", яка виплачується непрацюючим працівникам (пенсіонерам) здійснюється у ДП "Малинське лісове господарство" за рахунок прибутку позивача і не відноситься на валові витрати.
Як видно із журналів ордерів №4 та бухгалтерських розшифровок (а.с.59-84) Позивачем за період із 01.01.05р. по 30.06.06р. було надано:
- працівникам паливну норму (дрова) або виплачено компенсацію за її не використання - 89777,78грн. та сума нарахованих зборів (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування в розмірі 38800,82грн., і саме дана сума була віднесена до валових витрат позивача;
- пенсіонерам за рахунок прибутку підприємства - 48390,36грн.
Безпідставним є твердження перевіряючих про те, що позивачем до складу валових витрат були віднесені дрова (паливна норма) або їх компенсація для пенсіонерів.
Позивач на вказану заохочувальну/компенсаційну виплату (паливну норму) для працівників відповідно до Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" здійснював нарахування податку на прибуток з доходів фізичних осіб у розмірі 13%.
Про здійснення нарахувань податку на прибуток фізичних осіб на суму заохочувальної/компенсаційної виплати (паливної норми), свідчить відсутність у акті перевірки, як одного з можливих порушень податкового законодавства в разі не виконання таких відрахувань, неправильної сплати податку на прибуток фізичних осіб з боку Позивача.
Все вище наведене підтверджує, що позивач у відповідності до п.п. 5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" правомірно відніс видану працівникам позивача дрова ("паливну норму") або компенсацію за неотриману "паливну норму" до складу валових витрат підприємства в розмірі 118,2 тис.грн., а тому нарахування позивачу додатково податку на прибуток є безпідставним.
Відповідно до п.3.1.2 акту перевірки позивачем порушено пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: позивачем у І півріччі 2005 року віднесено до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення, які не підлягають амортизації в сумі 13,9 тис, грн.:
- їдальня-1417,23 грн.,
- Бесідка н/с - 112,00 грн.,
- Вагончик побутовий-492,54 грн.,
- Вагончик побутовий - 1724,60 грн.,
- Вагончик побутовий-855,90 грн.,
- Побутове приміщення-610,45 грн.,
- Бесідка кв. 93-41,50 грн.,
- Бесідка н/с-458,44 грн.,
- Бесідка н/с нова буд.-2347,74 грн.,
- Вагончик побутовий - 1422,06 грн.,
- Криничка нижній склад - 2660,61 грн.,
- Піднавіс для відпочинку - 112,52 грн., Побутовий дім н/с - 476,20 грн.,
- Вагончик-душ - 1125,71 грн.,
а також порушено пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме у II кварталі 2005 року та II кварталі 2006 року неправильно віднесено до валових витрат витрати на поліпшення об'єктів, які не є об'єктами основних фондів і які не підлягають амортизації в сумі 4,8 тис, грн.:
- II квартал 2005 року благоустрій території - 1031,40грн.;
- II квартал 2006 року благоустрій території - 3787,91грн.
Відповідно до абз.1 пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Згідно п.5.1 ст.5 вищевказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5.2 Закону про прибуток.
Тобто, до валових витрат включаються витрати підприємства, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку, зокрема, з охороною праці.
Відповідно до п.1.1 "Правил охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості", затверджених Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 13 липня 2005р. №119, правила охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості (далі - Правила) установлюють вимоги з охорони праці, що поширюються на суб'єкти господарювання, які здійснюють науково-дослідну діяльність, виконують лісовпорядкувальні та вишукувальні роботи, створюють лісові насадження та доглядають за ними, здійснюють захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж, ведуть будівництво і експлуатацію лісових доріг, лісосічні, лісотранспортні та лісоскладські роботи, заготівлю живиці та пневого осмолу, лісопиляння та інше первинне перероблення заготовленої деревини, роботи в малій лісохімії. Правила є обов'язковими для виконання роботодавцями та працівниками, а також тимчасово залученими до праці аспірантами, стажерами, студентами і учнями навчальних закладів, які проходять виробничу практику на підприємствах та в організаціях, а також осіб, що підвищують кваліфікацію."
Згідно пунктів 1.12.1, 1.12.2, 1.12.4, 1.12.5 Правил для санітарно-побутового забезпечення працівників на підприємствах повинні бути обладнані спеціальні приміщення відповідно до вимог СНиП 2.09.04-87 та цих Правил. До складу санітарно-побутових приміщень повинні входити гардеробні, душові, умивальні, убиральні, курильні, місця для розміщення напівдушових, улаштування питного водопостачання, приміщення для обробляння, зберігання та видавання засобів індивідуального захисту- Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі або в приміщеннях з температурою повітря на робочих місцях нижче +5° С, необхідно влаштовувати кімнати для обігріву. Для сушіння робочого одягу дозволяється використовувати (у гардеробних) закриті шафи, обладнані пристроями для подавання в них підігрітого повітря і видалення вологого повітря. На підприємствах повинні бути створені умови для дезінфекції, знепилення, знешкодження та прання спецодягу. Доставляти забруднений спецодяг потрібно в закритій тарі.
Позивач згідно його установчих документів є підприємством лісового господарства, а тому вище згадані Правила є обов'язковими для Позивача з питань охорони праці. Витрати Позивача на поліпшення перелічених вище приміщень були необхідними Позивачу для вжиття заходів з охорони праці його працівників на підприємстві.
Перелічені в п. 3.1.2 акту перевірки приміщення, витрати на поліпшення яких були віднесені позивачем до валових витрат, визначалися позивачем, як основні фонди відповідно до "Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме:
- згідно п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку визначено, що основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік);
- відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Основні фонди поділяються на групи, згідно пп.8.2.2 п.8.2. ст.8 вищевказаного Закону:
- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Отже, віднесення позивачем до основних фондів їдальні, бесідок, вагончиків побутових, побутових приміщень, кринички нижній склад, піднавісу для відпочинку, побутового дому - було правомірним, оскільки ці об'єкти відносяться до груп -1, З основних фондів і були пов'язані з охороною праці.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", згідно якої до об'єктів благоустрою належать території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору, які вони зобов'язані утримувати в належному стані, позивач відніс до валових витрат благоустрій території (заасфальтована облаштована територія на виробництві, що являє собою сукупність внутрішніх доріг для пересування транспорту і механізмів).
Відповідно до ст. 21 вказаного вище Закону до елементів благоустрою відносяться: покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на при будинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; технічні засоби регулювання дорожнього руху; будівлі та споруди системи інженерного захисту території; комплекси та об'єкти монументального мистецтва; обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.
Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів" до об'єктів основних фондів віднесено "склади та споруди виробничі універсальні та інші" (код 110299).
Відповідно до п.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до основних фондів законом відноситься, зокрема, вартість капітального поліпшення землі та інші основні фонди, що не вказані у групах 1, 2 і 4.
Відповідно до п.п. 8.1.2. Закону про прибуток - "Амортизації підлягають витрати на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;
- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.
У зв'язку з тим, що вказані вище об'єкти відносяться до основних фондів, і було проведено їх поліпшення, то такі витрати відносяться до поліпшень основних фондів, а відтак підлягають амортизації.
В пункті 3.1.3 акту перевірки зазначено, що позивачем порушено пп.8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 п.8.1, пп.8.2.1, 8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: позивачем на протязі 2005 року та І півріччя 2006 року нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти 1 групи основних фондів невиробничого призначення (соціально-побутового), які були внесені до 1 групи основних фондів: їдальня, баня, вагончик-душ. З побутових вагончики, піднавіс для відпочинку, побутове приміщення, 2 бесідки (Любовичи), побутовий дім, а також Позивачем В пункті 3.1.3 акту перевірки зазначено, що позивачем порушено пп.8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 п.8.1, пп.8.2.1, 8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: позивачем на протязі 2005 року та І півріччя 2006 року нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти 1 групи основних фондів невиробничого призначення (соціально-побутового), які були внесені до 1 групи основних фондів: їдальня, баня, вагончик-душ. З побутових вагончики, піднавіс для відпочинку, побутове приміщення, 2 бесідки (Любовичи), побутовий дім, а також Позивачем були нараховані амортизаційні відрахування на об'єкти, які не є основними фондами: благоустрій території, відкрита водойма, вапняна яма, скважина.
Віднесення позивачем до основних фондів відкритої водойми (використовується як резервуар води для можливого пожежегасіння), вапнякової ями (використовується для зберігання сировини та матеріалів) та скважини здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.97р. № 507 до основних фондів віднесено склади, гаражі та споруди виробничі підземні (код 110204), які відносяться до основних фондів 1 групи.
Вапнякова яма, відкрита водойма та скважина є спорудами універсальними, виробничими підземними. Вони використовуються у господарській діяльності позивача, а тому на них були правомірно нараховані амортизаційні відрахування, як це передбачено п.8.1.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Щодо віднесення до основних фондів їдальні, то відповідно до Листа ДПА України від 09.12.05р. №12104/6/15-0316 "Щодо віднесенню витрат по утриманню комплексу громадського харчування до складу валових витрат" визначено, що якщо статутом підприємства передбачено здійснення діяльності у сфері громадського харчування то витрати для отримання доходів від такої господарської діяльності відносяться до складу валових витрат цього платника відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому пп.5.4.9 п.5.2 ст.5 вказаного Закону при формуванні валових витрат не застосовується.
Згідно п.п.3.2.25 п.3.2 ст.3 Статуту Позивача (а.с.86-93) позивач вправі здійснювати торгівельну діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі та громадського харчування по реалізації продукції, продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів.
Приміщення їдальні знаходиться у складі основних засобів і позивач займається реалізацією продуктів харчування за готівку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, отримує готівку в касу від такої реалізації.
Крім того, позивач використовує їдальню для надання послуг іншим особам, що передбачено статутом позивача, у зв'язку з чим останній відповідно до п.8.1.2 п.81 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" правомірно відніс витрати на утримання їдальні до валових та нарахував амортизацію.
Відповідно до п.п. "д" п. 4.4.2. ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед державними та цільовими фондами" визначено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.
Таким чином, позивач діяв в межах чинного законодавства, в зв'язку з чим правових підстав для донарахування відповідачем податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 203258,00 грн., як і для застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170674,50грн., у відповідача не було, а тому податкові повідомлення-рішення від 28.09.06р. №0000102801/0, та від 08.12.06р. №0000102801/1 є протиправними та підлягають скасуванню.
Заявою від 12.03.07р. №105 (а.с.143) позивач просить стягнути судові витрати на правову допомогу у розмірі 53846,28грн.
28.09.06р. ДП "Малинське лісове господарство" було укладено договір №06-09-28 з Адвокатським об'єднанням "Адвокатська фірма "Столичний адвокат" та протокол доручення №1 від 28.09.06р. (а.с.145-150) про надання правової допомоги по оскарженню податкового повідомлення-рішення ДПІ у Малинському районі №0000102801/0 від 28.09.06р.
Згідно платіжного доручення №589 від 02.10.06р. (а.с.144) позивачем сплачено Адвокатській фірмі "Столичний адвокат" 17948,76грн. за надання правової допомоги.
Відповідно до ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на правову допомогу.
Враховуючи викладене, суд задовольняє вимоги позивача лише в частині фактично сплачених коштів за надання правової допомоги в сумі 17948,76грн.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Державне мито в сумі 3грн. 40коп. стягуються з Державного бюджету України на користь позивача.
Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про систему Оподаткування", Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Закону України "Про оплату праці", Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед державними та цільовими фондами", керуючись ст.ст.87, 94, 158-163, 167, 254, п.6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малинському районі:
- від 28 вересня 2006 року №0000102801/0;
- від 08 грудня 2006 року №0000102801/1.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Малинське лісове господарство", 11602, Житомирська область, м.Малин, вул.Лісний кордон, 58, ідентифікаційний код 13551546 - 3грн. 40коп. державного мита та 17948грн. 76коп. витрат за надання правової допомоги.
4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Постанова господарського суду Житомирської області набирає законної сили в строки, встановлені ст.254 КАСУ.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня складання її у повному обсязі в порядку, встановленому ст.186 КАСУ.
Суддя
Дата виготовлення: "10" травня 2007 року
Віддрукувати: 3пр.
1 - в справу
2 - позивачу;
3 - відповідачу;