Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 311/3636/16 Головуючий у 1 інстанції Степаненко Ю.А.

Номер провадження 22-ц/778/2119/17 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Гончар М.С.,

Кримської О.М.,

за участю секретаря Фесенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про зміну розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суд з позовом до ОСОБА_5 про зміну розміру аліментів.

В позові позивач зазначав, що рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 серпня 2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки зі всього його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, а також кошти на утримання ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини зі всього його заробітку (доходу), щомісячно до досягнення донькою - ОСОБА_6 трьох років. Стягнення розпочато з 10 серпня 2011 року. Про існування даного рішення він дізнався нещодавно, коли були обмежені його права на виїзд за кордон.

Ним сплачувалися аліменти на утримання доньки добровільно у розмірі від 200 грн. до 2000 грн., залежно від його матеріальних можливостей, однак, ОСОБА_5 подала зазначений позов про стягнення аліментів, на виконання якого отримала відповідний виконавчий лист та звернулась з ним до відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області.

Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області на підставі виконавчого листа відкрив виконавче провадження, в межах якого він провів розрахунок заборгованості його перед відповідачем та встановив, що щомісячний розмір аліментів складає в середньому 1500 - 1800 грн. на місяць. Розрахунок був здійснений виходячи з розміру середньої заробітної плати по відповідному регіону. При цьому, виконавець взагалі не враховував тієї обставини, що позивач є безробітним та не може фізично сплачувати таку суму.

В межах виконавчого провадження державний виконавець звернувся до Енергодарського районного суду Запорізької області з поданням про обмеження його у виїзді за кордон. Суд задовольнив вказане подання, тому, він був позбавлений можливості працювати за фахом, оскільки він моряк, та виходити в закордонні рейси. Це спричинило те, що він взагалі не має засобів до існування та йому доводиться підробляти різноробочим на будівництві, вантажником та т.п. При цьому, він продовжує сплачувати аліменти по 800 грн. на місяць.

На підставі викладеного, позивач просив суд, зменшити розмір аліментів, які встановлені рішенням Василівським районним судом Запорізької області від 26 серпня 2011 року, встановивши розмір аліментів у твердій фіксованій грошовій сумі у розмірі 800 грн. на місяць, але не менше 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_3, та його представник ОСОБА_7 будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки ( а.с. 185, а.с. 182 ) до апеляційного суду не з'явилися, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 направив на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представники ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в день судового засідання знаходяться у відрядженні у м. Києві.. Просив відкласти розгляд справи на іншу дату з урахуванням часу необхідного для отримання довідки від податкового органу ( а.с. 205) .

Розглядаючи клопотання ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи, з'ясуавши думку представника позивача, який заперечує проти його задоволення, вивчивши матеріали справи, колегія суддів визнали причини неявки ОСОБА_3 та його представників у судове засідання неповажними і вважала за можливе розглядати справу без його участі та його представників з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 5, 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до ст. 11 ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки і разом з тим, з огляду на принципи диспозитивності у цивільному судочинстві сторони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.

Відповідно до положень ст.ст. 157, 303-1, 304 ЦПК України справа розглядається апеляційний судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками та доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України . Суд першої інстанції розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У випадкових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше як на п'ятнадцять днів.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відкрито 26 травня 2017 року.

В судове засідання 25.07.2017 року відповідач ОСОБА_3 до апеляційного суду не з'явився. В зазначеному судовому засіданні був присутнім його представник ОСОБА_7

25.07.2017 року слухання справи було відкладено для надання сторонами доказів у справі, слухання справи було призначене на 14.08.2017 року на 10-00 год. В судове засідання ОСОБА_3 та його представники не з'явились. Посилаючись в клопотанні про відкладення розгляду справи на те, що представники знаходяться у відрядженні в м. Києві, не надали жодного доказу на підтвердження зазначеного.

Аналіз фактичних обставин свідчить про те, що особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 не зацікавлений у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на тяганину судового розгляду, що тягне за собою порушення як розумних строків розгляду справи, так і принципу рівності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи за їх відсутності.

Відкладання розгляду справи на невизначений термін суперечить вимогам ч. 1 ст. 303-1 ЦПК України.

Виходячи з того, що законом передбачені строки розгляду апеляційної скарги і відкладення розгляду справи в цих межах неможливо та зважаючи на те, що неявка належно повідомленою особи не перешкоджає розгляду справи за її відсутності, керуючись принципом ефективності судового процесу, спрямованому на недопущення затягування розгляду справи та ст. 305 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 та його представників, вважати причини їх неявки неповажними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які свідчать про зміну матеріального або сімейного стану позивача, погіршення його стану здоров'я, або що існують інші поважні причини, які б давали підстави для зменшення розміру стягнутих з нього на користь позивача аліментів позивачем не доведені, позивачем також не надано доказів про те, що він є безробітнім отримує мінливий, нерегулярний дохід , тому підстави для задоволенні позову відсутні.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Згідно ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Судом установлено, що з 02 серпня 2008 року сторони перебували у шлюбі.

Від даного шлюбу у подружжя є спільна донька - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 58).

У 2010 році їх шлюб було розірвано. (а.с. 60).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_3 просив зменшити розмір аліментів встановлених судовим рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 серпня 2011 року по справі № 2-1018\11 встановивши їх у твердій грошовій сумі по 800,00 грн. на місяць, посилаючись на те, що на даний момент у нього виникло скрутне матеріальне становище, є інша дружина, літні батьки.

З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 серпня 2011 року у справі № 2-1018/11 з ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_5 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Зазначене рішення набрало законної сили ( а.с. 115).

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Враховуючи зміст ст. 181 СК України ( в редакції на час ухвалення судового рішення) ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", ст. 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", ст. 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс14, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Натомість, пред"явивши позов про зменшення розміру аліментів встановивши їх у твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн. на місяць, позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про погіршення його матеріального становища порівняно з тим, яке було у нього на час ухвалення судового рішення від 26 серпня 2011 року, а також чим підтверджується погіршення майнового стану у зв'язку з укладенням шлюбу 19 лютого 2016 року, оскільки сам по собі факт укладення шлюбу не є тією обставиною, яка призводить до погіршення матеріального становища одного з подружжя. Позивач також не надав суду належних доказів, які б свідчили про погіршення його стану здоров'я, доказів, які б свідчили про те, що позивач є безробітним, отримує мінливий, нерегулярний дохід, як то (копію трудової книжки, довідку щодо перебування його на обліку в центрі зайнятості та інше), що відповідно до положень ст. 184 СК України є підставою для визначення аліментів в твердій грошовій сумі.

Водночас, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач за фахом є моряк та виходить в закордонні рейси, що спростовує факт його, як безробітного.

Посилання позивача на ту обставину, що у нього є літні батьки, не доводить тієї обставини, що вони потребують матеріальної допомоги та перебувають на утриманні позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріальний стан позивача погіршився, оскільки на його утриманні знаходяться дружина та малолітня дитина, а також, що стан його здоров'я значно погіршився, в нього виявили хворобу - гепатит, яка підлягає тривалому лікуванню, колегія не приймає до уваги з наступних підстав.

З ксерокопії довідки ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» від 07 лютого 2017 року, яка приєднана до апеляційної скарги, та з якої вбачається, що позивач стоїть на обліку, не можливо встановити про погіршення у позивача стану здоров'я саме після ухвалення судового рішення про стягнення з нього аліментів. Крім того, ксерокопія довідки належним чином не завірена, не зазначена особа, яка її видавала, тому колегія суддів не бере її до уваги, як належний доказ..

Також слід зазначити, що із свідоцтва про народження дитини, яке позивач приєднав до апеляційної скарги, вбачається, що батьком дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_9, а не позивач, тому відповідно до вимог ст. 180 СК України, саме ОСОБА_9 має утримувати свого неповнолітнього сина.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач є працездатним, правильно вважав, що обставини, які свідчать про зміну та погіршення матеріального стану позивача, погіршення стану його здоров'я, що він має мінливий нерегулярний дохід не доведені, тому підстави для задоволенні позову відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують .

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: