АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 серпня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Гарматюк О. ,

за участю: представника позивачів - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року по справі за позовомОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_4 про виселення з самовільно зайнятого житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, третя особа - Деснянська районна в м.Києві державна адміністрація про визнання права на проживання та користування житловим приміщенням (квартирою), -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до відповідача ОСОБА_8 про виселення з самовільно зайнятого жилого приміщення квартири АДРЕСА_1.

Справа № 754/17323/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7760/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_5 в 1989 році згідно обмінного ордеру на сім»ю із чотирьох осіб: вона, ОСОБА_6 - син наймача, ОСОБА_13 - матір наймача та ОСОБА_4 - брат наймача. Мати ОСОБА_13 померла в 2009 році. На даний час в квартирі зареєстровані позивачі та третя особа ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_8 самовільно зайняв спірне жиле приміщення, ордер відповідачу на зайняття квартири не видавався, договір найму з відповідачем не укладався, відповідач почав проживати в спірній квартирі без згоди позивачів.

Посилаючись на зазначені обставини та на підставі ст..ст.58, 61, 116 ЖК України просили позов задовольнити та виселити ОСОБА_8 із самовільно зайнятої квартири№ АДРЕСА_1.

16 лютого 2016 року ОСОБА_8 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання права на проживання та користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він вселився до спірної квартири в 1999 році, будь-яких заперечень щодо його проживання в спірній квартирі ніхто не висловлював, з моменту вселення постійно проживав в квартири, ніс витрати по утриманню будинку та оплаті комунальних послуг. Спірна квартира є єдиним його місцем проживання.

Посилаючись на зазначені обставини та на підставі ст..ст.64, 65 ЖК України позивач за зустрічним позовом просив визнати за ним право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_4, про виселення з самовільно зайнятого житлового приміщення - залишено без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, третя особа: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання права на проживання та користування житловим приміщенням (квартирою) - задоволено.

Визнано за ОСОБА_8 право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн. в ј частці з кожного.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу та доповнення до неї, в якій просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким їх позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказували, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято документи, які свідчать про неприпустимі антисоціальні дії третьої особи та обґрунтовують твердження позивачів про негативні наслідки перебування особи, яка самоправно вселилась до квартири. Суд першої інстанції не перевірив наявність у відповідача оригіналів документів, копії яких були надані суду останнім, зокрема, копії квитанцій по сплаті за комунальні послуги.

Зазначали, що судом першої інстанції порушені норми ст. 47 та 48 ЖК України, які передбачають норму житлової площі в розмірі 13, 65 квадратного метру на одну особу та встановлює, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Вважають, що суд першої інстанції перевищив межі своїх повноважень та надав у користування житло всупереч нормам ЖК України менше встановлених норм.

Крім того, судом першої інстанції було необґрунтовано не враховано та не застосовано ст. ст. 58, 61, 64, 65 та 116 ЖК України. Вказували, що відповідачем не дотриманий порядок при вселенні, оскільки договір найму житлового приміщення відсутній, а також відповідачем не отримано письмову згоду всіх членів сім»ї та наймача на вселення до спірної квартири.

В судовому засіданні представник позивачів - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_8, його представник ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5 на підставі обмінного ордеру № 9421 від 6 вересня 1989 року на сім»ю з чотирьох осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6 ( син), ОСОБА_13.( мати), ОСОБА_4 ( брат) ( а.с.6).

Згідно довідки за формою № 3 спірна квартира складається із трьох кімнат, жилою площею 41,69 кв.м. В квартирі зареєстровані чотири особи: ОСОБА_5 ( власник особового рахунку), ОСОБА_6 ( син), ОСОБА_7 ( дочка), ОСОБА_4 (брат). Спірна квартира не приватизована.

Крім того, судом установлено, що відповідач ОСОБА_8 з 1999 року постійно проживав в спірній квартирі за згодою ОСОБА_5, куди вселився за згодою усіх повнолітніх членів сім»ї.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_8 вселився в квартиру АДРЕСА_1 зі згоди позивача ОСОБА_5, яка є його рідною сестрою, а також за згодою його матері ОСОБА_13.і брата ОСОБА_4, тривалий час проживав в спірній квартирі, приймав участь у витратах на її утримання, ця квартира є його єдиним житлом в світлі ст..8 ЄКПЛ, а тому вважав, що відповідач набув право користування спірним житлом.

Такий висновок суду першої інстанції грунтується на встановлених обставинах і відповідає вимогам матеріального закону.

Відповідно до ст..64 ЖК України члени сім»ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов»язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім»ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов»язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім»ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім»ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст..65 ЖК України наймач вправі в установленому законом порядку та письмовою згодою всіх членів сім»ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 10 березня 1989 року № 2, від 25 грудня 1992 року № 3, від 25 травня 1998 року № 15), вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з»ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім»ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім»ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім»ї наймача ( власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак відсутність письмової згоди членів сім»ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Судом установлено, що ОСОБА_8 вселився в квартиру АДРЕСА_1 у 1999 році за згодою наймача та всіх повнолітніх членів сім»ї і з того часу постійно проживав в спірній квартирі.

Зазначені обставини підтверджуються рішенням Ватутінського районного суду м.Києва від 19 березня 2001 року, яким встановлено, що ОСОБА_8 на протязі тривалого часу мешкає в квартирі АДРЕСА_1, в якій займає кімнату площею 17 кв.м., порядок користування спірною квартирою між мешканцями квартири не укладався ( а.с.82 т.2), а також медичною карткою ОСОБА_8, записи лікарів в якій відносяться до 2002 року, зазначено адреса місця проживання відповідача - АДРЕСА_1 ( т.2 а.с.83087().

Крім того, ці обставини підтверджуються фактом розгляду справи за позовом ОСОБА_16 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу у Деснянському районному суді м.Києва, за місцем проживання відповідача, яким на той час була квартира АДРЕСА_1 (Деснянський район), що відповідало положенням ст..125 ЦПК України, чинній на час розгляду справи. 24 жовтня 2003 року Деснянський районний суд м.Києва ухвалив рішення про розірвання шлюбу ( т.1 а.с.40).

Наявність у відповідача оригіналів квитанцій про сплату комунальних послуг, які останнім були надані суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що відповідач ніс витрати за спожиті комунальні послуги.

Рішенням Ленінградського районного суду м.Києва від 29 січня 2001 року ОСОБА_8 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.38-39). Зазначена обставина дає підстави вважати, що ОСОБА_8, незважаючи на наявність в паспорті відмітки про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, не зберігав за собою право користування житлом по вул.Уборевича, а постійно проживаючи у квартирі АДРЕСА_1 сприймав її як постійне місцем проживання.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 вселився в спірну квартиру за згодою наймача та повнолітніх членів сім»ї, з 1999 року постійно проживав в квартирі ¹ АДРЕСА_1, а тому набув право користування цією квартирою грунтується на встановлених обставинах та вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Частиною 3 ст.116 ЦК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов»язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі( правова позиція Верховного Суду України. висловлена у справі від 22 червня 2017 року).

Отже, встановивши, що ОСОБА_8 вселився до спірної квартири за згодою наймача та інших повнолітніх членів сім»ї. тривалий час постійно проживав в спірній квартирі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для виселення відповідача ОСОБА_8 як такого, що самоправно зайняв жиле приміщення.

Враховуючи обставини вселення ОСОБА_8 до спірної квартири та його постійне проживання в ній, сама по собі відсутність договору найму, укладеного з відповідачем, та відсутність у відповідача ордера на зайняття спірного житла, не дає підстав уважати, що ОСОБА_8 самоправно зайняв спірну квартиру, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Тривалість часу проживання ОСОБА_8 в спірній квартирі, відсутність заперечень щодо проживання відповідача у спірній квартирі до моменту звернення позивачів до суду ( жовтень 2010 року) дає підстави вважати, що відповідач вселився у спірну квартиру за згодою наймача та повнолітніх на той час членів сім»ї.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості проживання в спірній квартирі відповідача, його перебування в квартирі тягне за собою негативні наслідки та є причиною антисоціальної поведінки третьої особи ОСОБА_4 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ці обставини у цій справі не мають правового значення, виходячи з підстав заявленого позивачами позову.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом встановлених статями 47 та 48 ЖК України вимог щодо визначеної законом норми жилої площі на одну особу, оскільки зазначені норми підлягають застосуванню у разі надання жилих приміщень громадянам, а отже, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, викладені в доповненнях до неї, фактично зводяться до переоцінки доказів,зокрема, показів свідків, яким суд надав належне правове обґрунтування, а тому не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка забраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7- відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: