ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року Справа № 924/257/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий, суддяЯценко О.В.,

суддіБакуліна С.В., Ходаківська І.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2016

у справі№ 924/257/16

господарського судуХмельницької області

за позовомЗаступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації

до1. Красилівська районна державна адміністрація Хмельницької області, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадас"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Котюржинецька сільська рада

про- визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від №216/2013-р від 06.06.2013, - визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від №246/2013-р від 27.06.2013, - визнання недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.05.2013, - зобов'язання ТОВ "Вадас" повернути земельну ділянку водного фонду,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився

- відповідача 1:не з'явився

- відповідача 2:Ващенко В.О.

- третьої особи:не з'явився

- ГПУКлюга Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом визнати недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас" та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас"; визнати недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас" та зобов'язати ТОВ "Вадас", повернути земельну ділянку водного фонду площею 18,6000 га, що розташована за межами Катюржинецької сільської ради Красилівського району у державну власність.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2017 (суддя Шпак В.О.) позов Заступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас, с. Лагодинці, Красилівський район, Хмельницька область про визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас; визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ"Вадас; зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас, с.Лагодинці Красилівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 37347448 повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га, що розташована за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району у державну власність задоволено.

Визнано недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас.

Визнано недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладений між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас припинити його дію на майбутнє.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадас, (Красилівський район, с.Лагодинці, вул. Індустріальна, 23, код ЄДРПОУ 37347448) повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000га, що розташована за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району та передати Красилівській районній державній адміністрації.

Суд, дійшов висновку, що з огляду на положення частини 5 статті 122 Земельного кодексу України Красилівська районна адміністрація не мала повноважень передавати зазначену земельну ділянку в оренду для ведення рибного господарства, оскільки дані повноваження в силу ч.5 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття розпоряджень) належали Хмельницькій обласній державній адміністрації.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас", суд зазначив про обов'язковість проведення нормативно-грошової оцінки для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності; нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки під час передачі її в оренду проведена не була, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладений між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас" слід визнати недійсним та припинити його дію на майбутнє.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2016 року (судді: Мамченко Ю.А., Демидюк О.О., Дужич С.П.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2017 скасовано.

Прийнято нове рішення.

В позові відмовити.

Апеляційна інстанція, керуючись частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження), взявши до уваги обставини видачі відповідачу - 2 дозволу на спеціальне водокористування, пропозиції відділу Держземагенства у Красилівському районі щодо прийняття розпорядження "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості на земельні ділянки водного фонду ТОВ "Вадас" та прийняття розпорядження "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) з послідуючою передачею в оренду ТОВ "Вадас", дійшла висновку, що Красилівська районна державна адміністрація, приймаючи спірні розпорядження, діяла в межах повноважень та у спосіб визначений Земельним Кодексом України. Правові підстави для визнання вказаних розпоряджень недійсними, з підстав відсутності у Красилівської райдержадміністрації повноважень, відсутні.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27 червня 2013 року, укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас" суд апеляційної інстанції зазначив ті мотиви, що ні одна норма законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не дає платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі, а підставою для її проведення законодавець визначає: рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; договір між зацікавленими особами; в даному випадку єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади. Красилівською районною державною адміністрацією рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, не приймалося; як вбачається із пункту 2.4 Договору оренди земель водного фонду від 27 червня 2013 року, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки зазначена, і становила 357866,79 грн.

Заступник прокурора Рівненської області (прокурор) в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Прокурор доводить, що висновки апеляційного господарського суду суперечать вимогам норм ст.13 Закону України "Про оцінку земель", ст. 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 215, 632 ЦК України та ст. 43 ГПК України, звертає увагу, що поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними, тому райдержадміністрація не мала повноважень надавати спірну земельну ділянку в оренду, оскільки такі повноваження належать обласній державній адміністрації.

За доводами прокурора нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки під час передачі її в оренду проведена не була, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, відтак договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013 укладено між Красилівською райдержадміністрацією та TOB "Вадас" в порушення вимог ст.ст.17. 122 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України "Про оцінку земель" має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

ТОВ "Вадас" у відзиві доводи касаційної скарги заперечує, просить оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без зміни, оскільки вважає, що "водне господарство" та "рибне господарство" є лише видом використання земель водного фонду, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та передана в оренду для визначених законом потреб, тому, доводить правомірність висновків апеляційного господарського суду; проведення державної експертизи технічної документації із землеустрою з огляду на норми ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" не було обов'язковим за відсутності складеної самої документації; згідно з практикою Європейського Суду з прав людини помилки, що допущені райдержадміністрацією під час розпорядження спірними земельними ділянками не повинні мати наслідком позбавлення законно набутого права оренди; прокурором невірно визначено позивача у справі, оскільки обласна державна адміністрація не має повноважень для розпорядження спірною земельною ділянкою, а такі повноваження за змістом норм ст. 122 Земельного кодексу України належать райдержадміністрації.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.07.2017 у складі колегії: головуючий, суддя Яценко О.В., судді - Бакуліна С.В., Ходаківська І.П. касаційна скарга Заступника прокурора Рівненської області прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 03.08.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.08.2017 у зв'язку з перебуванням судді-доповідача на лікарняному розгляд справи не відбувся, про що учасники судового процесу повідомлені телефонограмами; розгляд касаційної скарги у справі перенесено на 15.08.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас" вирішено: Товариству з обмеженою відповідальністю "Вадас" надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 18,6 га. з послідуючою передачею в оренду для рибогосподарських потреб, що розташована на території Котюржинецької сільської ради Красилівського району.

За розпорядженням першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас" було затверджено ТОВ "Вадас" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) площею 18.6000 га, що розташована за межами с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області та передано ТОВ "Вадас" в оренду для рибогосподарських потреб земельну ділянку водного фонду площею 18,6000 га, що розташована за межами с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області.

27.06.2013р. між Красилівською районною державною адміністрацією в особі першого заступника голови райдержадміністрації (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вадас" в особі директора Григорук Г.М. (орендар) було укладено Договір оренди земель водного фонду, згідно п.1 якого орендодавець на підставі розпорядження №246/2013-р від 27.06.2013р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, на якій розташований ставок для рибогосподарських потреб, прибережні захисні смуги та гідротехнічні споруди, що знаходиться за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району.

Згідно п.п.2.1 договору передбачено, що в оренду передано земельну ділянку загальною площею 18,6000 га, у т.ч.: під водним дзеркалом - 15,3979 га (при нормальному підпірному рівні), прибережними, захисними смугами та під болотом - 3,20121 га. Кадастровий номер - 6822784400:03:004:0114. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 357 866,79 гривень.

Відповідно до п.п.2.4 договору передбачено, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - земляна гребля: довжина 170 м., ширина по верху 11 м., а також інші об'єкти інфраструктури: гідротехнічна споруда - шлюзний міст, проходить ґрунтова господарська дорога місцевого значення шириною 4,2 м.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору передбачено, що договір укладено терміном на 49 років і дійсний з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Вказаним договором передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для користування водоймою, гідротехнічними спорудами та прибережними захисним смугами, риборозведення. Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду (п.п. 58.1, 5.2 договору).

Додатком №2 до договору оренди від 27.06.2013р. (акт передачі прийому земельної ділянки від 27.06.2013р.) сторони підтвердили, що орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 18,6000 га, про що сторони поставили підписи.

Вказаний договір був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.09.2013р., що підтверджено Інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №2546171.

При вирішенні даного спору про визнання недійсними розпоряджень райдержадміністрації та договору оренди земельної ділянки на вирішення суду поставлено питання наявності в органу державної влади права розпорядження земельною ділянкою та відповідність договору оренди земельної ділянки нормам законодавства, що регулює даний вид договору.

Прокурор доводить, що районна державна адміністрація перевищила свої повноваження, оскільки надання земельних ділянок для здійснення риборозведення та за межами населеного пункту відноситься до повноважень Хмельницької обласної державної адміністрації.

Отже, в частині вимог позову про визнання недійсним розпорядження райдержадміністрації питання, яке поставлено на вирішення суду у даному спорі та щодо якого суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків, стосується повноважень районної державної адміністрації щодо надання у користування земельної ділянки із земель державної власності за межами населеного пункту для рибогосподарських потреб.

Касаційна інстанція визнає правомірними висновки місцевого господарського суду про незаконність оскаржуваного розпорядження райдержадміністрації та наявність підстав для визнання його недійсним та, відповідно, не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, керуючись наступними мотивами.

За змістом норми ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

За змістом постанови Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України" водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Частиною 1 ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірних розпоряджень) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що використання терміну "рибогосподарські потреби" є самостійним, підстав для ототожнення його з терміном "водне господарство" не має.

У наведеній нормі ст.122 Земельного кодексу України, визначаючи повноваження районної державної адміністрації, законодавцем вжито термін "водне господарство".

З аналізу наведеної норми ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України суд касаційної інстанції приходить до висновку, що розмежування повноважень органів виконавчої влади (райдержадміністрацій та облдержадміністрацій) залежить від цільового призначення земельних ділянок, що слідує із вжитих у правовій нормі слів "… для всіх потреб… для: а) ведення водного господарства".

Ведення водного господарства є одним із видів цільового призначення земель водного фонду (ст. 19 Земельного кодексу України; Класифікація видів

цільового призначення земель, затверджено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548). Іншим видом цільового призначення в цій категорії (водного фонду) є "рибогосподарські потреби".

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що повноваження райдержадміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням.

Відтак, районній державній адміністрації надані повноваження для розпорядження землями, зокрема для "ведення водного господарства", що не охоплює інший вид цільового призначення - "рибогосподарські потреби" (риборозведення).

Враховуючи викладені мотиви, слід погодитися з висновком господарського суду першої інстанції, що Красилівська районна адміністрація не мала повноважень передавати зазначену земельну ділянку в оренду для ведення рибного господарства, оскільки дані повноваження з огляду на ч.5 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття розпоряджень) належали Хмельницькій обласній державній адміністрації.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013, укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас слід зазначити наступне.

Зокрема, ст. 13 Закон України "Про оцінку земель (у редакції чинній момент виникнення правовідносин) передбачено випадки обов'язкового проведеня грошової оцінки земельних ділянок.

Визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності є проведення нормативно-грошової оцінки.

Прокурор в обґрунтування підстав визнання правочину недійсним посилається на той факт, що нормативна грошова оцінка та експертиза технічної документації із землеустрою земельної ділянки із кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га, не була проведена, що суперечить вимогам ст.9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації та ст.13 Закону України "Про оцінку земель.

Судом встановлено, що згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області за №10221099.3-243/015-17 від 30.01.2017 даних у місцевому фонді землеустрою відділу Держгеокадастру у Красилівському районі інформація щодо наявності технічної документації з нормативно грошової оцінки земель водного фонду за ТОВ "Вадас відсутня.

Апеляційний господарський суд наведених обставин не спростував. Більше того, так само вказав, що рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, не приймалося; посилаючись на пункт договору, у якому вказана грошова оцінка, дійшов суперечливих висновків щодо встановлених ним же обставин.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція визнає правильними висновки місцевого господарського суду, що оспорюваний договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладений між Красилівською райдержадміністрацією та ТОВ "Вадас з порушенням вимог ст.ст. 17, 122 Земельного кодексу України, ст.9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації, ст. 13 Закон України "Про оцінку земель підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому рішенні суд повинен вказати як результат оцінки доказів, так і мотиви, якими керувався суд.

Преюдиційне значення мають "обставини", які встановлені таким, що набрало законної сили судовим рішенням.

Питання застосування норм права преюдиційного значення не має.

В цьому контексті касаційна інстанція зазначає, що правова оцінка адміністративного суду і застосування ним норм ст.ст. 17, 122, 124 Земельного Кодексу України, якими обґрунтовано висновок про законність дій органу державної влади, невірно розглядалася господарським судом в якості "обставин", що має преюдиційне значення для господарського суду.

З огляду на викладене, мотиви апеляційного господарського суду з посиланням на рішення суду в адміністративній справі визнаються касаційною інстанцією невірними.

При цьому, касаційна інстанція відхиляє мотиви застосування апеляційним господарським судом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та посилання на практику Європейського Суду з прав людини щодо "принципу правової певності" при аналізі та використанні судового рішення у справі №822/4561/13-а, та зазначає, що своїм вищенаведеним висновком щодо ст. 35 ГПК України не ставить під сумнів згадане рішення суду у адміністративній справі, а лише констатує відсутність підстав для врахування доказового значення встановлених у ньому обставин для даного спору.

За предметами юрисдикція адміністративних та господарських судів є відмінними, що полягає насамперед у характері спірних правовідносин та суб'єктному складі учасників спору; для господарського суду - спірні відносини виникають між юридичними особами та за характером стосуються розпорядження об'єктом цивільних майнових прав.

Саме по собі судове рішення у справі №822/4561/13-а не може розглядатися як перешкода для вирішення господарським судом спору щодо права на спірну земельну ділянку в рамках даного спору з підстав відсутності у райдержадміністрації права розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки адміністративний суд не давав правової оцінки повноваженням суб'єкта розпорядження земельною ділянкою, що пов'язані з обсягом прав такого суб'єкта з огляду на норми ст. 122 Земельного кодексу України, такі повноваження не являлися в межах справи адміністративної юрисдикції предметом дослідження.

Касаційна інстанція відхиляє доводи касаційної скарги про порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини з наступних мотивів.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Відповідно до сталої практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У контексті норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести розглядуваний випадок, оскільки об'єкт нерухомості, який був предметом мирової угоди є майном в розумінні наведеної статті Першого протоколу.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону.

Аналізуючи наведений критерій касаційна інстанція зазначає, що оспорення на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України дійсності правочину через недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідає вимогам законності втручання у право власності.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Касаційна інстанція при застосуванні норм статті 1 Першого протоколу вважає, що слід надати оцінку критерію щодо мети та виправданості втручання у право власності, відповідності втручання принципам захисту "суспільного", "публічного" інтересу.

За змістом ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Даний позов спрямований на задоволення суспільного інтересу у сфері землекористування, відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду земельної ділянки, враховуючи, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України); незаконна передача у користування спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів; дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

Застосовуючи принцип "пропорційності" або "справедливого балансу" між "суспільними" та "приватними" інтересами, суд приходить до висновку про не доведення порушення його у відповідних правовідносинах, оскільки скаржник в межах провадження у суді першої та апеляційної інстанції питання про компенсацію та порушення принципу "пропорційності" через "індивідуальний і надмірний тягар" не порушував та не доводив.

Таким чином, відсутні підстави вбачати, що позбавлення скаржника права оренди земельної ділянки за відсутності справедливої компенсації понесених ним витрат призведе до недотримання визначеного Конвенцією принципу пропорційності втручання.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція визнає, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає нормам права, тому доводи касаційної скарги є підставою для її задоволення та скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з залишенням рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до норм ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції покладаються на Красилівську районну державну адміністрацію та Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадас" пропорційно.

Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі № 924/257/16 Господарського суду Хмельницької області скасувати.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2017 залишити в силі.

3. Стягнути з Красилівської районної державної адміністрації на користь прокуратури Рівненської області судовий збір за касаційний перегляд судового рішення в сумі 3307 грн 20 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" на користь прокуратури Рівненської області судовий збір за касаційний перегляд судового в сумі 3307 грн 20 коп.

Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна І.П. Ходаківська