№ 2а-89/2009
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Вільнянськ 27 жовтня 2009 року
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі: головуючий суддя – Кофанов А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області, третя особа – управління Держказначейства України у Запорізькій області, про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов'язання до нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни", -
в с т а н о в и в :
Позивачка ОСОБА_1. звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області, в якому вимагає поновити пропущений строк для звернення до суду, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачене протягом 2006-2008 років підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 3891 гривня 90 копійок.
Ухвалою суду від 08.09.2009 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області.
Під час провадження у справі позивачка ОСОБА_1., а також представники відповідача та третьої особи подали заяви про розгляд справи за їх відсутності; у зв'язку з цим на підставі п.10 ст.3 та ч.3 ст.122 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Підтримуючи свої вимоги, позивачка навела наступні доводи:
Як зазначила позивачка ОСОБА_1., вона відповідно до положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року є дитиною війни, і згідно ст.6 зазначеного Закону, з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком; проте у 2006 та у 2007 році така допомога їй не сплачувалася, а у 2008 році – сплачувалася не у повному розмірі.
Згідно розрахунків, проведених позивачкою, виходячи з розмірів мінімальної пенсії за віком, які відповідно до ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюються у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за 2006 рік їй належало сплатити допомоги у розмірі 1290,60 гривень; за 2007 рік – у розмірі 1442,70 гривень; за 2008 рік – 1737,90 гривень, з яких фактично сплачено лише 579,30 гривень.
Позивачка вказала суду, що Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена; проте згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" були визнані неконституційними і втратили чинність.
Позивачка також вважає, що вона пропустила строк звернення до суду з поважних причин, оскільки їй не було повідомлено про належні їй виплати, а про факт порушення її прав їй стало відомо лише у лютому 2009 року після висвітлення у пресі. До позовної заяви позивачка також додала документи, які свідчать про те, що у грудні 2008 року вона зверталася до відповідача із заявою про виплату належної їй допомоги, проте їй було відмовлено.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, навів суду наступні доводи:
У своїх запереченнях на позов представник відповідача зазначив, зокрема, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" фактично було зупинено дію прийнятої раніше ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; що ж стосується фінансування допомоги дітям війни у 2007 та 2008 році, то згідно положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України, тобто ніяких порушень закону з боку відповідача не могло мати місце.
Представник відповідача також вказав, що згідно ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", на підставі якого позивачка здійснює розрахунки виплат, передбачений цією статтею мінімальний розмір пенсії за віком застосовується винятково для визначення розміру пенсій, передбачених цим законом, і не застосовується для обрахунку підвищення до пенсій, передбачених іншими законами.
Представник відповідача також просить суд врахувати, що з 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" був врегульований згідно внесення змін до цієї статті Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (пп.2 п.41 розділу 11), згідно яких розмір допомоги дорівнює розміру надбавки, встановленої для учасників війни відповідно до ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто становить 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і складає з 01.01.2008 року – 47 гривень щомісячно, з 01.04.2008 року – 48,20 гривень щомісячно, з 01.10.2008 року – 49,80 гривень щомісячно, ці суми і сплачувалися позивачці. Також крім зазначеного Закону, розмір підвищення пенсії дітям війни на 2008 рік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, і складає: з 22.05.2008 року – 48,10 гривень; з 01.07.2008 року – 48,20 гривень; з 01.10.2008 року – 49,80 гривень.
Крім того, представник відповідача також послався на положення ст.99 КАС України, відповідно до яких для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; за думкою представника відповідача, оскільки позивачка не отримувала підвищення до пенсії з січня 2006 року, вона пропустила строк звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Представник третьої особи, заперечуючи проти позову, навів суду наступні доводи:
Представник третьої особи – управління Держказначейства України у Запорізькій області – надав суду письмові заперечення проти позову, згідно яких позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні.
Так, представник третьої особи послався на те, що згідно ст.ст.6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни; фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Обсяги виплати підвищення у розмірі надбавки за пенсії, встановленої для учасників війни, не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім Закону України про Державний бюджет України.
Представник третьої особи зазначив, що відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого бюджетного розпису, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого розпису Державного бюджету України. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. При цьому головним розпорядником коштів для виплат підвищення у розмірі надбавки до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", є Пенсійний фонд України.
Також представник третьої особи звертає увагу, що:
згідно п.17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2006 рік;
згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року, пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету;
згідно п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2007 рік, але рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року це положення закону визнано таким, що не відповідає Конституції України;
з 01.01.2008 року ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" діяла в редакції пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни; але рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року це положення закону визнано таким, що не відповідає Конституції України, і відновлена дія попередньої редакції статті.
Представник третьої особи зазначив, що у 2007 та у 2008 році, коли Конституційним Судом України визнавалися неконституційними положення відповідних законів України про державний бюджет, Верховною радою не були внесені законодавчі зміни щодо збільшення розміру видатків Пенсійного Фонду України на виплату допомоги дітям війни; у Державному бюджеті на 2009 рік також не передбачено видатків на виконання рішень судів про стягнення такої допомоги. Органи Державного казначейства України не мають повноважень здійснювати нарахування та виплати, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Представник третьої особи також звертає увагу, що позивачка пропустила строк звернення до суду, і просить застосувати до них наслідки, передбачені ч.1 ст.100 КАС України.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши заперечення відповідача та надані у справі докази, вважає, що позов ОСОБА_1. підлягає задоволенню частково; при цьому суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивачка є особою, на яку поширюються положення Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивачка має статус "дитина війни", що підтверджується відміткою в її пенсійному посвідченні (а.с.5).
Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком; ця редакція закону набрала чинності з 01.01.2006 року.
Відносно вимог позивачки, що стосуються виплати підвищення до пенсії за 2006 рік, суд виходить з наступного:
Відповідно до п.17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік було зупинено. Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", ст.77 зазначеного Закону було виключено. Ці зміни набрали чинності через 10 днів після опублікування 22.03.2006 року, тобто 02.04.2006 року, тобто було відновлено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Разом з тим, відповідно до вимог ст.110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (з наступними змінами та доповненнями), зазначене підвищення до пенсії у 2006 році повинно було запроваджуватися поетапно за результатами виконання бюджету у 1-му півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету; проте цей порядок визначений не був, що виключає можливість здійснення виплати підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Враховуючи це, суд вважає, що вимоги позивачки стосовно невиплати у 2006 році підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни", та щодо зобов'язання до нарахування і стягнення такої допомоги, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Відносно вимог позивачки, що стосуються виплати підвищення до пенсії за 2007 рік, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст.111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", було зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") у розмірі 50 % надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", були визнані неконституційними, тобто відновлено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Оскільки позивачка ніяким чином не зазначила суду, що вона є інвалідом, суд вважає, що підстави для нарахування їй підвищення до пнсії в період січня-червня 2007 року були відсутні. При цьому суд приймає до уваги, що згідно п.3 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими зупинялася дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", втратили чинність з моменту ухвалення рішення, тобто не мають зворотної сили.
Враховуючи це, суд вважає, що починаючи з липня 2007 року позивачка мала право на отримання підвищення до пенсії згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірах, визначених відповідно до ст.6 зазначеного закону, тобто у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. При цьому суд відкидає посилання представника відповідача на те, що поняття "мінімальна пенсія за віком" може застосовуватися для цілей, визначених виключно зазначеним законом, оскільки законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого цією статтею, мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно з ч.1 ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив: з 01.01.2007 року – 380 гривень; з 01.04.2007 року – 406 гривень; з 01.10.2007 року – 411 гривень. Крім того, згідно ч.3 тієї ж статті, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абз.5 ч.1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Відповідно до ч.2 ст.85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25-го числа місяця, за який виплачується пенсія. Суд також враховує, що згідно абз.1 ч.1 ст.84 зазначеного Закону, при виникненні права на підвищення пенсії її перерахунок провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма документами подано після 15-го числа; тобто закон передбачає можливість перерахування пенсії виключно за повний місяць, а не за окремі дні. Оскільки рішення Конституційного Суду України, яким у 2007 році поновлено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", набрало чинності 09.07.2007 року, тобто до 15.07.2007 року, тому і розмір підвищення до пенсії за липень 2007 року має бути обрахований як за повний місяць.
Таким чином, відповідач повинен був підвищити позивачці пенсію починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року у наступних розмірах:
за липень 2007 року: (406грн. + 1%) х 30 % = 123,02 гривні;
за серпень і вересень 2007 року: (406грн. + 1%) х 30 % х 2 міс. = 246,04 гривні;
за жовтень, листопад і грудень 2007 року: (411 грн. + 1%) х 30 % х 3 міс. = 373,59 гривень,
а всього підвищення до пенсії у розмірі 742 гривні 65 копійок.
Відносно вимог позивачки, що стосуються виплати підвищення до пенсії за 2008 рік, суд виходить з наступного:
Суд вважає, що правові підстави для вирішення цих вимог позивачки аналогічні тим, що наведені при вирішенні її вимог стосовно 2007 року.
Так, згідно пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до ч.4 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам війни пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими була змінена редакція ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", і відновлена дія попередньої редакції.
Позивачка визнала у позовній заяві, що в період часу з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року вона отримувала підвищення до пенсії у розмірах, встановлених згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а тому підстав для задоволення її вимог, що стосуються зазначеного проміжку часу, суд не вбачає. Разом з цим, суд дійшов до висновку, що відповідач зобов'язаний був провести перерахунок пенсії згідно відновленої редакції ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у період з 22.05.2009 року по 31.12.2009 року.
Згідно ст.58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив: з 01.01.2008 року – 470 гривень, з 01.04.2008 року – 481 гривня, з 01.07.2008 року – 482 гривні, з 01.10.2008 року – 498 гривень.
Таким чином, відповідач повинен був здійснити підвищення пенсії починаючи з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року у наступних розмірах:
за червень 2008 року: 481 х 30% = 144,3 гривні;
за липень, серпень і вересень 2008 року: 482грн. х 30% х 3 міс. = 433,8 гривень;
за жовтень, листопад і грудень 2008 року: 498 грн. х 30% х 3 міс. = 448,2 гривень,
а всього підвищення до пенсії у розмірі 1026 гривень 30 копійок.
Підстав для нарахування підвищення до пенсії за травень 2008 року суд на підставі положень ст.84 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не вбачає, оскільки рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року набрало чинності після 15.05.2008 року.
Згідно наданих суду заперечень відповідача (а.с.14-15) та довідки (а.с.25), за вказаний проміжок часу позивачці сплачені суми підвищення до пенсії: за червень 2008 року – 48,10 гривень; за липень-вересень 2008 року – 144,60 гривень (48,20 х 3), за жовтень-грудень 2008 року – 149,40 гривень (49,80 х 3), а всього – 342 гривні 10 копійок. Таким чином, сума недоплаченої допомоги складає: 1026,30 – 342,10 = 684,20 гривень.
Відносно вимог позивачки про поновлення (визнання поважними причин пропуску) строку для звернення до суду суд виходить з наступного.
Позивачка подала заяву 09.02.2009 року, тобто вирішується питання про поважність причин пропуску строку щодо обставин, які мали місце до 09.02.2008 року.
Позивачка не навела суду переконливих доводів, які б могли бути підставами для визнання причин пропуску строку звернення до суду такими, що є поважними.
Позивачка вказала, що про порушення свого права вона дізналася у лютому 2009 року з засобів масової інформації. Проте такий довід суд вважає неприйнятним, оскільки нормативні акти та рішення Конституційного Суду України, якими позивачка обґрунтовує свій позов, публікувалися у засобах масової інформації, набували чинності у 2006 та 2007 роках, і були загальновідомими.
Суд не може прийняти і надані позивачкою документи про те, що вона намагалася вирішити спір у досудовому порядку шляхом подання скарги до органів ПФУ, а тому строк звернення до суду слід обчислювати згідно положень ч.4 ст.99 КАС України.
Так, відповідно до ч.4 ст.99 КАС України, якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч.3 ст.3 Закону України "Про звернення громадян", скарга – це звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених дією (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. Згідно ч.1 ст.16 того ж Закону, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи, подається у порядку підлеглості вищому органу.
Таким чином, процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження), яка є підставою для застосування положень ч.4 ст.99 КАС України, передбачає собою подання скарги на дії (бездіяльність) чи рішення суб'єкту владних повноважень до вищестоящого органу; документи ж, надані позивачкою (а.с.6, 7), свідчать про те, що вона зверталася із заявою не до органу, який є вищестоящим відносно відповідача, а безпосередньо до нього; до вищестоящого органу нею скарга не подавалася.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що судовому захисту підлягають права позивачки щодо нарахування і виплати їй підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року; що ж стосується прав позивачки на отримання підвищення до пенсії за періоди до 09.02.2008 року, то вони судовому захисту не підлягають у зв'язку із пропущенням позивачкою строків звернення до суду, - на підставах, передбачених ч.1 ст.100 КАС України.
Суд відкидає посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплати зазначеного підвищення до пенсії, оскільки згідно ст.46 Конституції України та ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", це не є підставою для невиконання своїх обов’язків.
Суд також відкидає і посилання відповідача, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки виплата підвищення фінансується з бюджету; при цьому суд виходить з того, що згідно п.15 "Положення про Пенсійний Фонд України", ПФУ здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління, а згідно Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення, донарахування чи перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного Фонду України.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. мають бути задоволені частково.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 4, 8-10, 70, 86, 159-163 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області, третя особа – управління Держказначейства України у Запорізькій області, про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов'язання до нарахування і виплати недоплаченого підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни", та стягнення цього підвищення до пенсії – задовольнити частково.
Зобов’язати управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачене їй підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період часу з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року у розмірі 684 (шістсот вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
В задоволенні іншої частини позову – відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області; протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження у тому ж порядку має бути подана апеляційна скарга.
Суддя А.В. Кофанов