Справа № 461/5495/15-к

пр.№ 1-кп/464/48/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.08.2017 м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі: головуючого-судді Мички Б.Р.,

за участю секретаря судового засідання Янишин М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Львові кримінальне провадження №461/5495/15-к, внесене 26 лютого 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140050000687, відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Львова, громадянин України, українець, з вищою освітою, одружений, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1, судимості немає,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.355 Кримінального кодексу України,

а також сторін кримінального провадження: прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Максимціва Б.Б., представника потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1, захисника Копняка А.М.,

у с т а н о в и в :

органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що в період часу з грудня 2014 року по 17 березня 2015 року, перебуваючи на території м.Львова, зокрема, на вулицях Сосенка, Яцкова, Шевченка, Городоцькій, Б.Лепкого, Університетській, Словацького, Стефаника, Дудаєва, проспекті Шевченка, вулицях Саксаганського, Ів.Франка, площі Петрушевича, вулиці Зеленій, проспекті Червоної Калини, діючи за попередньою змовою в групі осіб з ОСОБА_8, ОСОБА_9, які засуджені вироком Галицького районного суду м.Львова від 22.07.2015 за ч.2 ст.355 КК України, з метою примушування ОСОБА_10 до виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло в зв'язку з позикою коштів у ОСОБА_8, неодноразово погрожуючи застосуванням до потерпілого та його близьких родичів насильства, а також застосувавши до ОСОБА_10 насильство, внаслідок якого у потерпілого виявлено садно в ділянці носа, синець в ділянці правого колінного суглобу, що відносяться до легкого тілесного ушкодження, примушували до повернення боргу в сумі 1800 доларів США. 17.03.2015 злочинні дії ОСОБА_1 викрито працівниками міліції і останній затриманий під час вчинення кримінального правопорушення на АДРЕСА_2.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав та дав наступні показання. З потерпілим ОСОБА_10 був знайомий раніше. Зустрів його у кінці грудня 2014 року на вул.Шевченка в м.Львові та в розмові з ним запитав, чому не виплачує кошти своєму працівнику ОСОБА_8 ОСОБА_10 передзвонив ОСОБА_8, домовився про зустріч на Сихові і вони роз'їхалися. У березні 2015 року до нього зателефонував ОСОБА_8 і повідомив про призначену зустріч, під час якої ОСОБА_10 пообіцяв віддати гроші, хотів, щоб він був свідком при цьому. Він спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9, який є його товаришем, приїхали на зустріч, але потерпілий сказав, що віддасть гроші наступного дня. 17.03.2015 на АДРЕСА_2 приїхав ОСОБА_10, який поводив себе провокаційно, став відмовлятись від того, що він комусь винен гроші. Категорично заперечив нанесення ударів потерпілому, не бачив, щоб хтось інший наносив йому удари. Вважає себе невинуватим, просить виправдати.

У підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.355 КК України, прокурором надано наступні докази:

- показання в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_10 про те, що з обвинуваченим раніше знайомим не був. У грудні 2014 року він вийшов з під'їзду будинку по АДРЕСА_3, сів у автомобіль і до нього підбігли ОСОБА_1, ОСОБА_9, як йому пізніше стало відомо, та ще один невідомий. Вони з погрозами запропонувати під'їхати на розмову з ОСОБА_8, який є його колишнім працівником. У салон його транспортного засобу сів ОСОБА_9 і став показувати напрямок, в якому слід їхати, а ОСОБА_1 сів за кермо власного автомобіля і став рухатись за ними. Під час керування автомобілем ОСОБА_9 висловлював на його адресу та адресу сім'ї погрози і вимагав повернення грошей ОСОБА_8 Рухаючись по вулицях Львова він прибув на АДРЕСА_2, де зустрівся з ОСОБА_8 і пообіцяв в найближчій час повернути гроші, тоді як він не був нікому винен. У лютому 2015 року до нього передзвонив ОСОБА_8 та нагадав про зустріч. Тоді він сприйняв погрози реально, побоювався їх реалізації та звернувся до райвідділу міліції з заявою про вчинення відносно нього злочину. В подальшому ОСОБА_8 призначив зустріч і 16.03.2015 він зустрівся з ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_1 При зустрічі отримував погрози в свою адресу і в адресу родини у випадку неповернення 1800 доларів США, хоча такі винен не був. Так як обвинувачений ОСОБА_1 поводив себе агресивно, тому домовились зустрітись наступного дня. 17.03.2015 він приїхав на АДРЕСА_2, де вже знаходились ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_1 Під час розмови обвинувачений вдарив його кулаком в обличчя, від чого він впав і втратив свідомість. Зазначив, що між ним та ОСОБА_8 після 2010 року не існувало жодних боргових зобов'язань. Заявив цивільний позов в розмірі 8000 грн. моральної шкоди, який просить задоволити. У наступні судові засідання після його допиту не з'являвся, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності у зв'язку з незадовільним станом здоров'я;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_11, начальника ВБЕЗ Галицького РВ м.Львова на момент вчинення злочину, який був знайомий з обвинуваченим та потерпілим тільки в рамках даного кримінального провадження. 17.03.2015 за дорученням слідчого прибув на автопаркінг по АДРЕСА_2, де зустрічались потерпілий з ОСОБА_9, ОСОБА_8 та обвинуваченим, котрі погрожували потерпілому та його сім'ї, вимагали в нього кошти. При цьому він знаходився в автомобілі з працівником, що проводив оперативно-технічні заходи. Ствердив, що ОСОБА_10 вдарив обвинувачений ОСОБА_1 і потерпілий від отриманого удару впав. Всіх трьох учасників інциденту затримано працівниками міліції, зокрема ОСОБА_1 затримано біля його автомобіля, який знаходився на відстані 15 м від ОСОБА_10;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_13, на той час оперуповноважений ДСБЕЗ Галицького РВ м.Львова, знайомий з обвинуваченим та потерпілим до розслідування кримінальної справи не був. За дорученням слідчого проводились негласні слідчі дії, тому 17.03.2015 він прибув на АДРЕСА_2, де ОСОБА_9, ОСОБА_8 і обвинувачений розмовляли з потерпілим, їхньої розмови не чув. Бачив як ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_10, від удару якого потерпілий впав. Протиправні дії були присічені працівниками міліції шляхом затримання трьох осіб, особисто він знаходився на відстані 50 м від них. Крім нього, на місці події знаходились працівники міліції ОСОБА_16, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15, слідчий ОСОБА_19, ОСОБА_22, ОСОБА_17;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_16, на той час оперуповноважений ДСБЕЗ Галицького РВ м.Львова, знайомий з обвинуваченим та потерпілим не був. На виконання вказівок керівництва виїхав за дорученням слідчого в групі з іншими оперуповноваженими 17.03.2015 на АДРЕСА_2. З відстані 40-50 м спостерігав за розмовою потерпілого з ОСОБА_9, ОСОБА_8 і обвинуваченим, які спілкувалися спочатку спокійно, а згодом емоційно. Бачив як обвинувачений ОСОБА_1 вдарив потерпілого безпосередньо перед затриманням;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_14, старшого оперуповноваженого СДСБЕЗ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, знайомий з обвинуваченим та потерпілим не був. ОСОБА_10 звернувся до Галицького райвідділу міліції із заявою про вчинення відносно нього злочину, тому ним згідно ухвали апеляційного суду Львівської області виконувались негласні слідчі дії, а саме аудіо- відеоконтроль. 16.03.2015 при зустрічі обвинуваченого з потерпілим присутнім не був. Спостерігаючи за зустріччю 17.03.2015 потерпілого з обвинуваченим та ОСОБА_9 і ОСОБА_8, бачив як ОСОБА_10 наніс удар обвинувачений ОСОБА_1 Складав протокол про результати негласних слідчих дій, для чого проглядав відео, з чого зрозумів, що обвинувачений разом з ОСОБА_9 і ОСОБА_8, будучи агресивно налаштованими, вимагали у потерпілого повернення коштів;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_15, працівника ВБЕЗ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, не був знайомим ні з потерпілим, ні з обвинуваченим. Про фабулу справу йому стало відомо від слідчого ОСОБА_19. Був присутній при затриманні ОСОБА_9, ОСОБА_8 і обвинуваченого та знаходився в приміщенні ТЦ «Арсен» на віддалі 50-70 м від місця події. Бачив нанесення удару обвинуваченим ОСОБА_10 в обличчя;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_17, працівника Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. За дорученням слідчого ОСОБА_19 17.03.2015 під час проведення негласних слідчих дій перебував біля заправки «ANP» поряд ТЦ «Арсен», тобто знаходився поблизу місця події. Бачив приїзд автомобіля потерпілого, до якого підійшло троє осіб, серед яких ОСОБА_1 Спочатку вони спілкувалися, а потім обвинувачений наніс потерпілому удав в обличчя, від чого останній впав. В подальшому відбулося затримання винних;

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_18, працівника ВБЕЗ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, які за своїм змістом аналогічні показанням свідка ОСОБА_17

- показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_19, слідчого Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, який знайомим з обвинуваченим та потерпілим не був. За заявою потерпілого вносив відомості до ЄРДР та проводив його допит. На місці події був присутній 17.03.2015 та спостерігав за подіями на спеціальному моніторі в режимі онлайн. Проводив досудове розслідування відносно ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_1, однак матеріали відносно двох були виділені в окреме провадження у зв'язку із укладенням угоди про примирення з потерпілим. Виносив постанову про проведення судово-медичної експертизи потерпілому, візуально пам'ятає, що в останнього був синець на обличчі;

- заяву від 26.02.2015, відповідно до якої ОСОБА_10 звернувся до Галицького райвідділу міліції міста Львова про вчинення відносно нього кримінального правопорушення. Заява зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень та інші події 26.02.2015;

- висновок судово-медичної експертизи №410 від 18.03.2015, згідно з яким у ОСОБА_10 виявлено садно в ділянці носа, синець в ділянці правого колінного суглобу, які утворились від дії тупих предметів та при ударі по таких під час падіння на коліно, могли виникнути 17 березня 2015 року і відносяться до легкого тілесного ушкодження;

- нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_8 від 19.03.2015, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_10 повний розрахунок за безпроцентну позику в розмірі 14360 грн., що в еквіваленті становить 1800 доларів США, яка надавалась ним у квітні 2011 року. При цьому, судом враховується, що така заява була оформлена ОСОБА_8 після того, як він 17.03.2015 був затриманий працівниками Галицького райвідділу міліції під час вимагання повернення боргу у ОСОБА_10;

- протокол проведення слідчого експерименту від 01.04.2015 за участю потерпілого ОСОБА_10 з фототаблицею та план-схемою руху транспортного засобу ОСОБА_10 щодо події, яка мала місце на початку грудня 2014 року;

- роздруківкою щодо вхідних та вихідних дзвінків мобільного оператора ПрАТ «Київстар» абонентського номера НОМЕР_1 з аналітичною довідкою, відповідно до яких в період з 10.03.2015 по 17.03.2015 ОСОБА_8 двічі дзвонив потерпілому;

- протокол від 26 березня 2015 року про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-, відео контролю) з відеофайлом до нього;

- вироком Галицького районного суду м.Львова від 22.07.2015 вбачається, що судом затверджено угоду про примирення між потерпілим ОСОБА_10 з одного боку та підозрюваними ОСОБА_9, ОСОБА_8, з другого боку, які засуджені за ч.2 ст.355 КК України до 3 років позбавлення волі.

Відповідно до вимог ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ч.4 ст.17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, покладається на прокурора (ст.92 КПК України).

Виходячи з положень ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується у примушуванні ОСОБА_10 до виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло у зв'язку з позикою ним грошових коштів у ОСОБА_8 в сумі 1800 доларів США.

Цивільним кодексом України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України). У ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року №10 роз'яснено, що відповідальність за ст.355 КК України може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Тобто, злочин, передбачений ст.355 КК України, має місце лише за відсутності ознак вимагання. Це означає, що кваліфікація за ст.355 КК України може бути лише в разі відсутності посягання на чуже майно, право на нього чи вимоги вчинити будь-які дії майнового характеру, які потерпілий не зобов'язаний вчиняти.

Потерпілий ОСОБА_10, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань у відповідності до вимог ст.384 КК України, показав та ствердив, що жодних цивільно-правових зобов'язань між ним та ОСОБА_8 на час вчинення кримінального правопорушення не існувало. Належних та допустимих доказів у відповідності до ст.ст.84-86 КПК України існування наявності цивільно-правових відносин ОСОБА_10 та ОСОБА_8 стороною обвинувачення не надано.

Так, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 від 19 березня 2015 року, якою останній підтверджує, що одержав (без дати) від ОСОБА_10 повний розрахунок за безпроцентну позику в розмірі 1800 доларів США, та вирок Галицького районного суду м.Львова від 22 липня 2015 року, яким ОСОБА_9, ОСОБА_8 були засуджені за ч.2 ст.355 КК України, не можуть за відсутності інших фактичних даних розцінюватися судом як належні докази вини в розумінні ст.85 КПК України, оскільки заява не підтверджує існування договору позики в інкримінованому правопорушенні, а вирок суду відносно інших осіб не може мати преюдиціального значення у відповідності до ст.90 КПК України.

Свідок ОСОБА_20, допитаний за клопотанням сторони захисту, чоловік сестри обвинуваченого суду показав, що ОСОБА_10 позичив у ОСОБА_8 3 000 доларів США, частину з яких віддав, а залишилось 1800 доларів США. Зазначені показання не висвітлюють конкретних обставин, що підлягають доказуванні у даному кримінальному провадженні, та за відсутності підтверджені зі сторони потерпілого та наявності інших допустимих доказів не приймаються до уваги в підтвердження винуватості особи.

Інші документи, наявні у справі, та показання свідків щодо інших обставин справи, за відсутності ознак примушування до цивільно-правових зобов'язань, не можуть бути покладені в основу доведеності ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.355 КК України, та наявності складу даного злочину.

Крім того, розглядаючи доводи сторони захисту щодо недопустимості такого доказу як протокол від 26 березня 2015 року про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-, відео контролю) з відеофайлом до нього, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. У ч.2 ст.87 КПК України викладено підстави за наявності яких, суд зобов'язаний визнати доказ недопустимим, а саме здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

За умовами ст.ст.246, 247 КПК України рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя відповідного апеляційного суду за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.

Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Різновидами втручання в приватне спілкування, зокрема є аудіо-, відеоконтроль особи (ст.258 КПК України).

Водночас прокурором, на якого покладено обов'язок доведення винуватості обвинуваченого, відповідна ухвала слідчого судді апеляційного суду надана не була. Про те, що саме прокурором повинна була бути надана суду відповідна ухвала і свідчить лист апеляційного суду Львівської області від 25 листопада 2016 року №73-135/2016.

Відтак з урахуванням відсутності у матеріалах кримінального провадження копій ухвал слідчого судді про надання дозволів на застосування зазначених заходів не встановлено, які конкретно негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані слідчим суддею, щодо кого саме, на який строк та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачених відповідним судовим рішенням. Тобто з достатньою повнотою не з'ясовано правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи ОСОБА_1, що становить основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів.

Відтак в порядку ч.1 ст.89 КПК України суд визнає недопустимим доказ отриманий в результаті проведеної такої негласної слідчої дії як аудіо-, відео контроль особи, а саме протокол від 26 березня 2015 року з відеофайлом до нього.

Водночас щодо підслідності, то ст.ст.87-88 КПК України не містять посилання на обов'язковість визнання доказу недопустимим у зв'язку з порушенням правил підслідності. Також слід зазначити, що у суду відсутні підстави для повернення обвинувального акта прокурору, оскільки такий був вручений обвинуваченому 02.07.2015 р., про що свідчить наявна у матеріалах кримінального провадження розписка (т.1 а.с. 85), та що учасниками процесу визнавалося та не оспорювалося під час проведення підготовчого судового засідання 27.09.2016 р. та було враховано судом під час призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Враховуючи наведене, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності і взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що в діянні обвинуваченого відсутній склад кримінального правопорушення.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а й з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року, де зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

У ч.2 ст.17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Викладені слідчим та прокурором доводи для визнання ОСОБА_1 винуватим в інкримінованому діянні порушують принцип «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», що у відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, тобто виходячи з рішень ЄСПЛ розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 КПК України.

Таким чином обвинуваченого слід визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.355 КК України та виправдати на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

При цьому суд враховує вимоги ч.3 ст.337 КПК України, згідно з якими з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Відтак у суду відсутні підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого.

Процесуальних витрат у справі немає, клопотань про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили сторонами кримінального провадження не заявлялось.

Потерпілим ОСОБА_10 заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого 8000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.3 ст.129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч.1 ст.326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

З врахуванням вищезазначених норм ч.3 ст.129 КПК України цивільний позов ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди в сумі 8000 грн. з обвинуваченого слід залишити без розгляду, оскільки за результатами судового розгляду в діях ОСОБА_1 щодо якого здійснювався судовий розгляд не встановлено складу кримінального правопорушення.

Керуючись ст.ст.369-371, 373, 374 КПК України,

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.355 КК України та виправдати.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 8000 грн. - залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення через Сихівський районний суд м. Львова, обвинуваченому в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий Б.Р.Мичка