Справа № 2-3290/09

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

м. Харків                                                                                                    21 жовтня 2009 року

Ленінский районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді       Ольховського Є.Б.,

при секретарі              Ященко Є.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної (нематеріальної) шкоди ,-  

в с т а н о в и в :  

В липні 2009 року до суду з позовом звернувся ОСОБА_1, в якому зазначив, що з відповідачкою тривалий час проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачкою ОСОБА_2, в 2006 році було самовільно без належних узгоджень збудовано перегородку в спільній кухні, в зв’язку з чим робітниками ВАТ «Харківміськгаз» було відрізано подачу газу в спільну квартиру. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 2008 року, ОСОБА_3 було забов*язано демонтувати самовільне перепланування відновивши спільну кухню в первісний стан, однак остання, протягом тривалого часу всіляко ухиляється від виконання рішення суду, в зв’язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися газом. Також ОСОБА_2, неодноразово ініціювали судові процеси з метою позбавити ОСОБА_1 його власної квартири, що завдає йому тяжких страждань. Крім того відповідачка підписала листа на ім’я Мітрополіта Харківського та ОСОБА_4  з метою принизити та опорочити ОСОБА_1, який працював в Єпархії, внаслідок чого йому було завдано моральної шкоди, розмір якої позивач оцінив в 2500 грн., які і прохає стягнути з відповідачки на його користь.  

В судове засідання позивач з’явися, позов підтримав, посилаючись на підстави викладені в позовній заяві.

Представник позивача також в судове засідання з’явися, позов підтримав, зазначивши, що перебуваючи на особистому прийомі у секретаріаті Харківської Єпархії, йому було повідомлено, що дозвіл ОСОБА_1, повернутися до роботи в Єпархії може бути надано в разі реабілітації останнього в судовому порядку, що і було однією з основних причин звернення до суду.

Відповідачка у судове засідання з’явилась, позов не визнала, зазначивши, що ОСОБА_1 є сутяжником, який ініціює постійні судові процеси. Перепланування в спільній квартирі відбувалось за згодою самого ОСОБА_1. Однак з невідомих причин, після закінчення будівництва, ОСОБА_1 не сподобалась перегородка що і послугувало причиною скандалів. Газ в належній ОСОБА_1 частині кухні було відрізано за вини самого ОСОБА_1, який не закрив вчасно газовий вентиль. Колективного листа на ім’я ОСОБА_3 не писала, а тільки підписала, повністю підтримуючи всі викладені в ньому факти. Щодо тривалого невиконання рішення Ленінського районного суду від 2008 року, то відповідачка про відкриття виконавчого провадження нічого не знає, оскільки ніяких приписів не отримувала.

Представник відповідача позов не визнала, зазначивши що ОСОБА_1 неодноразово  позивався до суду та різних правоохоронних органів зі скаргами на жителів будинку, чим створив неможливі умови для проживання. Прохала в задоволенні позову відмовити вважаючи його не обґрунтованим та таким що не доведений належними доказами.

Заслухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільних справ № 2-62/05, № 2- 207/09 суд встановив наступне:

сторони мешкають в квартирі АДРЕСА_1, яка є комунальною.  

Між сторонами склались вкрай неприязні стосунки, внаслідок чого протягом 2000 - 2009 років, органами внутрішніх справ Ленінського району м. Харкова та Ленінським районним судом неодноразово виносились акти реагування (постанови, рішення) на чисельні звернення сторін.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07.10.2008 року було встановлено, що відповідачка, всупереч вимогам діючого законодавства, самовільно здійснила будівлю перегородки на спільній кухні в вищезазначеній комунальній квартирі, внаслідок чого було забов*язано ОСОБА_2 демонтувати перегородку у місті загального користування у квартирі АДРЕСА_2 в Харкові та усунути наслідки самоправного перенесення газового обладнання (с.с.9-13). Вказане рішення набуло законної сили і за ним відкрито примусове виконавче провадження.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.  

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 обов'язковому з'ясовуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:   наявність такої шкоди  , протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Суд погоджується з доводами позовної заяви щодо протиправності дій відповідачки стосовно самовільних перебудов, оскільки цей факт встановлено вступившим до законної сили судовим рішенням.  Разом з тим, згідно до ст. ст. 10, 60  ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В контексті зазначених вимог, суд констатує відсутність достовірних доказів на підтвердження саме   наявності   моральної шкоди, оскільки додані до позову медичні документи підтверджують факт наявності у ОСОБА_1 чисельних хронічних захворювань, деякі з них діагностовано ще 6 річним віком хворого, і підтверджень виникнення якихось загострень, внаслідок дій відповідачки по будівлі перегородки – суд не вбачає.  

Неможливість ОСОБА_1 користуватися власним майном – газовим обладнанням породжує між сторонами матеріальний спір, вирішення якого фактично відбулось ухваленням судового рішення від 07.10.2008 року. Факт неналежного виконання зазначеного рішення з боку виконавчої служби є підставою для відповідного реагування з боку стягувача і не є підтвердженням зловмисних дій з боку ОСОБА_2, оскільки сторони підтвердили факт відсутності належного повідомлення (отримання припису, копії постанови про відкриття виконавчого провадження тощо) з боку ОСОБА_2

Аналізуючи посилання позивача на завдання йому моральної шкоди підписом відповідачки під колективним листом (13 осіб) до церковної Єпархії суд констатує, що діючим цивільним законодавством не врегульовано (не передбачено) питання щодо можливості судовим органом давати оцінку діям що відбуваються в межах відносин всередині релігійних установ. В зв’язку з наведеним суд вважає, що до зазначеного листа є доцільним застосування аналогії права щодо рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 про офіційне тлумачення положення частини першої ст. 7 Цивільного кодексу Української РСР справа про поширення відомостей, справа № 1-9/2003 від 10 квітня 2003 року. Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами .  Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам особи. Суд не маючи належних доказів позбавлений можливості довести або спростувати відомості викладені в зазначеному листі, і вважає, що намагання в судовому порядку вирішити ситуацію стосовно відносин між Єпархією та ОСОБА_1 є некоректним.

Оскільки позивачем не доведено наявності моральної шкоди суд не вбачає підстав для її відшкодування, бо в контексті  ст. 1167 ЦК однією з підстав, необхідних для притягнення особи до відповідальності за завдану моральну шкоду, є її наявність.  

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 86, 209, 212, 214-215 ЦПК України; ст. ст. 1166, 1167 ЦК України,-

в и р і ш и в:  

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної (нематеріальної) шкоди – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

С У Д Д Я             підпис       ОСОБА_6