Справа № 368/501/17 Головуючий у І інстанції Кириченко В. І.

Провадження № 22-ц/780/3467/17 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.

Категорія 49 03.08.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Березовенко Р.В., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Волошина В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, зміну розміру аліментів,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала наступним:

05 липня 1995 року було зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_2. 29 березня 2007 року вказаний шлюб було розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням суду від 07.12.2006 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання двох дітей (сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, і сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1) у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 лютого 2015 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), починаючи з дня досягнення повноліття (ІНФОРМАЦІЯ_1) на період навчання сина, але не більше ніж до досягнення сином двадцяти трьох років. Після досягнення старшим сином повноліття на меншого сина ОСОБА_5 продовжують стягуватися аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), до досягнення сином повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Син ОСОБА_5 навчається на денному відділенні Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги. Батько спроможний надавати таку допомогу, але добровільно її не надає.

Окрім того, на даний час розмір аліментів за рішенням суду від 27 лютого 2015 року на сина ОСОБА_4, який навчається в Національному університеті біоресурсів і природокористування України в м. Києві, менший за витрати, які несе позивач на утримання сина в середньому на 900,00 грн. на місяць.

У зв'язку з онкологічним захворюванням та необхідністю довготривалого лікування позивача, її матеріальне становище є скрутним, на лікування витрачаються значні кошти, оскільки держава не забезпечує повного обсягу потрібних їй медикаментів.

За таких умов, враховуючи наведені обставини позивач не в змозі відповідним чином забезпечувати належне утримання синів, а відповідач збільшити розмір аліментів в добровільному порядку відмовляється.

У зв'язку з наведеним позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14.04.2017 року, на період його навчання, а також збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на її користь за рішенням суду від 27.02.2015 року на утримання сина ОСОБА_4, до розміру 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, на період його навчання, але не більше ніж до досягнення сином 23-х років.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14.04.2017 року, на період навчання сина, але не більше ніж до досягнення 23-х років. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись із вказаним рішення суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати ту ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим доказам по справі про те, що ним розпочато добудову до житлового будинку та покращення своїх житлових умов. Суд дійшов хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо можливості надання ним матеріальної допомоги повнолітньому сину ОСОБА_5. За таких умов вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Позивач подав до суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Заперечуючи проти рішення суду в частині встановлення йому обов'язку сплати аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання, відповідач посилався на те, що судом не було враховано його майновий стан та неможливість надання такого утримання, що є підставою для відмови в задоволенні позову. В той же час колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з наведеною позицією апелянта.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до ч. 3 ст. 199 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

В ході розгляду справи судом першої інстанції в повній мірі були досліджені обставини щодо наявності підстав для встановлення обов'язку батька сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Було підтверджено як факт продовження навчання обома синами після досягнення ними повноліття, так і їх потреба в отриманні матеріальної допомоги від батьків.

В ході розгляду справи (як і в своїй апеляційній скарзі) відповідач стверджував про відсутність у нього можливості надання матеріальної допомоги на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, оскільки він (відповідач) має значні витрати та незначні доходи. Зазначені посилання відповідача були детальним чином досліджені судом першої інстанції в ході розгляду справи, в оскаржуваному рішенні суд надав їм відповідну оцінку. Колегія суддів ретельно перевірила такі висновки суду першої інстанції та не вбачає їх невідповідності ні обставинам справи, ні вимогам закону.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

В ході розгляду справи позивачем було належним чином доведено наявність підстав для стягнення з батька аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання. З іншої сторони відповідачем не було представлено належних та допустимих доказів на підтвердження своїх посилань, якими він обґрунтовував свою позицію щодо відсутності передбачених чинним законодавством України підстав для встановлення вищевказаного обов'язку для нього. Представлені ним докази як не спростовують наявності потреби сина в такому утриманні, як і не доводять відсутності можливості батька надавати таке утримання. За таких умов позиція відповідача залишилася недоведеною, відтак не може бути прийнята судом.

У відповідності до положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, належним чином дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, відтак передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду при апеляційному розгляді колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Р.В. Березовенко

А.С. Сержанюк