КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 910/9131/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Сотнікова С.В.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

арбітражний керуючий Кізленко В.А. - свідоцтво № 408 від 27.02.2013.

від боржника: Пипко Р.П. - довіреність б/н від 10.05.2017.

Свистунов Д.В. - довіреність № 298Д-10 від 13.05.2017.

від ТОВ „ТД Протеїн-Продакшн":

Терещенко Д.Л. - довіреність б/н від 05.01.2016.

від ТОВ „Яготинське хлібоприймальне підприємство":

Терещенко Д.Л. - довіреність б/н від 03.01.2017.

розглянувши апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року

у справі № 910/9131/16 (суддя Яковенко А.В.)

за заявою розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича

до Приватного акціонерного товариства «Креатив»

за участю 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім

Протеїн-Продакшн»;

2) Товариства з додатковою відповідальністю «Яготинське

хлібоприймальне підприємство»

про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним

у межах справи № 910/9131/16

за заявою Приватного акціонерного товариства «Креатив»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у задоволенні заяви розпорядника майна ПрАТ «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка В.А. про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним та визнання прав власності на спірні корпоративні права відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, розпорядник майна ПрАТ «Креатив» арбітражний керуючий Кізленко В.А. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року та визнати недійсним рішення акціонера ПрАТ «Креатив» №236/1 від 26.06.2015 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27.06.2015 року, укладений між ПрАТ «Креатив» та ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн» щодо продажу 4 579 865 часток, що становить 94,8089% статутного капіталу ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Іоннікової І.А., Сотнікова С.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.08.2017 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих через відділ документального забезпечення суду відзивах на апеляційну скаргу представник ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн» та ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Скаржник та представники боржника в судовому засіданні 01.08.2017 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року та визнати недійсним рішення акціонера ПрАТ «Креатив» №236/1 від 26.06.2015 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27.06.2015 року, укладений між ПрАТ «Креатив» та ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн» щодо продажу 4579865 часток, що становить 94,8089% статутного капіталу ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Представник ТОВ «ТД Протеїн-Продакшн» та ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року - без змін.

01.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).

Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/9131/16 за заявою ПрАТ «Креатив» про банкрутство, провадження у якій порушене ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року.

05.08.2016 року розпорядник майна ПрАТ «Креатив» арбітражний керуючий Кізленко В.А. звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним у відповідності до ст. 20 Закону про банкрутство.

В обґрунтування поданої заяви, розпорядник майна посилається на безоплатність відчуження боржником майна ПрАТ «Креатив».

В подальшому заявником доповнено підстави для визнання спірних договорів недійсними та зазначено про відчуження майна боржника за цінами нижчими від ринкових.

За наслідками розгляду поданої заяви, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у задоволенні заявлених розпорядником майна ПрАТ «Креатив» арбітражним керуючим Кізленком В.А. вимог відмовлено повністю у зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі недійсним.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає відстав для її скасування з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.06.2015 року ПАТ «Креатив Груп», яке володіє 584 625 простими іменними акціями ПрАТ «Креатив», що становить 100 статутного капіталу Товариства, і є єдиним акціонером Товариства прийнято рішення №236/1, яким вирішено вийти зі складу учасників (засновників) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» шляхом відчуження 4 579 865 часток, що складає 94,8089% статутного капіталу ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» - Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Протеїн-Продакшн», а також надати генеральному директору ПрАТ «Креатив» повноваження на участь у загальних зборах учасників (засновників) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» з питань порядку денного і підписання всіх необхідних документів, пов'язаних з виходом зі складу учасників (засновників) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

На виконання відповідного рішення, 27.06.2015 року між ПрАТ «Креатив» (продавець) та ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» (покупець) укладено договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець продає покупцю належні йому на праві приватної власності 4 579 865 часток, що дорівнює 94,8089% Статутного капталу ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство», а покупець приймає та оплачує зазначену кількість часток у статутному капіталі ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Пунктом 1.3.1 Договору визначено, що продавець є власником 4 579 865 часток Статутного капіталу ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство». Право продавця як власника часток у статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» засвідчуються статутом ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Загальна вартість 4 579 865 часток у статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» дорівнює 1 144 966,25 грн. (п. 1.3.3. Договору).

За змістом п. 2.1 Договору за набуття права власності на зазначені в п. 1.3 цього договору частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство», покупець зобов'язується сплатити продавцю вартість часток/прав погоджену сторонами в додатковій угоді до даного договору. Строк та порядок оплати вартості часток/прав визначається у погоджений сторонами спосіб відповідно до додаткових угод до даного договору.

Згідно з п. 2.1.1 Договору ціна за якою продаються частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське ХПП» є договірною.

Відповідно до п. 4.1 Договору з моменту підписання даного договору, а також вчинення державної реєстрації Статуту ТДВ «Яготинське ХПП» у новій редакції (або змін до статуту) до покупця переходять усі частки/права та обов'язки учасника/засновника (власника) ТДВ «Яготинське ХПП», що належали продавцю на момент продажу (відчуження, відступлення) часток/прав, в частині проданих (відчужених, відступлених) часток в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Відповідно до п. 5.1. Договору, останній набирає чинності з моменту підписання та діє до переходу права власності на частки в статутному капіталі учасника до покупця та реєстрації статуту ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» у новій редакції і здійснення розрахунків покупцем за частки у статутному капіталі учасника згідно п. 2.1. Договору.

Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням розпорядником майна ПрАТ «Креатив» арбітражним керуючим Кізленком В.А. дійсності Договору.

Системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст.16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 ГПК України при зверненні до суду з розглядуваним позовом прокурором та позивачами повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів держави внаслідок укладення відповідачами Договору.

З огляду на положення ст. 20 Закону про банкрутство, розпоряднику майна боржника надано відповідне право на оскарження правочинів, укладених боржником, зокрема, протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

Як на підставу для недійсності Договору, заявник вказує на безоплатне відчуження ПрАТ «Креатив» свого майна (корпоративних прав) в межах річного строку до порушення провадження у справі про банкрутство такого товариства.

Заявник зазначає, що за наслідками укладення з ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» оспорюваного Договору, ПрАТ «Креатив» не отримало жодних грошових коштів, проте відчужило 4 579 865 часток Статутного капіталу ТДВ «Яготинське ХПП», що дорівнює 94,8089% статутного капіталу ТДВ «Яготинське ХПП».

Як встановлено судом, провадження у даній справі про банкрутство ПрАТ «Креатив» порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року, а оскаржуваний Договір було укладено 27.06.2015 року, тобто в межах річного строку, встановленого приписами ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство.

На думку заявника, неотримання ПрАТ «Креатив» за наслідками укладеного Договору від ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» грошових коштів свідчить про безоплатне відчуження боржником свого майна, а саме корпоративних прав ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Відповідно до приписів статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до п. 4.1 Договору з моменту підписання даного договору, а також вчинення державної реєстрації Статуту капіталі ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» у новій редакції (або змін до статуту) до покупця переходять усі частки/права та обов'язки учасника/засновника (власника) капіталі ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство», що належали продавцю на момент продажу (відчуження, відступлення) часток/прав, в частині проданих (відчужених, відступлених) часток в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство».

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням загальних зборів учасників (засновників) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство», оформленим протоколом №2 від 25.08.2015 року, було затверджено Статут такого товариства в новій редакції.

08.09.2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Яготинського районного управління юстиції Київської області зареєстровано статут ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» у новій редакції, відповідно до п. 6.3. якого ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» є учасником (засновником) ТДВ «Яготинське ХПП» з кількістю часток у статутному капіталі - 4 579 865, що складає 94,8089% статутного капіталу.

Тобто, з вказаного моменту корпоративні права ПрАТ «Креатив» на 94,8089% статутного капіталу ТДВ «Яготинське ХПП» перейшли до ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» на підставі оскаржуваного Договору.

Доводи скаржника щодо безоплатності укладеного правочину місцевим судом правомірно не взято до уваги з огляду на наступне.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, в матеріалах справи міститься додаткова угода №1 від 27.06.2015 року до Договору, підписана уповноваженими представниками ПрАТ «Креатив» та ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн», якою встановлено, що за набуття права власності на зазначені в п.1.3 Договору частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство», покупець зобов'язується сплатити продавцю 1 280 000,00 грн.

Пунктом 2 вказаної додаткової угоди визначено, що оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку протягом 2 років з дати укладення Договору на банківський рахунок продавця №26006301808 в філії Кіровоградське обласне управління АТ «Ощадбанк», код банку 323475.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та п. 2 додаткової угоди №1 від 27.06.2015 року до Договору, покупець був зобов'язаний провести остаточний розрахунок за отримані корпоративні права в строк до 27.06.2017 року.

Обов'язок доказування, встановлений статтею 33 ГПК України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, зазначена стаття передбачає, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

В той же час судом встановлено, що на момент звернення розпорядника майна ПрАТ «Креатив» до суду із даною заявою (05.08.2016 року) та станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції (14.06.2017 року) строк виконання грошового зобов'язання за Договором не настав, а відтак у ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» не виникло грошового зобов'язання, що свідчить про передчасність тверджень заявника про неотримання ПрАТ «Креатив» грошових коштів за спірним Договором та безоплатне відчуження майна.

Відтак, посилання заявника про безоплатність відчуження майна ПрАТ «Креатив» є безпідставним з огляду на наявність грошового зобов'язання покупця оплатити отримані від такого товариства корпоративні права.

Разом з тим, звертаючись до суду з даною заявою, скаржник посилається на те, що відчуження майна боржника відбулось за цінами нижчими за ринкові.

Як зазначає скаржник, оцінка майнових прав при укладенні спірного правочину не проводилась та в матеріалах справи відсутня, а посилання представника ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» у відзиві на заяву про наявність висновку суб'єкта оціночної діяльності під час визначення вартості предмета договору є безпідставними та необґрунтованими.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» обов'язковості оцінки вкладів учасників господарського товариства не встановлено, крім випадків, що стосуються внесків до господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна).

Тобто, за загальним правилом оцінку вартості частки у статутному капіталі ТОВ, із залученням суб'єкта оціночної діяльності, проводити не обов'язково.

Більш того, статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Нормами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 зазначеного кодексу встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд відзначає, що Договір підписано уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

Таким чином, за змістом вказаних норм сторони є вільними в укладенні договору, а тому за відсутності обов'язковості проведення незалежної оцінки майнових прав, а також доказів дійсної ринкової вартості переданих прав, правомірно на власний розсуд встановили вартість відчужуваних корпоративних прав у розмірі 1 280 000,00 грн.

Крім того, як встановлено судом, продаж частки в статутному капіталі учасника (засновника) ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» за ціною 1 280 000,00 грн. є вищою розміру внеску ПрАТ «Креатив» до статутного фонду ТДВ «Яготинське хлібоприймальне підприємство» (1 144 966,25 грн.), що підтверджується відомостями, які містяться у витязі з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2015 року №1000699104.

Разом з тим, як було зазначено вище, правочини можуть бути визнані недійсними у відповідності до ст. 20 Закону про банкрутство, зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Тобто обов'язковою умовою для визнання правочину, укладеного боржником, на підставі вищенаведеної норми, є саме умова, за якою майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Проте, скаржником, в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення спірного правочину майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів також звертає увагу на наступне.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, оскільки станом на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції строк виконання грошового зобов'язання за Договором вже настав і покупцем не надано суду доказів здійснення оплати у відповідності до умов укладеної з ПрАТ «Креатив» додаткової угоди, то у зв'язку з невиконанням покупцем своїх грошових зобов'язань за Договором, ПрАТ «Креатив» не позбавлене права і можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення грошових коштів в якості оплати відчужених корпоративних прав.

Проте, вказані обставини невиконання умов договору не можуть свідчити про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Відтак, заявником не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, які вчинили спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасників спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, розпорядником майна ПрАТ «Креатив» не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнання Договору недійсним та визнання за ПрАТ «Креатив» права власності на спірні корпоративні права, а тому подана заява в межах справи про банкрутство про визнання недійсним Договору правомірно залишена судом першої інстанції без задоволення.

Водночас, судова колегія також зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 ГПК України, описова частина судового рішення, яким вирішується господарський спір по суті, має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників господарського процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці знаходження).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вона не містить викладу пояснень учасників провадження у справі, а лише зазначено: «Представники учасників судового процесу…».

Але вказані процесуальні порушення не є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до протоколу судового засідання представники учасників провадження у справі надавали свої пояснення по суті спору, а відтак в подальшому дані недоліки можуть бути виправлені у відповідності до ст. 89 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у даній справі є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-103, 105, 106 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Креатив» арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 910/9131/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 910/9131/16 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу № 910/9131/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді І.А. Іоннікова

С.В. Сотніков