АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1357/17 Справа № 202/6254/16-к Головуючий у 1 й інстанції - Ігнатенко В. В. Доповідач - Кондаков Г.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

судді - доповідача Кондакова Г.В.

суддів: Мудрецького Р.В.

Іванченка О.Ю.

при секретарі Надтоки Ю.В.

за участю прокурора Чорнобривець С.А.

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника Рижика Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Дніпрі матеріали за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника - адвоката Рижика Р.О., та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Шевченко А.С. на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2017 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з середньою освітою, непрацевлаштованого, не одруженого, який зареєстрований та проживає адресою: АДРЕСА_1, судимого: 1) 10 жовтня 2008 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 69, 104 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік; 2) 05 червня 2009 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 186, 71 КК України до 5 років позбавлення волі; 3) 31 березня 2014 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 2 років позбавлення волі,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040660001644 від 17 липня 2016 року, -

встановила:

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2017 року ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 16 липня 2016 року, приблизно о 18 год. 30 хв. знаходився у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1, де побачив ОСОБА_6, підійшов до останнього, зірвав з плеча останнього сумку, в якій знаходились: грошові кошти у розмірі 900 гривень, мобільний телефон, вартістю 353, 88 гривень та дві розрахункові банківські картки на ім'я ОСОБА_6 Після чого, ОСОБА_3 з місця скоєння злочину з викраденим майном втік, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 матеріальні збитки на загальну суму 1253,88 гривень.

Вказаним вироком ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. За даним законом йому призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 ухвалено рахувати з 30 липня 2016 року, зарахувавши в строк відбуття покарання, згідно вимог ч. 5 ст. 72 КК України із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі, період часу із 30 липня 2016 року до набрання вироком законної сили, залишивши незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набранням вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави кошти витрачені за рахунок проведення експертизи у розмірі 150 гривень.

На погодившись з вказаним вироком, обвинувачений, його захисник та прокурор подали апеляційні скарги, в яких:

-обвинувачений просить вирок скасувати через занадто суворе призначене покарання та порушення норм процесуального закону.

-захисник просить вирок скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду.

Вважає, що порушено принцип презумпції невинуватості, оскільки не повернув в підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 прокурору для усунення недоліків, оскільки в ньому зазначено, що ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення; судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення по справі.

Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Так, в заяві про вчинення злочину, яку було надано в порядку ст. 221 КПК України, зазначено, що подія відбулася біля четвертого під'їзду буд. АДРЕСА_2, а згідно тієї ж самої заяви, яку було надано стороною обвинувачення до суду, зазначено, що подія відбувалася біля будинку № 37.

В протоколі, який було надано стороні захисту для ознайомлення, були відсутні дані про IMEI зазначеного телефону, в той же час в заяві, яку долучено стороною захисту, вже ці відомості з'явилися, тобто вказані зміни були внесені шляхом виправлення номера будинку та внесення відомостей щодо IMEI телефону. З цих же підстав протокол огляду місця події від 16 липня 2016 року судом було визнано недопустимим доказом.

Вказує, що в протоколі слідчого експерименту не зазначено дати та час скоєння злочину, однак судом даний факт до уваги взятий не був.

Мобільний телефон під час досудового розслідування було вилучено з порушення норм КПК України. Так, в протоколі зазначено, що слідчу дію проводив слідчий Козирь О.О., однак в судовому засідання свідок ОСОБА_7 пояснив, що телефон у нього вилучав поліцейський ОСОБА_8

Крім того, в матеріалах провадження відсутні докази того, що саме цей телефон належить потерпілому, а саме - відсутні товарні чеки, гарантійні книжки, тощо.

Зазначає, що під час судових дебатів потерпілим не висловлена думка щодо покарання обвинуваченого, і це не знайшло свого відображення у судовому рішенні, тобто потерпілого належним чином не повідомлено про дату та час судового засідання.

Прокурор просить вирок скасувати в частині призначення покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого. Постановити новий, яким призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 6 років позбавлення волі.

В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що покарання, призначене є явно несправедливим через м'якість, оскільки останній ніде не працював, обрав за шлях свого матеріального забезпечення скоєння корисливих злочинів, відбуваючи реальне покарання за вчинення попереднього злочину на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, маючи не зняту та не погашену судимість, повторно скоїв умисне тяжке корисливе кримінальне правопорушення проти власності, яке представляє велику суспільну небезпеку - грабіж, вчинений повторно.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений та його захисник підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити, вирок скасувати, матеріали провадження направити на новий судовий розгляд; апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.

Прокурор підтримала апеляційну скаргу сторони обвинувачення, просила її задовольнити, проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту - заперечувала.

В судових дебатах сторони кримінального провадження підтримали такі ж позиції.

Заслухавши суддю - доповідача, думки учасників судового засідання, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляції, колегія суддів прийшла до наступного.

Колегія суддів у відповідності до положень ч. 1 ст. 401 КК України переглядає судове рішення щодо ОСОБА_3 в межах поданих апеляційних скарг.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повному обсязі.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.186 КК України - вірна та ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Як убачається з вироку, при обранні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно положень ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який не працює, на утриманні неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, тяжкими захворюваннями не страждає, не є інвалідом, раніше судимий за злочини проти власності, його відношення до скоєного, відсутність обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання.

Тому, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що для перевиховання обвинуваченого і попередження нових злочинів необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки обвинувачений маючи не зняту та не погашену судимість, повторно вчинив тяжке корисливе кримінальне правопорушення проти власності, що дає підстави вважати, що обвинувачений не став на шлях виправлення і тому являється небезпечним для суспільства.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 65 - 67 КК України, а призначене судом першої покарання у відповідності до ст. 50 КК України є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3, та для запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг обвинуваченого про призначення йому занадто суворого покарання, та прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо недопустимості доказів по страві: заяви про вчинення злочину, протоколу огляду телефону, протоколу слідчого експерименту та відомостей, що містяться в них, колегія суддів зазначає, що у вироку судом першої інстанції дана належна оцінка доводам захисту в цій частині, і суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що порушень кримінального процесуального закону при отриманні даних доказів не встановлено, підстави для визнання доказів недопустимим, згідно вимог ст. 87 КПК України - відсутні.

Доводи захисника про неналежне повідомлення потерпілого про дату, час та місце слухання справи потерпілого, який в результаті цього був позбавлений права висловити свою думку щодо покарання обвинуваченого також не обґрунтовані. Оскільки, згідно матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_6 був присутній в підготовчому судовому засіданні, його було допитано при проведенні судового слідства, що свідчить про належне повідомлення судом потерпілого про розгляд кримінального провадження. Крім того, в матеріалах справи мається заява від потерпілого ОСОБА_6, який просив проводити судове засідання без його участі з зв'язку з проходженням ним військової служби (а.с. 45).

Не знайшли свого підтвердження і доводи адвоката про неповноту судового розгляду, оскільки судом не було задоволено його клопотання та не повернуто обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 прокурору для усунення недоліків. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні доводи захисника про необхідність повернення обвинувального акта були розглянуті, їм дана була належна оцінка. Крім того, розгляд цього питання на даній стадії кримінального провадження не може бути предметом перевірки.

Необґрунтованими на думку колегії суддів апеляційної інстанції є і доводи захисника про недоведеність належності мобільного телефону потерпілому ОСОБА_6 Згідно матеріалів справи, обвинувачений викрав у потерпілого чоловічу сумку, в якій знаходились банківські картки на ім'я потерпілого, гроші та мобільний телефон. ОСОБА_3 добровільно видав викрадену сумку з майном потерпілого, яке було впізнане самим потерпілим та свідками вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, підстав, сумніватися в належності мобільного телефону, який знаходився у викраденій у потерпілого сумці, саме потерпілому ОСОБА_6, колегія суддів не вбачає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданих апеляційних скарг та для скасування або зміни вироку суду першої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника - адвоката Рижика Р.О., та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Шевченко А.С. - залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2017 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 426 КПК України до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

Кондаков Г.В. Мудрецький Р.В. Іванченко О.Ю.