Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2009 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого-судді - Оніпко О.В..,
суддів - Шеремет А.М., Шимківа С.С.,
з участю секретаря судового засідання - Сеньків Т.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 26 червня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним, встановлення факту проживання однією сім”єю як дружини і чоловіка та про визнання права спільної часткової власності на незавершене будівництво, -
в с т а н о в и л а :
У поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на його незаконність, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судом застосовано норми ст. 3 Сімейного Кодексу України і визнано факт проживання однією сім”єю позивачки та відповідача ОСОБА_3 без встановлення всіх обставин справи. Внаслідок цього, при ухваленні рішення суд помилково керувався ст. 74 СК України і не застосував положення п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України.
Судом допущено порушення правил ст.ст. 203, 215 ЦК України, які встановлюють загальні вимоги до чинності правочинів та підстави їх недійсності. У своєму рішенні суд не вказав, які саме правові норми, передбачені цими статтями порушені при укладенні договору дарування.
Невірно застосовано судом норми ст. ст. 60, 61 СК України, оскільки дані норми регулюють правовий режим спільної сумісної власності подружжя.
Спірне майно незавершеного будівництва було придбано відповідачем ОСОБА_3 за особисті кошти, що підтверджується договором купівлі-продажу від 30 липня 2007 року та поданою ОСОБА_3 30 липня 2007 року заявою і перебувало у власності останнього на праві особистої приватної власності. Воно не могло бути об”єктом спільної сумісної власності подружжя.
Не застосовано судом і норми, які безпосередньо регулюють спірні правовідносини, зокрема ст. ст. 237-239, 244-245, 248-249, 717-720 ЦК України та п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Судом не надано оцінку ряду доказів по справі, які підтверджують факт придбання об”єкта незавершеного будівництва за особисті кошти ОСОБА_3, який у шлюбі не перебував та ні з ким однією сім”єю без укладення шлюбу не проживав. Ті обставини, що відповідач ОСОБА_3 не проживав сім”єю з позивачкою ОСОБА_2 підтверджуються показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та поясненнями нотаріусів ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12. Проте суд оцінку даним доказам не дав та не зазначив мотивів їх відхилення.
В оскаржуваному рішенні суд також не дав належної оцінки показам свідків щодо початку та місця спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3. У якості доказів суд приймає суперечливі пояснення позивачки та відповідача ОСОБА_3. Не досліджено судом жодних доказів ведення спільного побуту та ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наявність взаємних прав та обов”язків.
ОСОБА_1 зазначив, що судом не з”ясовувалася обставина, чи мала позивачка кошти на придбання оспорюваного майна, сума цих коштів і якими доказами це підтверджується.
Просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
У запереченні на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_13 рішення суду вважає правильним. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з”явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями №№ 6795566, 6795574 про вручення рекомендованих поштових відправлень відповідно 25 та 24 вересня 2009 року.
Клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв”язку з виконанням ним трудових обов”язків та недостатністю часу для належної підготовки до апеляційного розгляду не може бути поважною причиною для відкладення розгляду справи.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_14, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, суд першої інстанції вказаних вимог закону належним чином не виконав.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що спірне майно, а саме: 31/100 частки незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_1, придбане ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період проживання у фактичних шлюбних стосунках, а тому відповідно до положень ст. 74 СК України є їх спільною сумісною власністю і ОСОБА_3 не вправі був без належно оформленої згоди ОСОБА_2 відчужувати його.
Проте, погодитися з таким висновком суду не можна.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що 30 липня 2007 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_15 незавершене будівництво, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яке позначене на плані літ. “А-3” (а.с. 35)..
Продаж зазначеного приміщення проведено за 1 406 632 грн., які Покупець передав Продавцю.
Згідно п. 11 зазначеного договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_3 ствердив, що грошові кошти, які він передає як оплату за договором купівлі- продажу, належать йому на праві приватної власності та набуті в період, коли в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах він не перебував, прав щодо них у третіх осіб немає, про що вказано окремою заявою, яка залишена на зберіганні у справах нотаріуса (а.с. 35 зворот, 87).
Такі ж заяви, які містяться у матеріалах даної цивільної справи, ОСОБА_3 подавав у нотаріальні контори під час придбання та відчуження інших об”єктів нерухомості (а.с. 87, 96-101, 104-107).
Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України встановлено що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином ОСОБА_3 на час укладення спірного договору дарування був одноосібним власником належного йому вказаного вище незавершеного будівництва.
Нотаріально посвідченою довіреністю від 22 липня 2008 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_9 користуватися та розпоряджатися (продавати за ціною на власний розсуд, обміняти, здавати в оренду, передавати в заставу в забезпечення його власних зобов”язань, подарувати ОСОБА_1, тощо) на умовах, на його власний розсуд, належними йому на праві власності 31/100 частками незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Для цього надав йому право, серед іншого, представляти його інтереси у відповідних уповноважених органах нотаріату, подавати заяви ( в т.ч. заяви про належність йому майна на праві особистої приватної власності) а.с. 38).
Діючи у межах наданих йому довіреністю повноважень, 30 серпня 2008 року ОСОБА_9, від імені ОСОБА_3, уклав з ОСОБА_1 договір дарування вказаної вище спірної частини незавершеного будівництва. До відома Обдарованого було доведено зміст заяви Дарувальника про те, що в шлюбі Дарувальник не перебуває, а незавершене будівництво є особистою власністю ОСОБА_3 (п. 11 договору) а.с. 37).
Враховуючи те, що дія доручення не була припинена, ОСОБА_9 за його межі не вийшов, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним зазначеного вище оспорюваного договору дарування незавершеного будівництва.
Крім того, сам ОСОБА_3 не оспорює укладений від його імені договір дарування.
Доводи позивачки про проживання з ОСОБА_3 однією сім”єю, як дружини і чоловіка, з 01 лютого 2003 року не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Вони спростовуються матеріалами справи.
Згідно ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та інших поважних причин не проживають спільно.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 цього ж Кодексу кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ч. 1 ст. 11 ЦПК передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У заяві про збільшення позовних вимог від 04 березня 2009 року представник позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_13 не навела жодних доказів, які свідчили б про факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім”єю, наявність у них спільного побуту, взаємних прав та обов”язків (а.с. 54). Суть заяви зводиться тільки до порушення відповідачами її права на частку у спільному майні.
У позовній заяві, інших заявах адресованих на ім”я суду та інших установ ОСОБА_2 вказує, що вона проживає в АДРЕСА_2, а ОСОБА_3 – АДРЕСА_3 у цьому населеному пункті.
За цими ж адресами вони отримували судові повістки про виклик як у місцевий суд так і у суд апеляційної інстанції, що свідчить про те, що вони спільно не проживають.
Доказів про те, що вони проживають окремо по поважних причинах не наведено і судом не здобуто.
Ті обставини, що відповідач ОСОБА_3 не проживав сім”єю з позивачкою ОСОБА_2 підтверджуються також показами свідка ОСОБА_5, який у 2005-2008 роках працював дільничим та старшим дільничим інспектором міліції у Бабинській сільській Раді, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та поясненнями нотаріусів ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12.
Дані покази свідків повністю спростовують покази свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які не могли чітко дати пояснення по справі. Пояснюючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали як сім”я у вагончику, без будь-яких зручностей, на березі ставка в с.Тесів Гощанського р-ну мали господарство: кури, кози, обробляли городи, не вказали, де саме сторони вели це господарство, чи мали вони підсобні приміщення для утримання живності та ін..
Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_2 не довела факту проживання з ОСОБА_3 однією сім”єю, як дружини і чоловіка, з 01 лютого 2003 року.
Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що визнання ОСОБА_3 позову не може бути підставою для його задоволення.
За таких обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, мотивувальна частина рішення суперечить резолютивній частині, що не відповідає нормам ст. 215 ЦПК.
Встановивши, що спірне майно придбане сторонами в період проживання у фактичних шлюбних стосунках, а тому відповідно до положень ст. 74 СК є їх спільною сумісною власністю , місцевий суд визнав за позивачкою право спільної часткової власності у розмірі 1/2 частки на частину незавершеного будівництва за адресою м. Рівне, вул. Княгиницького, 5а не вказавши, якої саме частки, оскільки ОСОБА_3 належить тільки незавершене будівництво за цією адресою, яке позначене на плані літ. “А-3”.
При вирішенні спору місцевим судом помилково застосовано норми матеріального права, які регулюють право спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 850 грн. судового збору, 30 грн. витрат з ІТЗ розгляду справи та 11 грн. 50 коп. комісійного збору, які на підставі ст. 88 ЦПК підлягають стягненню з позивачки (а.с. 134, 135).
Застосовані ухвалою суду 26 листопада 2008 року заходи забезпечення позову стосовно спірного майна відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК підлягають скасуванню (а.с. 8).
Керуючись ст.ст. 88, 154, 303, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 316 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 57, 74 СК України, ст.ст. 203, 1000, 1003-1004 ЦК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 26 червня 2009 року скасувати.
ОСОБА_18 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору дарування від 30 серпня 2008 року реєстровий № 2270 недійсним, встановлення факту проживання однією сім”єю як дружини і чоловіка та про визнання права спільної часткової власності на незавершене будівництво відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 891 грн. 50 коп. судових витрат.
Накладені ухвалою Рівненського міського суду від 26 листопада 2008 року арешт на незавершене будівництво, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, яке позначене на плані літ. “А-3” (спірне майно) та заборону вчиняти певні дії щодо нього, проводити будівельні роботи - скасувати.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно. Воно може бути оскарженим безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий-суддя О.В. Оніпко
Судді : А.М. Шеремет
С.С. Шимків