АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Фадєєнко А.Ф.
суддів Ващенко Л.Г., Вадовської Л.М.
при секретарі Матяш Т.Л.
за участю розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Кілійського районного суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_1 року та від ІНФОРМАЦІЯ_2 року у справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод» про встановлення факту належності частки майна у орендному підприємству «Кілійський виноробний завод», визнання права власності та витребування частки майна з незаконного володіння, -
встановила:
ІНФОРМАЦІЯ_3р. позивачка звернулась до суду з позовом, в якому вказувала, що з ІНФОРМАЦІЯ_4 року по ІНФОРМАЦІЯ_5р. вона працювала на Кілійському винзаводі, на базі якого створено орендне підприємство «Кілійський виноробний завод» (а.с.8-11), яке здійснювало виробничу діяльність з ІНФОРМАЦІЯ_6 року по ІНФОРМАЦІЯ_7 року.
ІНФОРМАЦІЯ_8 року Кілійська районні державна адміністрація скасувала реєстрацію орендного підприємства внаслідок реорганізації у ЗАТ «Кілійський виноробний завод».
Майновий внесок (її доля) в майно орендного підприємства складав 0, 421 %, а саме: 44784,29 грн. на ІНФОРМАЦІЯ_9 року - період передачі майна закритому акціонерному товариству.
Посилаючись на те, що у порушення ст. 10 п.4 Статуту орендного підприємства «Кілійський виноробний завод» при його реорганізації у закрите акціонерне товариство, пайовий внесок позивачки, який складав 0,421%, залучений без її згоди до акціонерного товариства, вона просила суд про задоволення вимог, про встановлення факту належності частки у майні орендного підприємства, яка є її майновим внеском, визнання права власності на цю частку та витребування частки паю із незаконного володіння закритого акціонерного товариства «Кілійський виноробний завод».
І саме ці вимоги повинен був вирішити суд першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_10року суд постановив ухвалу, вказавши, що судовий збір за позовами майнового характеру складає 1% від ціни позову, тобто 447,84 грн., а оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи - ЗО грн.
Тому, на думку суду, позивачці слід доплатити судовий збір у сумі 396,84 грн. та 28,5 грн.- витрати на інформаційно-технічне забезпечення позову з урахуванням сплати
Справа № 22ц-321 /07 Категорія ЦП:
Головуючий у першій інстанції Бошков М.І. Доповідач Фадєєнко А.Ф.
2 нею 51 грн. - судового збору і 1,5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_11 року суд розглянув заяву позивачки про звільнення від сплати судових витрат у зв'язку зі складним майновим станом.
Суд відмовив позивачці у звільненні від сплати судового збору, оскільки, на його думку, статтею 82 ЦПК України не надано суду право звільняти особу від сплати судового збору.
Як зазначив суд, позивачкою не надано переконливих доказів про тяжке матеріальне становище на неможливість сплати судових витрат.
В апеляційних скаргах позивачка просить ухвали суду від ІНФОРМАЦІЯ_10року та ІНФОРМАЦІЯ_11 року скасувати, постановивши нову ухвалу про звільнення від сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення при розгляді справи у суді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування вимог закону, пов'язаних зі сплатою судових витрат.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст ухвал, які оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка ухвал, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, учасників процесу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а позовна заява -направленню до суду першої інстанції для вирішення питань, пов'язаних зі сплатою судових витрат (судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення) та відкриття провадження у справі за таких підстав.
Згідно статуту орендного підприємства «Кілійський виноробний завод», який зареєстрований Кілійською райдержадміністрацією ІНФОРМАЦІЯ_12 року НОМЕР_1 з наступними доповненнями від ІНФОРМАЦІЯ_13 року НОМЕР_3 та від ІНФОРМАЦІЯ_14 р.НОМЕР_2, основними напрямками діяльності орендного підприємства були задоволення потреб населення виноробною продукцією, міцними напоями, соками та іншою переробленою сільськогосподарською продукцією з високими споживними якостями. Відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від ІНФОРМАЦІЯ_15р. № 847-X1V, органом управління орендного підприємства «Кілійський виноробний завод» (Одеська область, м. Кілія, АДРЕСА_1) є Мінагрополітики України.
До ІНФОРМАЦІЯ_15 року, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_16 року Кілійський винзавод орендне підприємство - Одеська область, м. Кілія, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) знаходився в
управлінні Мінсільгосппрод України на підставі постанови Верховної Ради України від
ІНФОРМАЦІЯ_16 року № 88/95 - 13 Р «Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням» (постанова діяла до прийняття Закону України № 847-ХIV).
Правовідносини сторін в орендному підприємстві «Кілійський виноробний завод» по володінню, користуванню і розпорядженню спільною майновою власністю регулювались чинним законодавством і Положенням про майновий фонд» - п.6.7. Статуту орендного підприємства «Кілійський виноробний завод».
На підставі п.10.4 Статуту, у зв'язку з реорганізацією орендного підприємства, ІНФОРМАЦІЯ_17 року, на загальних зборах орендаторів визначена частка кожного працівника орендного підприємства у пайовому фонді (грошовий внесок) - а.с. 19-23.
Згідно п.3.4 Статуту Орендного підприємства члени організації орендарів мають право: - на отримання частини прибутку, яка розподіляється між членами організації орендарів згідно з рішення зборів членів організації; - на отримання частини доходу, який розподіляється між членами організації орендарів згідно з трудовим майновим вкладом; -
на повернення грошового внеску частини в паевому фонді.
Розглянувши питання про визначення судового збору, суд увагу на те, які правовідносини виникли між сторонами: майнового характеру або вони пов'язані з майновими внесками орендаторів, не з'ясував, і зробив висновок щодо сплати судового збору у розмірі 1% від ціни позову за правилами ст.3 п.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», та не звернув увагу на доводи позивачки про те, що
з
судовий збір щодо її спору про майновий внесок в орендне підприємство, який був залучений до акціонерного товариства, не підлягає стягненню на підставі ст.4 п.37 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».
Відповідь в ухвалі на цей довод позивачки відсутній.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивачки про звільнення від сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення суд, у порушення ст.82 ч.3 ЦПК України, в ухвалі від ІНФОРМАЦІЯ_11 року вказав, що законом не передбачено звільнення від сплати судового збору.
Що стосується посилання суду на відсутність переконливих доказів щодо тяжкого матеріального становища та неможливості сплати позивачкою судових витрат, то це питання судом зовсім не досліджувалось.
В ухвалі суду не міститься відповідь на доводи позивачки про те, що з ІНФОРМАЦІЯ_18 року у зв'язку з відстороненням від роботи і розглядом справи про поновлення на роботі, вона не працювала 1 рік 7 місяців, а з ІНФОРМАЦІЯ_19 року є пенсіонеркою, тому її матеріальне становище - скрутне.
Ці ухвали суду, а саме: від ІНФОРМАЦІЯ_20р. та від ІНФОРМАЦІЯ_11р. підірвали саму суть права позивачки на доступ до суду і тим самим поклали на неї непропорційний тягар, що порушило справедливий баланс, який мав підтримуватися між законним прагненням забезпечити дотримання формальної процедури про сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді першої інстанції та правом доступу до суду ( див. рішення Палати Європейського Суду з прав людини у справі «Водяренска Акційова Сполечность» AS проти Чеської Республіки від ІНФОРМАЦІЯ_21р.).
Оскільки за правилами ст. 6 ч.1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і практики Європейського Суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні, доступ до суду першої інстанції є невід'ємною частиною права на справедливий суд, постановлені судом першої інстанції ухвали про недопуск до суду, які перешкоджають розгляду позову по суті, підлягають скасуванню з направленням позовної заяви до суду першої інстанції для вирішення питань, пов'язаних зі сплатою судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення та відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.2 п.4, 312 п.3, 313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Ухвали Кілійського районного суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_1 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 року скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1направити до суду першої інстанції для вирішення питань, пов'язаних зі сплатою судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та відкриття провадження у справі.
Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала колегії суддів оскарженню не підлягає.