ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 910/20517/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),

суддівКоробенка Г.П.,

Кравчука Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду

від25.04.2017

у справі№910/20517/16

Господарського судуміста Києва

за позовомБроварської місцевої прокуратури Київської області

до1.Київської обласної державної адміністрації 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія"

третя особаСлужба автомобільних доріг у Київській області

провизнання недійсним розпорядження та договору оренди землі

за участю

- прокурора:Томчук М.О. (посвідчення № 047983 від 31.07.17),

В С Т А Н О В И В:

Керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області звернувся в суд в інтересах держави (далі - прокурор) з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним розпорядження відповідача-1 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія"" від 18.03.2010 № 221 (далі-розпорядження), про визнання недійсним договору оренди землі з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002, площею 2,4 га, від 25.03.2015, який укладений між відповідачем-1 в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області та відповідачем-2 (далі - договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження та договір є незаконними, оскільки на земельну ділянку, яка передана у постійне користування Службі автомобільних доріг у Київській області (далі - третя особа) (кадастровий номер 3221284000:04:013:0080) частково накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002 площею 1,7100 га, при цьому третя особа не подавала заяву про припинення постійного користування в частині площі накладення на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 (суддя Ващенко Т.М.) в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), вказане рішення суду скасовано, та прийнято нове, яким позов задоволено.

Із судових рішень вбачається, що відповідач-1 не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судових засіданнях судів попередніх інстанцій, однак до суду апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вищевказану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, яке мотивоване перебуванням керівника товариства ОСОБА_5 на лікарняному.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Із наданих на підтвердження клопотання матеріалів не вбачається, що відповідач-2, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами.

Оскільки відповідач-2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду касаційної скарги, із матеріалів справи вбачається, що у попередніх судових інстанціях відповідача-2 представляв не керівник товариства, а ОСОБА_6 на підставі довіреності (т.2 а.с. 20-22, 58-59, 68-69), наведені у клопотанні причини для відкладення розгляду касаційної скарги не можуть бути визнані поважними.

Виходячи із того, що суд касаційної інстанції виконав приписи процесуального законодавства щодо належного повідомлення усіх сторін про час та місце розгляду касаційної скарги, з врахуванням того, що згідно приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги можливе лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, також з врахуванням вимог статей 1115, 1117 цього кодексу і тієї обставини, що із наданих на підтвердження клопотання матеріалів не вбачається, що відповідач-2, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами, та що неявка цієї особи в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, про що також було зазначено в ухвалі суду касаційної інстанції про прийняття касаційної скарги до провадження, враховуючи процесуальну заборону на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони та третя особа не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для розміщення придорожнього автомобільного комплексу ТОВ "Броварська транспортна компанія" в адмінмежах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області за межами населеного пункту та надано відповідачу-2 в оренду на 25-ть років земельну ділянку площею 2,4 га для будівництва автозаправного комплексу, станції технічного обслуговування, TIR - кемпінгу з готельним комплексом, автомийки, складських приміщень вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820 (праворуч) в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області.

25.03.2015 на підставі розпорядження між відповідачем-1 в особі Броварської районної державної адміністрації Київської області (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір, відповідно до умов якого та згідно акта приймання-передачі орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 3221284000:03:001:0002), площею 2,4000 га для будівництва автозаправочного комплексу, станції технічного обслуговування, TIR-кемпінгу з готельним комплексом, автомийки, складських приміщень вздовж автомобільної дороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі км 25+820, за адресою: Київська область, Броварський район, на території Княжицької сільської ради, терміном на 25-ть років, який був зареєстрований 28.07.2015 у відповідному реєстрі.

Також встановлено, що розпорядженням Броварської районної державної адміністрації Київської області від 09.10.2009 №1351 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та виготовлення державного акта на право постійного користування землею третій особі в межах Княжицької сільської ради за межами населеного пункту" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо передачі у постійне користування земельної ділянки третій особі під розміщення існуючої автомобільної дороги "Північно-Східний обхід міста Києва" в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області, розроблену Товариством з обмеженою відповідальністю "Український центр реконструкції та розвитку". Даним розпорядженням вирішено виготовити державний акт на право постійного користування землею, на якій розташована автомобільна дорога "Північно-східний обхід міста Києва" третьої особи в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області за межами населеного пункту площею 62,1112 га під дорогою та після реєстрації та видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою третій особі, Управлінню Держкомзему у Броварському районі Київської області доручено внести зміни до земельно-кадастрової документації.

15.09.2010 третій особі видано державний акт серії ЯЯ №153825 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,1112 га, яка розташована у Київській області, Броварський район, Княжицька сільська рада, за межами населеного пункту з цільовим призначенням під розміщення існуючої автомобільної дороги, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №031094000001.

Згідно листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 11.05.2016 №01-01/390 координати кутів повороту межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221284000:04:013:0080, наданої у постійне користування третій особі накладені на наявні в архіві КДП "Київгеоінформатика" картографічні матеріали. На земельну ділянку третьої особи частково накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3221284000:03:001:0002 площею 1,7100 га.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження було прийнято 18.03.2010, тобто до набуття третьою особою права постійного користування на земельну ділянку (кадастровий номер №3221284000:04:013:0080), відтак третя особа не могла подавати заяви про припинення права постійного користування у розумінні статті 141 Земельного кодексу України, що виключає правові підстави для визнання недійсним розпорядження. При цьому суд зазначив, оскільки розпорядження є законним, підстави для визнання недійсним договору відсутні і підстав для застосуваня позовної давності немає.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про задоволення позову, свій висновок мотивував тим, що розпорядження прийнято відповідачем-1 в порушення вимог законодавства, зокрема розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 № 326-р "Про заходи щодо прискорення проектування та будівництва великої кільцевої автомобільної дороги навколо м.Києва" (далі - розпорядження КМУ), а оскільки договір був укладений на підставі незаконного розпорядження, то він підлягає визнанню недійсним. Також апеляційний суд виходив із того, що оскільки прокурор довідався про порушення відповідачами земельного законодавства у червні 2016 року в ході моніторингу публічної кадастрової карти, то прокурор звернувся в межах строків позовної давності, визначених статтею 257 Цивільного кодексу України, тому підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Однак судові рішення прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи із наступного.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином право на позов виникає у разі порушення або оспорювання особистих прав чи охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до положень статі 29 частини 2-ї Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор набуває статусу позивача у разі звернення прокурора у суд із позовом в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду.

Разом з тим, за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Як вбачається із обставин справи та позовної заяви позов прокурором подано в інтересах держави без зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Між тим, обґрунтовуючи позов прокурор у позовній заяві зазначив що відповідач-1 з порушенням права постійного землекористувача, яким є третя особа у справі, незаконно передав в оренду земельну ділянку відповідачу-2, яка накладається на земельну ділянку, надану у постійне користування третій особі, що унеможливлює належне виконання останньою покладених на неї завдань, та являє собою порушення інтересів держави (т.1 а.с.15). При цьому у самому позові ця особа визначена прокурором як третя особа.

Також у позовній заяві прокурор зазначив про те, що Державну інспекцію сільського господарства, на яку було покладено обов'язок здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, ліквідовано (т.1 а.с.16). Однак прокурором у позовній заяві конкретно не зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, тобто обставин, за яких прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до приписів статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч.1).

Враховуючи наведені обставини справи та виходячи із вказаних положень чинного законодавства щодо виникнення у прокурора права виступати у спорах у якості позивача, судам належало перевірити дотримання прокурором вказаних вище вимог процесуального законодавства щодо зазначення у позовній заяві про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, та дослідити питання правомірності набуття прокурором статусу позивача у спірних правовідносинах у зв'язку із посиланням прокурора у його позовній заяві на порушення прав третьої особи.

Відтак не дослідивши вказаних обставин висновки судів по суті позову прокурора є передчасними.

Від дослідження вказаної обставини безпосередньо залежить і правильність застосування у спірних правовідносинах положень Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами до прийняття судового рішення по суті спору.

Разом з тим не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції доводи відповідача-2, викладені у його касаційній скарзі, щодо порушення судом апеляційної інстанції процесуального законодавства через відмову у клопотанні відповідачу-2 про відкладення розгляду справи.

Так у своєму клопотанні про відкладення розгляду справи, поданому суду апеляційної інстанції, відповідач-2 посилався на неможливість забезпечити явку свого представника через хворобу.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Із наданих на підтвердження клопотання матеріалів не вбачається, що відповідач-2, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами.

Оскільки відповідач-2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, суд касаційної інстанції погоджується із доводами суду апеляційної інстанції про те, що наведені у клопотанні причини для відкладення розгляду справи не можуть бути належною підставою для відкладення її розгляду.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварська транспортна компанія" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі Господарського суду міста Києва №910/20517/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук